Національно-визвольна війна в Україні під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657)

А лекція

 

Причини повстання та переростання його у національно-визвольну війну:

– економічна – нищівна експлуатація селянства, засилля польських магнатів у межах панщинно-фільваркової системи господарювання;

– соціальна – нерівність багатьох верств суспільства Речі Посполитої (селян, міщан, козаків, православних священиків) із шляхетсько-магнатською верхівкою;

– військова – намагання польської влади ліквідувати козацтво, як військовий стан;

– культурна – покатоличення населення України, насадження польської мови, економічний пограбунок православних церков.

 

Привід до війни: особиста кривда Богдана Хмельницького, заподіяна йому дрібним шляхтичем Данієлем Чаплинським.

Характер війни: антифеодальний, національно-визвольний, релігійний.

Передумови війни:

– наявність потужної військової сили в уособленні декількох десятків тисяч козаків;

– підтримка козацтва з боку міщанства, селянства та православного духовенства;

– підтримка повстання з боку дрібних шляхтичів, які мали свої маєтності в Україні;

– сприятлива міжнародна ситуація, адже в Європі щойно закінчилася Тридцятирічна війна і втягуватися у війну за Польщу жодна з країн не бажала.

Рушійні сили війни:

1) козацтво; 2) шляхтичі; 3) міщанство; 4) селянство 5) духовенство.

 

Починалося все як традиційне козацьке повстання із захопленням Січі у січні 1648 р.

Однак, зрозумівши всю вагу питання, Богдан Хмельницький фактично почав готуватися до широкомасштабної війни за звільнення від польської адміністрації козацьких (читай – українських) земель. Задля цього він налагодив на Січі потужне виробництво пороху і зброї. Заохотив матеріально реєстрове козацтво, яке припинило служити польському королю. А також домовився із кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу татарської кінноти у боротьбі із польським військом.

 

5-6 травня 1648 р. – битва на берегах річки Жовті Води. 12-тисячне польське військо на чолі зі Стефаном Потоцьким (сином коронного гетьмана Миколая Потоцького) було вщент розбито козаками під проводом самого Хмельницького.

16 травня 1648 р. сталася битва під Корсунем (у Горіховій Діброві), де тепер зазнали поразки вже самі коронний гетьман Миколай Потоцький та польний гетьман Мартін Калиновський. Б. Хмельницький та полковник Максим Кривоніс влаштували полякам засідку і розгромили в оточенні.

 

Як за сигналом, Україною прокотилася хвиля повстань, в яких брали участь різноманітні верстви суспільства. Фактично всі вони носили антипольський характер, отже козаки Хмельницького скрізь мали моральну і матеріальну підтримку, що дало їм можливість до кінця літа 1648 р. звільнити Лівобережну Україну, Київське, Брацлавське, Подільське (окрім м. Кам’янця) воєводства, південно-східні райони Волинського воєводства. 11-13 вересня 1648 р. військо Хмельницького розбило М.Потоцького неподалік містечка Пилявці (Пилявецька битва), після чого 26 вересня в облогу було взято Львів. Згодом він обложив фортецю Замостя, після мирної капітуляції якої уклав з новообраним польським королем Яном ІІ Казимиром мир.

 

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький урочисто в’їхав до Києва. На мирних переговорах у лютому 1649 р. польським посланцям Хмельницький дав чітко зрозуміти, що він будуватиме на українських етнічних землях козацьку державу, право на існування якої виводить ще з часів Київської Русі.

 

Під час поновлення військової кампанії влітку 1649 р. в облогу було взято фортецю Збараж і коли на допомогу обложеним вирушило польське військо на чолі з самим королем, Хмельницький перейняв і переміг його під Зборовим (5-6 серпня 1649 р.).

 

Унаслідок цієї поразки польська сторона змушена була підписати 8 серпня 1649 р. із козаками Зборівський мирний договір.

За його умовами:

– у державне підпорядкування Б.Хмельницькому переходили Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства;

– польські війська відходили з територій Війська Запорозького (офіційна назва козацької держави);

– король зобов’язувався утримувати 40-тисячне козацьке реєстрове військо;

– учасникам війни було оголошено амністію;

– на території козацької держави високі посади могли отримати лише православні.

 

Б. Хмельницький заходився розбудовувати свої державні інституції.

Найвищим законодавчим органом за нього була Генеральна рада, роль якої невдовзі перебрала на себе Старшинська рада, яка складалася із генеральної старшини при гетьманові та полковників. Фактично від цієї Старшинської ради залежали всі напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

Гетьман був головним відповідальним за виконавчу та судову гілки влади. Він видавав відповідні універсали на права власності, керував фінансами тощо. Керувати йому допомагала генеральна старшина:

генеральний писар

генеральний обозний

генеральний осавула (двоє)

генеральний суддя (двоє)

 

Столицею гетьмана стало місто Чигирин. Замість польських повітів і воєводств Україна була поділена на 16 полків (7 – лівобережних і 9 правобережних). На певний час стабілізувалося економічне становище. Хмельницький, як досвідчений державник, розпочав низку реформ і дипломатичних переговорів на міжнародній арені. Головна війна за державну незалежність ще була попереду.