Радянський уряд відмовився ратифікувати Лозаннську конвенцію

Політична криза на початку 1921 р.

Узимку 1920-1921 рр. невдоволення селянства насиль­ницькою продрозкладкою і забороною торгівлі призвело до масових антирадянських повстань.

Усього на території УСРР у цей час у складі повстанських формувань нараховувалося близько 40 тис. чол., які користувалися підтримкою всіх верств сільського населення.

Невдоволення зростало і серед робітників промислових центрів республіки, що вимагали відходу від політики «воєн­ного комунізму».

Страйки й акції протесту під соціально-еконо­мічними і політичними гаслами пройшли на підприємствах Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Донецького басейну.

У лютому - березні 1921 р. відбулося антибільшовицьке повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті.

Стійка опозиція «воєнному комунізму» склалася й у керівництві КП(б)У.

На IV Всеукраїнській партконференції більшовиків у Харкові, був засуджений курс на мілі­таризацію економіки і продовження політики «воєнного комунізму».

За постановою ЦК РКП(б) обраний IV партконференцією Центральний Комітет КП(б)У був розпуще­ний, партію очолило тимчасове бюро ЦК.

Почалася перереєст­рація Компартії України, у результаті якої більше третині її членів було відмовлено в підтвердженні членства в партії.

Соціально-економічна і політична криза на початку 1921 р. була обумовленаневдоволенням населення політикою «воєн­ного комунізму».

Однак, партійна і господарська номенклатура прагнула продовжувати політику «воєнного комунізму», йти шляхом подальшого одержавлення виробництва і розподілу продукції.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow