Ключові слова та терміни. 1. Традиційні засади виховання дітей у Київській Русі

ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ століття)

1.Традиційні засади виховання дітей у Київській Русі.

2.Соціальні умови становлення писемності та виникнення перших шкіл у Київській Русі.

3.Зміст та організація навчання у Київській Русі.

4.Перекладна література та перші педагогічні нам 'ятки Київської Русі.

 

Література:

1. Антология педагогической мьісли Украинской ССР /Сост. Н.П.Калениченко й др. -М, 1988. - С.31-68.

2. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994. - С.4-25.

3. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. - К, 1991. - С.3-39.

4. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. /За ред. М.ДЛрмаченка. - К, 1991. - С.8-29.

5. Історія педагогіки /За ред. М. В. Левківського, О. А. Дубасенюк. — Житомир, 1999.

6. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /За ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

7. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиянське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, Часослов, Псалтир, "розрізна азбука", "школи грамо­ти", "школи книжного вчення", монастирські та парафіяльні, "Повість минулих літ", "Златоуст", "Ізборнік", "Повчання".

1. ТРАДИЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

У V—VI столітті н.е. завершилося розселення слов'ян та їх по­діл на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним поло­женням, природними та соціальними умовами становлення укра­їнської народності.

Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку. Період матріархату: діти до п'яти-шести років вихо­вувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чо­ловічих помешкань, дівчаток - до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері.

Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У ве­ликій патріархальній сім "І виховання дітей ґрунтувалося на принципі разового колективізму. У невеликій сім "і класового фе­одального суспільства виникають нові оцінні категорії, що спри­яють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність ба­тьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні то­вариства).

Метою виховання часів Київської Русі була підготовка до праці чоловіка-землероба, мисливця, мужнього воїна-захисника рідного краю і матері - вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичництва до цього часу накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

Поступово вірування древніх слов'ян втрачало свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного пле­мінного союзу. УІІ-ІХ століття слід характеризувати як перехід­ний період до ранньофеодальної держави. У середині X століття київські князі починають відстежувати можливість прийняття християнства з метою прилаштування його до своїх політичних інтересів. Клас феодалів, що почав формуватися у державі, від­чував гостру потребу у більш прийнятній ідеології, яка б захища­ла їх інтереси, і разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення ста­новища народу, хоча б і в потойбічному світі. Язичництво не ма­ло таких можливостей.

Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та християнства, то варто сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі; вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну роль у житті древніх. У християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекає поліпшення становища у потойбічному світі порівняно із земним життям; існувала обіцянка всім гнобленим благ потойбі­чного світу за їх покору; поширювалася ідеологія, що сприяла посиленню централізованої держави.

Однак, незважаючи на це, дохристиянська культура - усна народна творчість, сказання про богатирів, моральні ідеали, ску­льптура і архітектура - відображає високий рівень розвитку са­мобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке вірування - це продукт творчості наших далеких предків - східних слов'ян.

Як вважають вчені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали від людини більшої активності. Крім того, дохристиянське світосприйняття, істинно самобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язични­цької релігії, стало підґрунтям і самого християнства.

Таким чином, прийняття нової релігії - це лише наслідок змі­ни соціально-економічних умов розвитку суспільства, оскільки на зміну політеїзму безкласового суспільства мала прийти нова монотеїстична релігія, що відповідала б соціально-класовій стру­ктурі Київської Русі. Християнство сприяло розвитку відносин між феодалами та селянами, а також долучало Русь до становища європейської держави і надалі визначало шлях її розвитку. Чис­ленні науковці стверджують, що теза про важливість християнст­ва стосовно внесення на Русь писемності, живопису, архітектури і в цілому культури є не зовсім вірною. Можна з упевненістю стверджувати, що на час запровадження християнства Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи (за часів кня­зювання Ярослава Мудрого). Найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки.

 

 

2. СОЦІАЛЬНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПИСЕМНОСТІ ТА ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ШКІЛ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Існує декілька підходів до розуміння процесу виникнення у східних слов'ян писемності. Одні дослідники стверджують, що скіфську відсталість Русі можна було б подолати, запозичивши систему освіти у католицьких єзуїтів. Інші пропагують версію візантійського впливу на розвиток давньоруської культури та освіти через писемність.

Видатний вітчизняний історик Б.Греков підкреслює, що письменами руські люди користувалися задовго до прийняття християнства як державної релігії. Угоди з греками, складені по-грецьки, тоді вже переписувалися руською мовою. Крім того, у 60-х роках археолог С.Висоцький відкрив на стінах Київського Софійського собору архаїчну азбуку. В аспекті розвитку освітивідомими були факти існування язичницьких шкіл та шкіл пер­ших християнських общин. Значення перших полягає в тому, що вони створювали умови переходу до давньоруського книжного вчення.

Створенню основ грамотності дітей та молоді сприяли насту­пні чинники: 1. Становлення феодальної держави з новим спосо­бом виробництва. 2. Зростання міст як соціально-культурних центрів. 3. Потреба у грамотному державному апараті. 4. Потреба в єдиній правовій політиці. 5. Дипломатичні зв'язки з іншими країнами. 6. Кирило-Мефодіївська писемна традиція.

Подальшому розвиткові освітніх установ сприяло втручання та підтримка державної влади, у першу чергу освітні реформи видатного воїна, політика й дипломата князя Володимира Святославовича (1010—1015), що використовував усі можливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становище Київ­ської Русі. Запровадження християнства та розробка братами Ки­рилом та Мефодієм азбуки були основними умовами відкриття шкіл книжного вчення.

Сутність поняття "книжне вчення" розкрив П.Греков, підкре­сливши, що це було не просто навчання грамоти, а власне школи, де викладались рідкісні науки. Крім простого навчання грамоті, існував і більш високий ступінь освіти - школи книжного вчення. Процес навчання мав енциклопедичний характер. Викладалася діалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжно­го вчення вихованці готувалися до діяльності в різних сферах державного, церковного та культурного життя.