2017-12-16
435Сутність, функції підприємства.
Доходи домогосподарств та їх розподіл.
Капітал підприємства і його кругообіг.
Регулювання економіки на підприємстві: менеджмент та маркетинг.
1. Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації).
Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:
1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
2) постійна наявність фактора ризику,
3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;
4) інноваційний характер діяльності.
Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні
• ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
• готовність наражатися на ризик;
• гнучкість і постійне самооновлення;
• цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.
Головними суб'єктами підприємницької діяльності виступають підприємства.
Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.
Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.
Підприємство виконує такі функції:
організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації;
відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів;
соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.
Підприємство необхідно розглядати з двох боків:
1) організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника;
2) соціально-економічного — як суб'єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.
2. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарювання), їх можна класифікувати за різними критеріями:
1) формами власності;
2) формами організації;
3) розмірами;
4) сферами діяльності.
Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:
• індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;
• сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;
• приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
• колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
• державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;
• комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
• спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;
• орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.
Відповідно до форм організації підприємства виступають як:
Ä • партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;
Ä асоціації — об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);
Ä корпорації (акціонерні товариства) — об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю, їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними. Такий механізм називають системою участі;
Ä консорціуми — об'єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;
Ä концерни — об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.
Крім того, функціонування ринкових відносин пов'язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок.
Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об'єктами. Найпоширенішими об'скіами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін.
Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти.
Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком.
Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо.
Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.
За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.
До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насичення ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Особливо важливе значення цих підприємств — у розвитку сфери послуг і торгівлі. Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства.
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів. Вони існують з багатьох причин, але найважливіші полягають у тому, щоб використати переваги, зумовлені зростанням масштабів виробництва. Ефективне виробництво потребує спеціалізованого устаткування, потужних складальних ліній, великих фабрик і заводів, поділу праці на величезну кількість вузьких операцій. Дослідження показують, що ефективне виробництво автомобілів передбачає продуктивність підприємства принаймні 300 000 штук на рік. Зараз ще не існує таких технологій, щоб кожен міг виробляти власну електроенергію, телевізори або комп'ютери у своєму дворі. До великих, як правило, відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.
Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлене це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.
3. Капітал підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.
Розглядаючи процеси кругообігу і обороту капіталу, ми маємо на увазі наявність таких умов:
1) підприємство виробляє предмети споживання, наприклад хліб, тому його продукція реалізується на ринку споживчих товарів;
2) продукція підприємства користується попитом, тому воно має можливість щороку нарощувати обсяги виробництва і реалізації;
3) у галузі відсутні монополії й олігополії, тому діє принцип ринку чистої (досконалої) конкуренції;
4) продукція реалізується господарством за готівку, а не в кредит;
5) на ринку ресурсів завжди пропонується достатня кількість ресурсів, необхідна для здійснення на підприємстві простого і розширеного відтворення;
6) у тривалому періоді підприємство орієнтується на одержання нормального прибутку.
Капітал починає свій рух із грошової форми. Грошовий капітал Г використовується на купівлю засобів виробництва Зв і робочої сили Рс, які поєднуються в процесі виробництва В і створюють новий товар Т, після реалізації якого капіталіст одержує його вартість у грошовій формі Г'.
У процесі кругообігу капітал проходить три стадії.
Перша стадія: Г — Т (Рс + 3„) — купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили (стадія обігу).
Внаслідок цієї операції грошовий капітал перетворюється на елемент продуктивного капіталу, на речові і особисті фактори виробництва, на постійний і змінний капітал.
На другій стадії кругообігу капіталу відбувається поєднання (техніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва. Капітал на цій стадії набуває форми продуктивного капіталу, при цьому припиняється сфера обігу та починається виробниче споживання
|
Т <......В...Т' — стадія виробництва, на якій створюються нові товари.
Літера В означає процес виробництва, а літера Т' — обсяг товару з такими витратами, що можна одержати прибуток. Крапки – процес переривання сфери обігу та сфери виробництва. Т1 відрізняється від Т (товарів, куплених капіталістом на першій стадії) як за своїм речовим змістом, так і за суспільною формою. У першому випадку — це нові товари з іншими властивостями, споживчими вартостями; в другому — це економічна форма реалізації відносин економічної власності між капіталістами та найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва. Ця форма втілена у додатковій вартості, яка міститься у новостворених товарах або товарному капіталі. Водночас на цій стадії відбувається продовження процесу безпосереднього виробництва (розфасовка, упаковка, транспортування товарів тощо), а сам процес реалізації товарів і послуг не є простою зміною форм вартості.
На третій стадії рух капіталу знову здійснюється у сфері обігу при реалізації виготовлених товарів. У процесі реалізації, втіленої у товарах додаткової вартості, товарна форма капіталу перетворюється на грошову (тобто початкову форму). Третя стадія кругообігу капіталу виражається формулою
Т' - Г',
Де Г' — початкова авансована сума капіталу і додаткова вартість, виражена у формі прибутку.
Отже, капітал здійснює круговий рух, поступово набуваючи форм грошового, продуктивного і товарного капіталу. Загальна формула кругообігу капіталу внаслідок цього має такий вигляд:
|
Безперервність процесу кругообігу капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням промислового капіталу в усіх трьох формах. Одна частина промислового капіталу знаходиться у вигляді грошового (для купівлі верстатів, машин, устаткування, сировини, виплати заробітної плати та ін.), друга — продуктивного (функціонуючі засоби виробництва та робоча сила), третя — товарного (готових до реалізації товарів і товарів, що реалізуються). Між ними існують певні пропорції. Внаслідок цього здійснюється відносно відокремлений кругообіг кожної із цих форм капіталу, тобто кругообіг грошового, продуктивного і товарного капіталу, які є функціональними формами капіталу, тобто формами, в яких капітал функціонує та розвивається.
До відмінних рис кожної зі стадій, а отже, кожної функціональної форми капіталу, належать неоднаковий матеріально-речовий зміст цих форм (на першій стадії — гроші; на другій — основні та оборотні фонди; на третій — створені товари і послуги та отримані за них у процесі реалізації більші фінансові ресурси), різна кількість найманих працівників, неоднакові форми формального та реального підкорення праці капіталом та ін.
Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.
Основні фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають повністю або частково свою натуральну форму тривалий час, їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.
Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди – це засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби.
Існують два види зношування основного капіталу — фізичне і моральне.
Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості
Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капі галом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу.
За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів.
За другої форми морального зносу з'являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.
Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.
Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо. До оборотного капіталу належить також вартість робочої сили, яка набуває форми змінного капіталу, а відтак, і заробітної плати.
Отже, оборотний капітал — це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робоча сила) у створенні вартості та додаткової вартості, витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю переноситься на новостворений товар і після його реалізації повертається до капіталіста у грошовій формі.
Та частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є капіталом обігу. Оборотний капітал та капітал обігу — це оборотні засоби капіталу.
4. Менеджмент (від англійського – керування, управління) є, по-перше теорією управління виробництвом, а по-друге, практикою управлінської діяльності. Діяльність підприємства передбачає пошук величезної кількості можливостей для розв'язання завдань закупівлі засобів виробництва, залучення робітників, вирішення фінансових, інноваційних проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами тощо. Все це зумовлює появу менеджменту, як особливої форми діяльності підприємства щодо організації і управління виробництвом.
Менеджмент підприємств передбачає необхідність реалізації таких основних функцій управління:
1) стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації;
2) формування організаційної структури управління;
3) комплектування штатів;
4) управління працівниками через мотивацію праці і її контроль та ін.
Якість та рівень управління підприємством залежать від особистості менеджерів, їх теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту та ін.
У сучасних умовах виділяють шість основних організаційних форм управління:
1. Лінійна структура управління – здійснюється у взаємовідносинах між начальником і підлеглими, за ієрархічною структурою зверху донизу. Недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень.
2. Функціональна структура управління – спільний для кількох підрозділів функції управління передаються одному органу (підрозділу) або виконавцю. Позитивним у цій організаційній формі є те, що вона дає змогу уникати дублювання діяльності виконавців. Недолік – відсутність єдності при отриманні розпоряджень, погіршення координації в управлінській діяльності в міру зростання складності виробничого процесу й поглиблення спеціалізації.
3. Лінійно – функціональна структура управління – тут управлінські рішення розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпорядження віддаються по лінійних ланках. У кожного підлеглого може бути лише один начальник.
4. Програмно – цільова структура управління – тут виділяютьсякерівники окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва.
5. Матрична форма організаційної структури управління – тут поєднуються лінійна, програмно – цільова та функціональна форми. Їх вибір і поєднання залежить від типу виробництва.
6. Дивізіональна форма управління – тут поєднуються процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у даній країні) і регіональним принципами (коли дочірня компанія об’єднує філіали в інших країнах). Головними елементами цієї форми управління є відділи.
Маркетинг (від англійського—ринок) – це система організації і управління діяльністю підприємств щодо розробки нових видів товарів, їх виробництва, збуту на основі вивчення ринку й потреб споживачів з метою отримання прибутку.
Головним завданням маркетингу є вивчення попиту з метою поліпшення збуту продукції, а також пошук ринкової “ніші”, під якою розуміють можливість збуту продукції з певними властивостями у межах конкретного ринкового сегменту, тобто продукції, призначеної для конкретних груп споживачів. Це дає підприємству істотні переваги в боротьбі з конкурентами.
Основні принципи маркетингу:
1) виробництво товарів і послуг повинно ґрунтуватися на точному знанні потреб споживачів і реальних можливостей підприємства;
2) забезпечення довгострокової результативності підприємства;
3) якнайповніше задоволення потреб споживачів;
4) вплив підприємства на формування і стимулювання потреб споживачів тощо.
В сучасних умовах розрізняють такі види маркетингу:
а) маркетинг, орієнтований на продукт або послугу;
б) маркетинг, орієнтований на споживача;
в) інтегрований маркетинг;
г) вертикальний маркетинг;
д) горизонтальний маркетинг;
е) некомерційний маркетинг.
Основними функціями маркетингу є:
1. Ґрунтовне систематичне дослідження ринку з метою одержати повну, надіну і вірогідну інформацію про стан попиту і пропозиції, рух цін, потреби, дії конкурентів, нові методи просування товарів, сервіс споживачів.
2. Планування асортименту товарів і послуг – базується на результатах досліджень ринку.
3. Збут і реалізація, тобто просування товарів і послуг на вигідних умовах.
4. Ціноутворення. Ціни повинні сприяти привабливості товарів для покупців і бути конкурентоспроможними.
5. Реклама і стимулювання збуту.
