Визнання господарських договорів недійсними та неукладеними

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

· не відповідає вимогам закону;

· або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспіль­ства;

· або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б од­ним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Наведені підстави визнання господарських зобов'язань, недійсними стосуються так званих оспорюваних зобов'язань (договорів). Останніпрезумуються як дійсні, але їх дійсність може бути оспорена однією зі сторін, або відповідним органом державної влади у суді.

На відмінну від оспорюванихзабов’язань (договорів), нікчемні договори презумуються недійсними, але їх дійсність може бути визнана у судовому порядку.Нікчемні договори є недійсними в силу закону з моменту укладання; і тому визнання їх недійсними судом не потребується (ст. 215 ЦКУ).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання по­рушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Нікчемними ви­знаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

· виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, вико­навця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону пев­них обов'язків;

· допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

· вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно вели­кого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, передбаче­ні законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

· припинення зобов'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, то таке зобов'язання припиняється на майбутнє;

· вилучення в дохід держави за рішенням суду майна (коштів), одержано­го сторонами за зобов'язанням у разі визнаного недійсним зобов'язання як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому: 1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою в обох сто­рін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в до­хід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні (одностороння реституція), а одержа­не останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави;

· двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшко­дувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.