Ключові слова та терміни. Національна самосвідомість, Візантійська держава, Гума­нізм та Реформація, Польсько-Литовська держава

Національна самосвідомість, Візантійська держава, Гума­нізм та Реформація, Польсько-Литовська держава, протестант­ська і католицька конфесійна школа, дидаскал, магістр, бакаляр, Часослов, Псалтир, Апостол, Октоїх, монастирські школи, "Би-блія руску", три класи - інфіми, граматики, синтаксис, братськішколи, греко-візантійська культура, латина, слов'яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацька педагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-Могилянська Колегія.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ Й ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Період протягом XIV ст. — середини XVI ст. характеризувався подоланням феодальної роздробленості, з одного боку, та пере­буванням південно-західних земель України у складі Польщі, Литви, Угорщини і Молдавії, посиленням феодального і релігій­ного гніту з іншого боку, що негативно позначилось на розвитко­ві української культури. Друга половина XVI - середина XVII ст. — це період швидкого розвитку ремесел і торгівлі. Посилювалась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів, зрос­тала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна бо­ротьба народних мас. На всіх цих етапах формувалася українська народність, утверджувалася система виховання.

Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою, Київська Русь, її українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Уже з середини XV століття українське вільне життя припи­нилося і почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного, культурного гноблення українців.

Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати право­славних єпископів та архімандритів. Часто навіть осіб, які не від­повідали цим посадам. Всіх, хто не відповідав канонам римо-католицької віри, переслідували. Значного удару зазнала також і освіта, яка була поставлена в нерівні умови із освітою в польсь­ких закладах, де вона була більш доступною, вигідною й прести­жною. Це призвело до того, що до польських шкіл, університетів вступало чимало дітей української знаті, заможного міщанства, де вони отримували антиукраїнське виховання.

Українське селянство та незаможне міщанство міцно трима­лися своєї віри, як запоруки збереження національності. Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Підручниками в цих школах служили церковні книги "Часослов", "Псалтир" та "Апостол". Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях, хоча вітчизняної майже не з'являлося.

Відрив української знаті від основної маси населення, виро­дження, примітивізація православного духовенства спричинили гальмування розвитку української культури. Зовсім була відсутня в Україні національна середня і вища освіта. Полонізація україн­ського народу набула великого поширення. Але саме колоніаль­ний гніт розбудив національну свідомість українців.

Перше національне відродження України ХУІ-ХУП ст. поча­лося з організації міських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовними особами і козаками, які стави­ли своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та охорону прав народу. Усі прогресивно настроєні мешканці до­бре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

6 жовтня 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд, пробудити наці­ональну свідомість українців, захистити українську мову, створи­ти умови для появи національної інтелігенції. Ця унія дала наро­дові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання; навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформа­цію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Євро­пі. У XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радика­льно-реформаційний рух так званих "соцініан". Намагаючись ра­ціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували ряд важ­ливих догматів християнства, допускали вільне трактування Біб­лії, виступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певною мірою вплинула на появу протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініанські й каль­віністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Кисилин).

"За віру і волю!" — було гаслом нашого середньовіччя. Завдя­ки усвідомленню цієї ідеї починається створення будівельних комплексів, які включали церкву, школу, друкарню, шпиталь; турбуватися про них стало обов'язком. Таким чином, духовність, просвіта, моральність, склавши нерозривну триєдність, лягли підмурком вітчизняного Ренесансу.