2017-12-16
1267
Господарське значення. Овес, як і ячмінь, належить до важливих зернофуражних культур. У його зерні містяться: білок — у середньому 13,26 %, крохмаль — 40,8 %, жир — 4,67 %, зола — 4,05 %, цукор — 2,35 %, вітаміни В1, В2. Тому овес є незамінним концентрованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, домашньої птиці. Відзначається зерно високою поживністю: 1 кг його відповідає одній кормовій одиниці із вмістом 85 — 92 г перетравного протеїну.
Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфовані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу «Геркулес», у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізину, триптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борошна виготовляють харчові галети, смачне печиво, сурогат кави. Оскільки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20 % його додають до житнього чи пшеничного борошна).
Вівсяна солома, що містить до 7 % білків і понад 40 % вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм. од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8 % білків, понад 41 % вуглеводів, а в 100 кг — 46 корм. оди.
|
|
|
Овес у суміші з ярою викою, горохом, чиною вирощують на зелений корм, сіно, сінаж.
Як землеробська культура овес посівний відомий народам південно-східної Європи приблизно 1,5 — 1,7 тис. років до н. е. Звідси він поширився на захід і на північ Європи, пізніше — на Австралійський та Американський континенти. Сучасна світова площа вівса перевищує 25 млн га.
Морфобіологічні та екологічні особливості. Різновид мутіка (muticaAl.) безостий з широкими короткими або довгими і вузькими колосовими лусками; міжвузля без опущення, зерно біле, основа його гола або опушена. Різновид арістата (aristataKr.) остистий. Луски в нього бувають довгі широкі й довгі вузькі або вузькі. Міжвузля опушені, зерно біле, основа зерна опушена. Різновид ауреа (aureaKorn) безостий з короткими і вузькими або коротшими й широкими колосовими лусками. Міжвузля неопушені, зерно жовте не-опушене.
У сільськогосподарському виробництві найбільше поширений вид —овес посівний (Avenasativa L.), дуже рідко в посівах зустрічаються також овес візантійський (Avenavyzantina C. Koch.) та овес піщаний (AvenasyrigozaSchreb.).
Овес посівний — один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1 — 2 °С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5 °С, нерідко і до мінус 7—10 °С, а зимуючий овес — навіть до мінус 14 °С. При морозі мінус 10 °С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна.
|
|
|
На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення температури (20 °С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи — кущення є температура 15 — 18 °С.
У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38 — 40 °С у вівса паралізуються продихи вже через 4 — 5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25 — 35 год.
Технологія вирощування. У сівозміні овес слід висівати насамперед після зернових бобових культур, при цьому він дає високобілко-ве зерно, приріст урожаю якого становить 3 — 4 ц/га і більше. Високі врожаї вівса формуються також при розміщенні його після кукурудзи, озимої пшениці, у вологі роки — після цукрових буряків, на Поліссі — після картоплі й льону-довгунця. У роки недостатнього зволоження не рекомендується розміщувати овес в сівозміні після цукрових буряків, які надто висушують ґрунт і мають спільних з вівсом шкідників (бурякова нематода).
Обробіток ґрунту та удобрення. Ґрунт під овес готують з урахуванням особливостей попередника і ґрунтових умов. Якщо, наприклад, овес висівають після стерньових попередників, засмічених однорічними бур'янами, то стерню лущать на глибину 6 — 8 см дисковими лущильниками або на 10 — 12 см у двох напрямках, коли поле засмічене багаторічними кореневищними бур'янами. Для знищення коренепаросткових бур'янів перше лущення проводять дисковими лущильниками на глибину 6 — 8 см, друге (при з'явленні розеток бур'янів) — полицевими лущильниками на глибину 10 — 12 см.
Зяблеву оранку слід проводити на глибину 20 — 22 см, а на полях, засмічених багаторічними бур'янами, 25 — 27 см.
При висіванні вівса після кукурудзи основний обробіток ґрунту полягає в дискуванні важкими дисковими боронами у двох напрямках і зяблевій оранці на глибину 27 — 30 см. Після таких попередників, як картопля або цукрові буряки, зяблеву оранку можна замінити поверхневим обробітком ґрунту.
4. Народногосподарське значення, біологічні особливості та технологія вирощування ярої пшениці.
Господарське значення. В СНД яра пшениця є головною зерновою культурою, площа посівів якої в окремі роки сягає 28 млн га (1990 р.). Причому її посівні площі особливо різко зросли (більш ніж на 15 млн га) за рахунок освоєння в 1954— 1958 рр. цілинних і перелогових земель. Це сприяло значному збільшенню валових зборів найбільш цінного продовольчого зерна.
Особливо важливе продовольче значення мають сорти сильної м'якої пшениці, зерно якої містить понад 14 % білка і використовується у хлібопекарській промисловості для виробництва високоякісного хліба та хлібобулочних виробів, і твердої, зерно якої із вмістом білка 16 % і більше використовується для виробництва найвищої якості макаронів, вермішелі, манної крупи.
Зерно ярої пшениці використовують також у комбікормовій промисловості, висівки — як концентрований корм, а солому й полову — як грубі корми.
Морфобіологічні та екологічні особливості. В культурі поширені такі різновиди м'якої пшениці: лютесценс (var. LutescensAl.) — має білий безостий колос, неопушені луски, червоне зерно; мільтурум (var. MilturumAl.) — червоний безостий колос, неопушені луски, червоне зерно; еритроспермум (var. ErythrospermumKorn) — білий остистий колос, неопушені луски, червоне зерно. Серед ярих твердих пшениць найбільш поширені три різновиди в культурі: гордеі-форме (var. hordeiformeHost) — червоний остистий колос, неопушені луски, біле зерно; мелянопус (var. melanopusAl.) — білий остистий колос, чорні ості, опушені луски, біле зерно; апулікум (var. apulicumKorn) — аналогічний різновиду гордеіформе, має червоний остистий колос, але ості чорні, а луски опушені, біле зерно.
|
|
|
Серед ярих зернових культур яра пшениця є однією з найбільш холодостійких рослин. Насіння її починає проростати при температурі 1 — 2 °С, а сходи холодостійких сортів можуть витримувати заморозки навіть до мінус 8—10 °С. Причому більш стійкі проти весняних заморозків сорти м'якої пшениці. Фаза кущення краще відбувається при температурі 10 — 12 °С, за якої інтенсивно формується вузлова коренева система, а подальший ріст і розвиток рослин — при 18 — 23 °С. Високі температури витримує погано.
Яра пшениця вибаглива до вологи. У недостатньо вологому ґрунті погано розвивається її коренева система і рослини майже не кущаться. Насіння м'якої пшениці нормально проростає при поглинанні 50 — 60 % води від власної маси, твердої — на 5 — 7 % більше. Це потрібно враховувати при підготовці ґрунту до сівби та встановленні глибини загортання насіння.
Тверда пшениця більш стійка проти ґрунтової посухи у другу половину вегетації, що пояснюється більшою поглинальною здатністю її кореневої системи. Вона також краще витримує повітряну посуху, особливо в період формування і наливання зерна.
Технологія вирощування. Яру пшеницю, як вибагливу культуру до умов вирощування, в Степу й Лісостепу висівають по зайнятих парах, після парової озимої пшениці, коренеплодів, зернових бобових культур, кукурудзи, цукрових буряків, багаторічних трав, а на Поліссі — після люпину, льону, картоплі, коренеплодів. При розміщенні після стерньових попередників відразу після їх збирання поле лущать один раз на глибину 6 — 8 см. У разі забур'янення поля коренепаростковими бур'янами його лущать двічі на 6 - 8 см дисковими лущильниками і на 12 — 14 см лемішними; кореневищними — теж двічі дисковими лущильниками на глибину 10 — 12 см. Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле лущать важкими дисковими боронами на глибину 12 — 14 см; цукрових буряків і картоплі — орють плугами з передплужниками без попереднього лущення на глибину 20 — 22 см, а поля, засмічені багаторічними бур'янами, — на 25 — 27 см, після кукурудзи і багаторічних трав — на 27 — 30 см. На ґрунтах з мілким орним шаром оранку проводять на повну його глибину.
|
|
|
Яра пшениця вибаглива до ґрунтового живлення, тому застосування добрив є надійним заходом підвищення її врожайності. В умовах України при внесенні повного добрива в нормі по 45 — 60 кг/га азоту, фосфору і калію врожайність зерна підвищується на 4 - 8 ц/га.
Враховуючи підвищені вимоги ярої пшениці до фосфору на початку вегетації, під час її сівби вносять у рядки гранульований суперфосфат у дозі 10—15 кг/га поживної речовини, а при відсутності основного удобрення — нітрофоску з розрахунку 10 кг/га азоту.
Насіння перед сівбою інкрустують і протруюють ТМТД (1,5 — 2,5 кг/т), гранозаном (1,5 — 2 кг/т), бактан-універсалом (2 кг/т), вітаваксом (3-3,5 кг/т) або фундазолом (2-3 кг/т).
Сіють пшеницю у перші дні весняних польових робіт — при настанні фізичної стиглості ґрунту здебільшого звичайним рядковим способом.
Норма висіву в районах Степу 4 — 4,5 млн схожих насінин на 1 га, у Лісостепу 4,5 — 5, на Поліссі 5 — 6 млн. У Степу насіння загортають на глибину 5 — 6 см, а в суху погоду 7 — 8 см, в Лісостепу і на Поліссі 4-5 см.
Догляд за посівами пшениці полягає у руйнуванні ґрунтової кірки, яка може утворюватися після дощів на важких ґрунтах, коткуванні поля після сівби в суху весну та знищенні бур'янів. Бур'яни знищують також за допомогою гербіцидів, обприскуючи посіви від фази кущення до трубкування амінною сіллю 2,4 Д (1,5 — 2,5 кг/га) або 2М-4Х (1,3-2 кг/га), діаленом (1,7-2 кг/га) або лонтрелом (0,3 —0,6 кг/га діючої речовини). Якщо під пшеницю посіяна конюшина, використовують гербіцид 4М-4ХМ (2,5 - 3,8 кг/га), а коли люцерна, то 2,4ДМ (2 - 3,8 кг/га), СІС-67Б (2-3 кг/га), базагран (2-4 кг/га), обробляючи ними посіви при утворенні травами першого трійчастого листка.
Урожай збирають при восковій стиглості зерна, застосовуючи таку саму технологію, як і при збиранні озимої пшениці.
Висновки:
Сучасна технологія виробництва зернових культур базується на помітному збільшенні енерговитрат на техніку, добрива, пестициди та ін. Тому по-господарськи правильне використання енергії (земної — непоновлюваної та сонячної— поновлюваної) необхідно розглядати як одну з важливих умов збільшення виробництва продукції сільського господарства.
Запровадження енергетичного аналізу дозволяє оцінювати ефективність інтенсивних ресурсо і енергозберігаючих технологій у рільництві. Такий підхід дає можливість вивчити доцільність використання в землеробстві добрив, застосування пестицидів, палива, різних типів тракторів, автомобілів, сільськогосподарських знарядь, природних ресурсів, грунтово-кліматичних умов сонячної радіації та інших факторів, що впливають на формування врожаю та його якість.
Як свідчать дані науки та передовий досвід, позитивна дія інтенсивних ресурсо і енергозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур залежить від своєчасного виконання всіх елементів технології. Основним завданням цих технологій є підвищення родючості ґрунту і, зокрема, збагачення його на гумус, зменшення витрат енергії на одиницю вироблюваної продукції та помітне поліпшення екологічного стану навколишнього середовища. Позитивних результатів при таких технологіях можна досягнути лише тоді, коли господарства будуть економію витрачати різні види енергії на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції.
Інтенсифікація землеробської галузі сільськогосподарського виробництва і охорона навколишнього середовища — це єдиний тісно пов'язаний між собою процес. Застосувати і повністю використовувати потенціал інтенсивних технологій вирощування пшениці без забруднення навколишнього середовища можна лише при реалізації потенціалу ценозу сорту з врахуванням його біологічних властивостей: екологічної стійкості проти посухи, низьких температур та інших негативних факторів, а звідси і підвищення потенційної продуктивності сорту, ценозу пшениці і кожної рослини в ньому.
Сучасні сорти озимої пшениці інтенсивного типу мають потенційну продуктивність 60—90 ц зерна і більше. В основному у виробничих умовах урожай цих сортів набагато менший. Причин невеликої продуктивності багато і основні серед них — порушення технологічної дисципліни. Потенційна врожайність рослин є головним фактором формування можливо високого врожаю, а реалізація його залежить від оптимізації умов вирощування, що досягається створенням оптимальних умов середовища в ценозах, тобто наближенням на різних етапах росту й розвитку озимої пшениці доцільної кількості факторів необхідного співвідношення їх. За таких оптимізованих умов рослини здатні краще протистояти екологічним стресам та наблизитись до максимальної реалізації продуктивності.
На створення оптимальних умов росту і розвитку рослин у ценозах і одержання врожаю до можливої потенційної продуктивності пшениці витрачається велика кількість непоновлюваної або земної енергії.
Список використаної літератури:
1. О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко, - К.: Аграрна освіта, 2001 р., – 591 с.
2. Дубковецький С. В., Онищук Д. М., Влох В. Г., Кияк Г. С., - Рослинництво, підручник, Вища школа, 2005 р., – 411 с.
3. Агроекологія: навчальний посібник, О.Ф. Смаглій, А.Т. Кардашов, П.В. Литвак та інші, - К.: Вища освіта, 2006 р., – 671 с.
4. Підприємницька діяльність та агробізнес: підручник, за редакцією М.М. Ільчука, Т.Д. Іщенко, - К.: Вища освіта, 2006 р., – 543 с.
5. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції: навчальний посібник, Ярош Ю.М., Трусов Б.А, - К.: Український Центр культури, 2005 р., – 524 с.
6. Статистика: підручник, В.К. Горкавий, - К.: Вища освіта, 2009 р., – 512 с.
7. Загальне землеробство: підручник, за редакцією В.О. Єщенка, - К.: Вища освіта, 2004 р., – 336 с.
8. Технологія вирощування озимої та ярої пшениці, І.Д. Ситнік, - К.: Знання України, 2006 р., – 102 с.
9. Аграрне право України: підручник, за редакцією О. О. Погрібного, – К.: Істина, 2004 р., – 448 с.
10. Всесвітня мережа Інтернет.
