2017-12-16
13761. Економічна сутність податків, їх призначення і функції.
2. Формування податкової системи, принципи її організації, обов’язкові
якості і функції.
3. Класифікація і види податків
4. Граничний рівень податкових нарахувань.
Податки являють собою обов'язкові збори, які стягує держава з господарюючих суб'єктів і із громадян за ставкою, установленою в законодавчому порядку. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи.
Економічну категорію „податок” слід розглядати в наступних аспектах:
- за економічною сутністю;
- за формами прояву;
- з організаційно – правової сторони.
Економічна сутність податків проявляється в грошових відносинах, які складаються в державі з юридичними й фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості й формування фонду фінансових ресурсів держави. Матеріальною основою податків є реальна сума коштів, які мобілізуються державою.
|
|
|
Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, що встановлюються законодавчими органами влади.
З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, що надходить у бюджетний фонд у певних розмірах і установлені строки.
Податковим відносинам властиві відмінні риси, які дають можливість виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов'язковий характер податків й їхня відносна безповоротність.
У сучасній фінансовій науці й податковому законодавстві використовують три основних терміни, якими позначаюся платежі державі - плата, відрахування, податок. Розглянемо відмінності між ними.
Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Прикладами плати є державний збір, збір за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, рентні платежі, плата за торговельний патент на деякі різновиди підприємницької діяльності.
Відрахування передбачає цільове призначення платежів. Воно може бути або частковим, у тому числі встановленим відповідно до економічного змісту платежів, або повним, якщо кошти в повному обсязі використовуються лише за цільовим призначенням.
"Податок - це індивідуально безоплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податків у бюджет відповідного рівня в порядку, розмірах й у строки, установлені законодавством".
Характерними ознаками податків, які дають змогу відрізнити їх серед інших платежів, є те, що вони не мають ні елементів повного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Також необхідно вказати, що якщо плата й відрахування можуть платитися як державі, так й іншим юридичним особам, то податки - це атрибут тільки держави. Імперативність - це перша ознака, що виражає сутність податку.
|
|
|
Розкриття сутності й суспільного призначення податків неможливо без визначення функцій цієї категорії:
- фіскальної;
- регулюючої;
- стимулюючої.
Фіскальна функція є важливою в характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З її допомогою утворяться державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави. Саме ця функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених соціальних верств суспільства.
Через стимулюючу функцію податків держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової й інвестиційної активності, мотивації до роботи, підтримуючи рівень зайнятості. У процесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок, встановлення системи пільг та ін.
Сутність регулюючої функції полягає в тому, що держава, маневруючи податковими ставками, пільгами, штрафами, умовами оподатковування, створює умови для прискореного (або сповільненого) розвитку тих або інших виробництв і галузей економіки.
Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які є елементами податку.
Об'єкт податку вказує на те, що саме обкладає податками (доход, земля, транспортний засіб і т.п.). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподатковування. Об'єкт оподатковування ще називають податковою базою.
Суб'єкти оподатковування - це особи (юридичні або фізичні), на які покладені обов'язки платити, утримувати й перераховувати податки в бюджет.
Джерелом податку називають доход (заробітна плата, прибуток, відсоток), з якого платник платить податок.
Одиницею оподатковування (або масштабом виміру) є одиниця виміру (фізичного або грошового) об'єкта оподатковування.
Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподатковування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсальним встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованим - декілька.
Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший - у розрізі платників, якщо для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий - у розрізі різних характеристик й оцінок об'єкта оподатковування.
За способом побудови ставки податку діляться на тверді й процентні.
Тверді ставки встановлюють у грошовому вимірі на одиницю оподатковування в натуральному обчисленні.
Процентні ставки встановлюють щодо об'єкта оподатковування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними й змішаними.
Пропорційні - це єдині ставки, які не залежать від розміру об'єкта оподатковування.
Прогресивні - це ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподатковування.
Регресивні ставки на відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об'єкта оподатковування. У практиці оподатковування прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватися як окремо, так і об'єднано - у вигляді прогресивно-регресивної й регресивної-прогресивної шкали ставок.
|
|
|
Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподатковування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.
У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. У фінансовій науці України найчастіше використовуються такі терміни: “податкова система” і “система оподаткування”. Слід зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він декларований Законом України “Про систему оподаткування”.
Система оподаткування – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу.
Принципами побудови податкової системи згідно зі ст. З Закону України «Про систему оподаткування» (1997 р.) є:
1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
2) стимулювання підприємницької та інвестиційної активності - цьому служить введення пільг з оподатковування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва (як один з можливих варіантів стимулювання розвитку економіки).
3) обов'язковість сплати податків усіма суб’єктами економічної діяльності - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
4) рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;
|
|
|
5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
6) соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;
7) стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
8) економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
9) рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
10) компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами;
11) єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
12) доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
Обов’язковими якостями податкової системи є:
- максимально можлива для платників податків простота сплати податків;
- “соціальна справедливість” — порядок сплати податків повинен бути прогресивним, тобто особи. які одержують великі прибутки, мають. відповідно сплачувати податків більше, ніж особи з мінімальним або низьким обсягом прибутків;
- неможливість ухилення від сплати податків.
Для кращого поняття сутності податків та їхнього впливу через податковий механізм на економіку слід знати класифікації податків по певними ознаками (рис. 6.1, 6.2).
Вiдмiннiсть між особистими i реальними податками полягає в спiввiдношеннi платника й об’єкта оподаткування:
- при особистих податках первинним виступає платник, а вторинним - об’єкт оподаткування;
- при реальних податках первинним виступає об’єкт оподаткування. а вторинним - платник.
Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника.
Реальні податки припускають оподатковування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий податки, податок на грошовий капітал.
У сучасних умовах найбільш поширені особисті податки: прибутковий та майновий.
Прибутковий податок дає можливість установити пряму залежність між прибутками платника i його платежами у державний або місцевий бюджети. Залежно від форми прибутку він буває двох видів: з прибутків фізичних і юридичних осіб. Можуть бути дві системи стягування: за місцем виплати заробітної плати i при подачі декларації про прибуток.
Рис.6.1 - Класифікація податків
| ||||||
 | ||||||
 | ||||||
| ||||||
| ||||||
 | ||||||
|
|
 |
Рис.6.2 - Класифікація податків
Податок з прибутків фізичних осіб стягується з особистих прибутків громадян — заробітної плати та інших прибутків, а також персоніфікованого прибутку підприємств.
Податок з прибутків юридичних осіб стягується iз загального прибутку підприємств, у формі якого виступає прибуток підприємства.
Загальнодержавні податки й збори складаються з чотирьох груп: прямі й непрямі податки; платежі за ресурси та ін. обов'язкові платежі; збори в цільові фонди:
а) прямі податки:
- податок на прибуток підприємств;
- податок на доходи фізичних осіб;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
- податок на нерухоме майно (нерухомість);
- плата (податок) за землю;
- податок на промисел;
б) непрямі податки:
- податок на додану вартість;
- акцизний збір;
- мито;
в) ресурсні платежі та ін. обов'язкові платежі:
- збір за спеціальне використання природних ресурсів;
- плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин;
- відрахування на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;;
- збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмільництва
- державний мито;
- плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності;
г) внески в цільові фонди:
- збір на обов'язкове соціальне страхування;
- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- збір на страхування у випадку безробіття;
- збір у фонд від нещасних випадків.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.
Місцеві податки:
- на рекламу;
- комунальний.
Місцеві збори (обов'язкові платежі):
- готельний;
- збір за паркування автотранспорту;
- ринковий збір;
- за видачу ордера на квартиру;
- курортний;
- за участь у перегонах на іподромі;
- за виграш на перегонах на іподромі;
- з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
- за право використання місцевої символіки;
- за право проведення кіно- і телезйомок;
- за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей;
- за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон;
- за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг;
- збір із власників собак.
Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів (обов'язкові платежі) встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Серед реальних податків найбільше поширені земельний i промисловий податки.
Земельний податок. Об’єктом оподаткувався с площа земельної ділянки. Диференціація ставок залежить від родючості ґрунту i місця розташування ділянки.
Промисловий податок стягують з різних видів промислів, що приносять прибуток. Він не передбачає точного обліку прибутків, а оподатковування здійснюється за зовнішніми ознаками майна, що зв’язано з одержанням прибутку. В Україні сплата податку на промисел здійснюється у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами. Проектом Податкового кодексу передбачається скасування цього податку як не відповідного потребам формування бюджету.
Податком на додану вартість (ПДВ) обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.
Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні і юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.
Одним з видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).
Специфічні акцизи в більшості країн мають назву “акцизного збору”. Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товарів від виробництва до споживання.
Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються у процентах до оптової ціни товару. Останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу й неточності при визначенні величини податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.
Мито встановлюється при ввозі й вивозі товарів через кордон держави. Мито буває: статистичне, фіскальне, протекціоністське антидемпінгове, преференційне, зрівняльне:
- статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту й імпорту товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі;
- фіскальне мито встановлюється на товари зi стійким попитом;
- протекціоністське мито вводиться в односторонньо порядку з метою захисту внутрішнього ринку вiд конкуренції з боку товарів іноземного виробництва. Його розмір має забезпечувати цінову перевагу вітчизняних товарів на внутрішньому ринку;
- антидемпінгове мито вводиться також для захисту внутрішнього ринку;
- преференційне мито встановлюється на двосторонній основі з метою розвитку міжнародної торгівлі;
- зрівняльне мито встановлюється за згодою торгуючих сторін, воно повинно зрівноважити ціни на іноземні й вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренцію. між ними.
У сучасних умовах економічно доцільним, з точки зору поповнення бюджету може бути введення специфічного мита. Доцiльнiстъ його існування підтверджується практичним досвідом розвинених держав світу, де використовується ця система.
Перевагою непрямих податків є те, що вони формують прибутки державного бюджету.
Недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру прибутків платників, що негативно впливає на рівень та якість умов життя вразливих верств населення.
Податкове законодавство України на сьогодні складається майже з 7 тисяч підзаконних актів. Згідно з податковим законодавством в його нинішньому вигляді близько 60% валового внутрішнього продукту України створюється в економіці. Учасники суспільного виробництва у тіньовому секторі, як правило, не сплачують ніяких податків ні в державний, ні у місцеві бюджети, або ж ці надходження складають порівняно мізерні суми.
З підприємств стягується близько 50%, а в більшості випадків - 80- 90% прибутку, практично нічого не залишається на розвиток самого підприємства. У той же час досвід країн iз розвинутою економікою свідчить, що граничний сумарний розмір оподаткування не може перевищувати 1/3 обсягу прибутку, отриманого підприємством. Перевищення цієї цифри підриває основи суспільно-економічного відтворення, веде до розбалансування економіки i загрози соціального вибуху.
Для аналізу оптимальної норми оподаткування вченими часто використовується теорія американського економіста А.Лаффера. За допомогою кривої Лаффера (рис.5.3) доведено, що коли висота податкових ставок сягає певного критичного рівня (ТК), подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а, навпаки, зменшення податкових надходжень.
Сумарна ставка прямих i непрямих податків у середньому не повинна перевищувати 37,7%. У цьому випадку бюджет одержує всі необхідні й заплановані надходження.
Концепція Лаффера ґрунтується на встановленні прямої залежності між податковими надходженнями, податковими ставками і рівнем виробництва. Графік показує, що зростання ставок оподаткування до певного рівня сприяє надходженню податків до бюджету, бо не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектора. За межею перевищення починається заборонна зона шкали оподаткування.
Податкові надходження
ТК Ставка податку, %
Рис.6.3 - Визначення максимального рівня податкових надходжень за кривою Лаффера
Податки, що стягуються за високими ставками оподаткування, утримують підприємницьку ініціатив, приводять до скорочення інвестицій і виробництв. За Лаффером, зменшення податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту і зменшенню державного боргу.
У даний час в Україні необхідне проведення податкової реформи, головна мета якої полягає у:
1) реструктиризацiї податкового навантаження, приведення його у вiдповiднiсть із структурою економіки,
2) зниженні податкового тиску скорочення кількості податків i спрощення правил їх збору;
3) перенесенні центру ваги з “умовно - змінних” податків, що зростають пропорційно зi зростанням ділової активності підприємства (податок на прибуток, податок на додану вартість) на „умовно - постійні податки” (на майно, користування природними ресурсами), що заохочують більш активні й ефективно працюючі підприємства;
4) широкому використанні податкових стимулів:
- податкових канікул;
- податкових пільг на інвестиції;
- податкових вільних економічних зон.
Таким чином, для розбудови ефективної економіки, розвиток податкової системи має бути спрямованим на стимулювання підприємницької активності виробників.
Конституцією України закріплено положення про те, що система оподаткування встановлюється тільки законами України. Це потребує приведення всього податкового законодавства у відповідність із Конституцією і водночас створює підґрунтя для удосконалення системи оподаткування.
Чинна податкова система зазнає нищівної критики як з боку наукових кіл, так і з підприємців, політичних діячів, депутатів. На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах.
Основні причини, що зумовлюють високий рівень оподаткування в Україні, лежать у площині суб’єктивного фактора це:
1. Зволікання з ринковими перетвореннями в Україні, яке стало на заваді скороченню витрат державного бюджету і зменшенню рівня оподаткування.
2. Помилки в проведенні податкової політики, що спричинили значні масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих умов достатні доходи в державний бюджет призводить до найпростішого виходу з важкої ситуації – посилення податкового пресу на тих, хто ще сплачував податки.
3. Зростання дефіциту державного бюджету, через помилки в політиці державних витрат, яке також супроводжується пошуком шляхів збільшення державних доходів, а єдиним засобом такого збільшення вважається підвищення загального рівня оподаткування.
Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як надмірний у тому значенні, що він вищий, ніж це зумовлено об’єктивними причинами і обставинами.
