Фітомоніторинггрунтів і водних ресурсів

На основі екологічної характеристики організмів, тобто їх реакцій на вплив факторів середовища, виокремлюють еврибіонти – види із широкою адаптивною здатністю, які можуть жити при різних значеннях фактора, і стенобіонти – види з низькою адаптивною здатністю, життєдіяльність яких обмежена вузьким діапазоном змін певного фактора. Саме стенобіонти, життєві функції яких тісно корелюють з певними чинниками середовища використовують для біоіндикаціїгрунту і водних ресурсів.

Рослинні індикатори грунту.

Існує багато рослин, за показниками яких можна безпомилково визначити механічний, хімічний, сольовий, водний та інші показники грунтів.

По відношенню до механічного складу грунтів і материнських порід рослини поділяють на:

1. Псамофіти – ростуть на пісках.

2. Пелитофіти – на глині.

3. Алевритофіти –на суглинистих або супісчанихгрунтах.

4. Хасмофіти – на кам’янистихгрунтах.

5. Петрофіти або літофіти – на скалах.

На основі дослідження рослинного покриву можна визначити основні складові грунтів, оскільки певні види рослин домінують у місцевостях з відповідним складом грунту. Наприклад, нітрофіти (азотолюби) – можна вважати надійними індикаторами грунту, збагаченого азотом, до них відносять берест, черемху, бузину, бруслину європейську.

По відношенню до засолення грунту, досить умовно, виділяють дві великі групи рослин-індикаторів:

- галофіти – мешканці засолених грунтів (за перевагою аніонів розрізняють галофіти хлоридного типу, або власно галофіти та сульфатно–кальцієвого типу, або гіпсофіти);

- глікофіти – рослини, що мешкають на грунтах, які не містять зайвої кількості солей.

За пристосуванням до надлишкового вмісту солей рослини поділяють на:

- еугалофіти, або власно галофіти, які накопичують солі у великих кількостях в тканинах рослини і мають соковиті і м’ясисті стебла;

- кріногалофіти – рослини які здатні виділяти надлишок солей у вигляді краплин розсолу крізь особливі залози (їх іноді називають фільтруючими галофітами) і мають характерний сольовий наліт;

- глікогалофіти – рослини, що мають кореневий бар’єр, тобто систему анатомічних і фізіологічних пристосувань, які захищають рослину від зайвого надходження солей до тканин рослини.

По відношенню до умов зволоження грунтів виділяють рослини:

- ксерофіти – види посушливих місцезростань, для них характерні вузколистість, опушення листків, жорсткі стебла та видозміни листків (колючки);

- мезофіти – рослини помірнозволожених районів;

- гігрофіти – рослини-індикатори надлишкового зволоження;

- гідрофіти – рослини мілководь та прибережних смуг водойм, мають темно-зелене листя та товсті соковиті стебла.

Фітоіндикацію широко застосовують при визначені кислотності грунтів. Так, на дуже кислих грунтах ростуть ацидофіли –рослини кислих грунтів (вереск, пушиця, білоус та ін.) та базифіли, або ацидофоби – рослини лужних грунтів (бузина, крушина, бересклет та ін.).

Біоіндикаціядає змогу оцінити не тільки хімічний склад грунту, а й наявність і склад грунтових вод.

Рослинні індикатори глибини рівня грунтових вод.

Рослини, які дають змогу визначити глибину залягання грунтових вод, називаються гідроіндикаторами (рослинні сполучення утворені рослинами, коренева система яких досягає грунтових вод або вод капілярної облямівки, що залягають над водоносним горизонтом (саксаул, очерети, тугаї та т. ін.)

Рослинність точніше відображає глибину близьких до поверхні грунтових вод.