Партійно-політичне життя на сучасному етапі

В політологічній та історичній літературі існує кілька класифікацій партій: їх поділяють за напрямами діяльності (екологічні, релігійні, патріотичні); характером діяльності (помірковані, радикальні, екстремістські); за способом організації та методами роботи (демократичні, авторитарні, тоталітарні); за політичною орієнтацією (праві, правоцентристські, центристські, лівоцентристські, ліві).

В Україні на початку 2002 р. було зареєстровано біля 150 політичних партій різного політичного спрямування. До правих (національно-радикальних) партій належать: Державна самостійність України, Українська національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Конгрес українських націоналістів, партія «Свобода». Для націонал-радикалів першорядною та найвищою цінністю є нація, пріоритет надається національній державі. Політика в їх поглядах домінує над економікою. Економічна платформа поєднує ідеї приватизації, лібералізму, державного патерналізму та економічного ізоляціонізму. Виступають за вихід України з СНД та за обмеження стосунків з Росією. Підтримують ідею національної унітарної централізованої держави, проти федералізму та вільних економічних зон.

Найвпливовішими серед правоцентристських (національно-демократичних) партій є: Народний Рух України, партія «Реформи і порядок», Українська республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Українська народна партія «Собор», Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Наша Україна», БЮТ.

В основі ідеології лежить національний демократизм, тобто досягнення певного балансу між інтересами нації та правами людини; християнська філософія, що підтримує відродження релігії, створення єдиної української християнської церкви. Вони виступають на захист української культури та мови. У зовнішній політиці виступають за вихід України з СНД, щоб, на їх думку, не бути втягнутою в нову імперію, яку намагається створити Росія, за інтеграцію України в ЄС та НАТО, підтримують ідею унітарної централізованої держави. Економічна платформа базується на розвитку малого та середнього бізнесу, прискореної приватизації.

Центристські (ліберально-демократичні) партії представлені Ліберальною партією України, Народно-демократичною партією, Аграрною партією України, Українською партією «Яблуко» та ін.

Для лібералів людина – більша цінність, ніж держава, нація, клас і партія. Матеріальною основою особистої свободи вони вважають приватну власність. Економіка в системі їх поглядів займає більше місця, ніж політика. У зовнішній політиці надається перевага принципу багатовекторності, але стратегічне завдання – інтеграція в ЄС. Росію розглядають стратегічним партнером і виступають за добросусідські стосунки з нею. Ідеальною формою державного устрою вважають президентсько-парламентську республіку. Україна має бути унітарною державою з широким регіональним самоврядуванням. Їх економічна платформа базується на приватній власності, приватизації, розвитку малого та середнього бізнесу, фермерства, виступають вони й за оптимізацію податкової та фінансової політики.

Лівоцентристські (соціал-демократичні) партії: Соціал-демократична партія України (об’єднана), Слов’янська партія, Партія «Союз», Партія регіонів, «Демократичний союз», Соціал-демократичний союз, «Трудова Україна», Партія слов’янської єдності та ін. Їх ідеологічні засади: визнання людини, її прав і свобод найвищим пріоритетом, боротьба за соціальну справедливість (рівність людей в правах і можливостях), солідарність і співчуття жертвам несправедливості. У зовнішній політиці займають відверто проросійську позицію, за зміцнення СНД, стратегічне партнерство з Росією. Деякі партії (Слов’янська партія, Партія «Союз» та Партія слов’янської єдності) виступають за вступ України в міждержавний союз з Білоруссю та Росією на шкоду євроатлантичним прагненням України. Україна, на їх погляд, повинна бути парламентсько-президентською республікою з широким місцевим самоврядуванням, економічною й фінансовою самостійністю регіонів (Слов’янська партія, ПР, партія «Союз» є прихильниками федеративного устрою України, надання російській мові статусу другої державної, а мовам інших етнічних груп в місцях їх компактного проживання – статусу офіційної). Економічна програма спрямована на створення держави з розвинутою ринковою економікою, за активну соціальну політику, підтримують посилення ролі держави в економіці, поєднання ринку з державним регулюванням.

Ліві (соціалістичні та комуністичні) партії. До цієї групи входять: Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Селянська партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Всеукраїнське об’єднання лівих «Справедливість» та ін.

Ідейно-теоретична засада – модифікований марксизм-ленінізм. У зовнішній політиці дотримуються проросійського курсу на зміцнення СНД, створення нового союзу народів Співдружності, проти вступу України до НАТО. У державному будівництві віддають перевагу владі рад, підтримують створення унітарної децентралізованої держави з широкими повноваженнями місцевого самоврядування, за надання російській мові статусу державної. Економічна платформа базується на визнанні соціально-орієнтованої та планово-ринкової економіки. Українські ліві визнають ринкову економіку, але суспільна й колективна власність повинні бути пріоритетними, державний сектор економіки – вирішальним, приватна власність – трудовою, а не експлуататорською, виступають проти передачі землі в приватну власність.

Отже, спектр політичних партій в Україні є типовим зразком мультипартійної системи, притаманної перехідним суспільствам, тобто суспільствам молодої демократії. Звідси – нерозвиненість і незрілість партійної системи України. Більшість партій залишаються політичними «клубами за інтересами», «партіями-фірмами», в які об’єднуються не стільки для того, щоб відображати інтереси певного прошарку населення, скільки з метою забезпечення власних інтересів.