Матеріально-сировинні ресурси

Структура та зміст ресурсних стратегій залежать від галузевої належності підприємства, характеру виробництва, місцезнаходження даної фірми, форми власності та рівня управління підприємством. Якщо перші три характеристики «задають» перелік і структуру необхідних і доступних ресурсів, то останні дві – систему прийняття рішень щодо забезпечення розробки та виконання ресурсних стратегій.

Кожна галузь характеризується відповідною фондо-, матеріало-, енерго- та трудомісткістю продукції, що випускається. Основ­ні витрати одних галузей пов’язані з придбанням та обслуговуванням машин і механізмів, інших – із закупівлею сировини та матеріалів, залученням трудових ресурсів. Проте незалежно від особливостей підприємства для забезпечення його функціонування потрібні матеріально-сировинні ресурси, які поділяють на такі групи: сировина; основні матеріали; комплектуючі вироби; допоміжні матеріали; паливо.

Різні галузі промисловості застосовують різні матеріали для виготовлення відповідної продукції. У машинобудуванні до основних матеріалів відносять метал та інші матеріали, з яких виготовляються деталі верстатів, на ткацькій фабриці – пряжа, на швейній фабриці – тканини тощо. У кожному виробництві використовується досить широкий перелік допоміжних матеріалів. Належність сировини або матеріалу до тієї чи іншої групи залежить від продукту, що з них виготовляється.

Основна мета будь-якої ресурсної стратегії полягає в тому, щоб з урахуванням усіх вимог продуктових і функціональних стратегій забезпечити підприємство сировиною, матеріалами, паливом, запчастинами, обладнанням, трудовими, фінансовими та інформаційними ресурсами.

В умовах підвищення своєї самостійності підприємства самі відповідають за необхідний перелік, кількість та якість ресурсів, потрібних для прискореного переходу на нові види продукції, зняття з виробництва застарілої, а також для відповідного розвит­ку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства. Згідно з цим підприємство визначає поточну та перспективні потреби в ресурсах, а також передбачає необхідні заходи щодо їх забезпечення.

Основу для розрахунків потреб у ресурсах становлять:

· продуктові стратегії, де визначено необхідні типи та обсяги виробництва продукції для заповнення «стратегічної прогалини»;

· функціональні стратегії, де визначено потреби в ресурсах для створення, підтримки, розвитку та скорочення діяльності окремих функціональних підсистем підприємства (це предмет наступної теми);

· необхідний рівень резервів для забезпечення безперервного функціонування підприємства;

· прогнози та аналіз тенденцій створення й упровадження досліджень щодо нових матеріалів, технологій, виробничих процесів, а також розвідки нових покладів корисних копалин;

· методи обґрунтування раціонального використання матеріаль­них ресурсів з урахуванням змін у їхній структурі, заміни дефіцитних матеріалів менш дефіцитними, використання внутрішніх резервів, вторинної сировини та відходів;

· методи обґрунтування раціональних норм використання ресурсів та їх економії.

У загальному вигляді потреби в матеріальних ресурсах П_МР можна обчислити за такою формулою:

П_МР = О × Н + З_П – З_О, (9.3)

де О – обсяги виробництва певного продукту згідно з обраною продуктово-товарною стратегією;

Н – прийняті норми витрат сировини (матеріалу) на одиницю про­дукції, що забезпечують необхідний рівень конкурентоспроможності;

З_П – нормативний перехідний виробничий запас продукту, необхідний для забезпечення безперервного виробництва;

З_О – очікуваний запас даного виду продукту на початок планового періоду.

 

Орієнтовну потребу в матеріальних ресурсах на плановий період П_МРП можна визначити, скориставшись методом динамічних коефіцієнтів:

П_МРП = В_ФК_ПК_Н, (9.4)

де В_Ф – фактичний обсяг витрат матеріалів на виготовлення продуктів-аналогів за попередній період;

К_П – коефіцієнт зростання/зменшення обсягу виготовлення продукту в плановому періоді порівняно з попереднім періодом;

К_Н – коефіцієнт збільшення/зниження норм витрат на одиницю продукції, згідно з розробленими для цього заходами.

 

Важливими видами ресурсів, щодо яких насамперед слід передбачати стратегію їх економії (рис. 9.8), є енергетичні й інші імпортні ресурси. Кожне підприємство має здійснювати дослідження щодо впровадження імпортозамінних ресурсів, які зменшують залежність від зовнішніх джерел постачання, економлять валюту тощо.

Рис. 9.8. Основні напрямки економії матеріальних ресурсів та їхній вплив на зміст ресурсних стратегій

 

Приймаючи рішення щодо змісту ресурсних стратегій, потрібно враховувати ще й доступність ресурсів та їх значення для в-ва (рис. 9.9).

Примітка: (→ – зона шансу;? – зона попередження;! – зона небезпеки)

Рис. 9.9. Матриця «значущість ресурсу — доступність ресурсу»

 

Цілі ресурсних стратегій за окремими видами сировини та матеріалів такі:

· забезпечення необхідної кількості та якості ресурсів певного типу;

· досягнення збалансованості за окремими видами ресурсів;

· зниження потреби в матеріально-сировинних ресурсах на основі оптимізації процесів постачання, зберігання, виробничих процесів;

· підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів.

Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначаються роллю, яку відіграє той чи інший ресурс для досягнення цілей підприємства (наприклад, нафта для нафтопереробного заводу, каталізатори для хімічного виробництва), мож­ливостями його заміни, рівнем впливу цін окремих ресурсів на показники ефективності роботи підприємства. Доступність ресурсів може бути охарактеризована через їхню унікальність, а також через складність постачання. Рівень складності оцінюється через імовірність впливу підприємства-споживача на своїх поста­чальників: чим вищий рівень впливу (наприклад, через вертикальну інтеграцію), тим менші складності в постачанні.

Процес забезпечення матеріально-сировинними ресурсами можна спростити за допомогою системи організаційних, економічних і технічних заходів, через які відбувається взаємозв’язок ресурсних стратегій між собою, а також з такими функціональними стратегіями: маркетинговою – через пошук і розвиток ЗСР, стратегією наукових досліджень та розробок – через розробку відповідних методів взаємозаміни ресурсів тощо. Аналіз і планування альтернативних ресурсів здійснюють так само, як і «портфельний» аналіз і планування продуктово-товарних стратегій.

Окрема проблема щодо забезпечення матеріально-сировинними ресурсами – це створення запасів. В ідеальному випадку, коли постачання відбувається синхронно за всіма складовими, обсяги ресурсів, які щоденно отримує підприємство, відповідають програмі добового випуску продукції, запаси можуть дорівнювати нулю. Якщо потреби в ресурсах не відповідають наявним, доцільним, є певне страхування у вигляді «буферних запасів», які компенсують недоліки в постачанні. Це відбиває тісний зв’язок ресурсних стратегій та функції постачання як діяль­ності з організації виконання ресурсних стратегій (включаючи управління запасами складського господарства, інші функціональ­ні сфери логістики).

Запаси стосуються не лише «вхідних» потоків підприємства, вони є амортизаторами між постачанням, виробництвом, системою просування, розподілу та реалізації. Тому в системі управління підприємством виокремлюється ще й функція складського господарства, яка стосується розміщення та використання складів, системи зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, внутрішнього транспортування, контролю якості матеріалів.

Залежно від місця, ролі, рівня перетворень у забезпеченні, а також з урахуванням суб’єктивних факторів можна застосовувати різні підходи до змісту ресурсних стратегій:

· для кожного виду сировини або матеріалу розробляти окрему ресурсну стратегію;

· формувати стратегію для групи матеріалів або сировини;

· розробляти комплексну ресурсну стратегію для всього підприємства.

З метою безперервного забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом та іншими матеріально-сировинними ресурсами планується певний обсяг оборотних коштів, які складаються із засобів, вкладених у фонди обігу (товарні запаси, грошові ресурси, необхідні для забезпечення безперервного обігу товарів, грошей у розрахунках з постачальниками), та грошей, вкладених в обігові кошти (тара, матеріали для господарських потреб, МШП, паливо, витрати майбутніх періодів). Правильна організація обігу оборотних коштів можлива за умови врахування зв’язків стратегій матеріаль­них і фінансових ресурсів.

Техніка і технологія

Продуктово-товарні стратегії визначають, що саме передбачається виготовляти на підприємстві. Вони ж визначають галузеву належність підприємства, задають вимоги до техніки і технології виготовлення продукції певного типу. Отже, кількість, структура та види обладнання й устаткування визначаються продукцією, передбаченою до виготовлення продуктовими стратегіями, а також технологією переробки ресурсів у готову продукцію.

Підприємства для визначення можливостей забезпечення технікою та технологією найчастіше використовують їхню вартісну форму – основні засоби (і в цілому існує зв’язок з інвестиційними стратегіями). У практиці обліку виробничі засоби поділяються на складові: будівлі, споруди, силове устаткування, передавальне обладнання, робочі механізми та апарати, інструменти і приладдя, господарський інвентар, транспорт, – стосовно яких приймаються рішення про напрямки використання коштів.

Існує тісний зв’язок між забезпеченням технікою та виробничими стратегіями. Так, потреби в окремих видах обладнання, машинах і механізмах у натуральному вираженні визначаються окремо для:

· капітального будівництва та реконструкції підприємства;

· заміни застарілого обладнання на основному, допоміжному та обслуговувальному виробництві;

· комплектації продукції машинобудування;

· науково-дослідних робіт тощо.

Потреба в машинах та обладнанні залежить від таких чинників:

Ø обсягів запланованих робіт (згідно з продуктово-товарними стратегіями);

Ø комплектації обладнання згідно з планом;

Ø створення або реконструкції виробництва, розширення діючих потужностей;

Ø заміни обладнання відповідно до нової технології на основі наукових досліджень і розробок;

Ø темпів розвитку виробництва.

Потребу в обладнанні П_ОБ для розширення підприємства згідно з визначеними темпами приросту обсягів виробництва (виконання планових обсягів робіт) можна визначити за такою формулою:

П_ОБ = å Н_Ч × О_ПЛ / Ч_ДСДК_ВОК_ВН, (8.8)

де Н_Ч – норма часу на виготовлення одиниці продукції; О _ПЛ – плановий обсяг виробництва; Ч_Д – кількість днів у плановому періоді; С – кількість змін роботи у плановому періоді; Д – тривалість робочої зміни; К_ВО – коефіцієнт використання обладнання з урахуванням ремонту та налагодження; К_ВН – середній коефіцієнт виконання норм.

Від значення, обчисленого за формулою, віднімається кількість наявного обладнання, що дає змогу приймати рішення про закупівлю (за додатного результату) або про продаж (за від’єм­ного значення) обладнання чи інших технічних засобів. Розрахунок можна проводити за окремими видами обладнання та загалом по обладнанню.

Наявні техніка та технологія можуть відігравати подвійну роль:

1) у разі їх технічної відсталості – обмеження подальшого розвитку підприємства;

2) у разі їх прогресивності – конкурентної переваги.

Цілі цього типу ресурсних стратегій, як правило, такі:

· забезпечення конкурентоспроможною технікою та технологією, потужність яких відповідає особливостям та обсягам ринків;

· оптимізація потреб в основних фондах;

· забезпечення необхідного рівня якості та конкурентоспроможності продукції;

· підвищення сукупної продуктивності та рівня використання фондів.

Залежно від ситуації підприємство обирає різні за змістом
і розмахом змін стратегії щодо технічного переоснащення, де важ­ливу роль відіграють витрати конверсії, а також можливості підприємства до самоінвестування та залучення інвестицій із зовнішнього середовища.