Тема №3. Німецькомовні країни: історія повсякденність і перспективи суспільного розвитку

ТЕМА №2. ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

 

План

 

1. Адміністративно-територіальний устрій Великобританії.

 

2. Структура державної влади. Інститут монархії. Парламентаризм.

 

3. Культура та соціальний розвиток.

 

4. Проаналізуйте на основі цитат Українських та Англійських ЗМІ образи Великобританії та України.

 

 

Письмові контрольні запитання:

 

З’ясуйте вплив громадських організації на англійське суспільство. Охарактеризуйте конфесійно-національні протистояння у Північній Ірландії. Дайте характеристику політичної діяльності У. Черчеля, М. Тетчер та Тоні Блера. Британці у полоні традицій.

 

 

лекція

 

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (англ. United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland* — острівна держава у Західній Європі, відома також як Сполучене Королівство, Велика Британія, Великобританія або просто Британія.

 

Сполучене Королівство було сформоване серією т. зв. «Об'єднувальних Актів», які об'єднали раніше самоврядні нації Англії, Шотландії та Уельсу з провінцією Північної Ірландії, що є частиною острова Ірландія (решта Ірландії вийшла зі Сполученого Королівства 1922 року*. Складається з 4-х історико-географічних областей: Англії, Шотландії, Уельсу й Північної Ірландії (Ольстер*. Найбільші міста Бірмінгем, Ліверпуль, Манчестер в Англії; Белфаст та Лондондеррі в Північній Ірландії; Единбург і Глазго в Шотландії; Суонсі і Кардіфф в Уельсі.

 

Столиця — Лондон.

 

площа 244100 кв. км;

 

рельєф: острів відокремився від Європейського континенту близько 6 тис. років до н. е.;

 

ландшафт перемінний, на півночі гористий, з Грампіанськими горами в Шотландії, Пеннинами на півночі Англії, Кембрійськими горами в Уельсі;

 

ріки: Темза, Северн і Спей;

 

заморські території: Ангілья, Бермуди, Британська антарктична територія, Британська територія в Індійському океані, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Фолклендські острови, Гібралтар, Гонконг (до 1997*, Монтсеррат, острів Піткерн, острів Святої Єлени (включає острів Вознесіння та Трістан-да-Кунья*, острови Теркс і Кайкос;

 

глава держави Єлизавета ІІ (з 1952*;

 

глава уряду Девід Камерон (з 2010*;

 

політична система — ліберальна демократія;

 

Грошова одиниця — фунт стерлінгів.

 

експорт: злакові, цукровий буряк, рапс, картопля, м'ясо й м'ясні продукти, птахи, молочні продукти, електронне й телекомунікаційне устаткування, наукові прилади, нафта й газ, нафтохімікати, фармацевтичні препарати, добрива, кіно й телевізійні програми, літаки;

 

населення 57121 тис. (1990*, 59,055 млн чол. (2001*. (81,5% англійці, 9,6% шотландці, 1,9% валлійці, 2,4% ірландці, 1,8% ольстерці*;

 

мови: англійська, валлійська, гельська;

 

 

ТЕМА №3. НІМЕЦЬКОМОВНІ КРАЇНИ: ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 

План

 

1. Історичні етапи розвитку Німеччини та Австрії.

 

2. Зміст німецького федералізму та його особливості.

 

3. Роль та місце в Німеччини в сучасних міжнародних відносинах.

 

4. Австрійська політика нейтралітету та її еволюція.

 

5. Австрійсько-Німецька культурна спадщина.

 

 

Письмові контрольні запитання:

 

Які туристичні об’єкти Німеччини вам відомі? Опишіть суть „Пангерманізму”. Хто такі Ото фон Бісмарк, Конрад Аденауер, Гельмут Коль. Складіть наоснові цитат Українських та Німецьких ЗМІ образ ФРН та України.

 

 

Рекомендована література:

 

Барри Томейлин Германия. Путеводитель по обычаям и етикету – АСТ, Астрель, 2006. – 160 с.

 

Дахно І.І Країни світу: Енцикл. дов. – К.: Мапа, 2004. – 606 с.

 

Диманис М. Политические партии ФРГ и государство // МЭМО. – 1997., – №12. – С.121-129.

 

Драчева Е. Л., Яворская А. О., Христов Т. Т. Страноведение. Германия, Италия, Финляндия – Книгодел, МАТГР, 2007. – 310 с.

 

Дубович І.А. Країнознавчий словник-довідник. – Л.: Ліга-прес. – 2005. – 819 с.

 

Еріх Цьольнер. Історія Австрії / пер. з нім. – Львів: Літопис, 2001. – 712с.

 

Касперович П.М. Історія сучасної Німеччини (ХХ ст.*: Навчальний посібник. – Донецьк, 1998.

 

Кудряченко А.И. Германский вопрос 1945-1990 гг.. – Киев, 1991.

 

Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 292с.

 

Полтавский М.. История Австрии. Пути государственного и национального развития: в 2 х частях. – М., 1992.

 

Энциклопедичный справочник: Все страны мира. – М.: Вече, 2001. – 625 с.

 

Юрківський В.М. Країни світу. – К.: Либідь, 2001. – 366 с.

 

Сайти урядових установ, МЗС, посольств, інформаційних агенцій, ЗМІ, довідково-інформаційних порталів.

 

Німе́ччина (Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (ФРН* — демократична, федеративна республіка у центрі Європи. Німеччина в адміністративному відношенні поділяється на 16 федеральних земель, а столиця і найбільше місто країни — Берлін. Німеччина займає площу 357 021 км2 і має головним чином помірний сезонний клімат. Маючи 81.8 мільйонів жителів, це країна з найбільшим населенням і найбільша економіка в Європейському союзі. Це одна з головних політичних сил на Європейському континенті і технологічний лідер в багатьох галузях.

 

Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р.н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі, ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятилітньої війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецької союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918—1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний спосіб дій щодо Німеччини, у межах окупаціних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації, — Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були контитуйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.

 

Держави, які мають спільний кордон з Німеччиною — на півночі Данія (68 км*, на заході — Нідерланди (577 км*, Бельгія (167 км*, Люксембург (138 км* та Франція (451 км*, на півдні — Швейцарія (334 км*, Австрія (784 км* і Чехія (646 км*, а на сході — Польща (456 км*. На півночі омивається Балтійським та Північним морями.

 

Німеччина є членом Європейського Союзу, НАТО і «Великої вісімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.

 

Країна має четверту найбільшу в світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший в світі експортер та третій найбільший в світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.

 

Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом (Tacitus*. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби (слов'янської Лаби* до X ст н. е. була заселена слов'янськими племенами [4]. (Див.детальніше: полабські слов'яни*. До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій ускладі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини — лужичани, триває досі.

 

Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яке через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800 р.*. Імперія Карла охоплювала території ряду сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго — онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства — Західнофранкське (згодом Франція*, Східнофранкське (згодом Німеччина* і Серединне королівство (незабаром розпалося на Італію, Прованс і Лотарингію*.

 

Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 р.: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.

 

Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною.

 

Таке положення зберігалося до 1806 р., коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим в 1804 р. став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війні 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала ряд німецьких князівств. Німецький союз розпався.

 

У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом — королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північно-Німецького Союзу прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Бісмарк.

 

1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш в якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки.

 

1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни.

 

Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була припинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН*, на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР*.

 

1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини у відповідності до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини іммігрувало у Західну, 1961 року — близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.

 

 

Об'єднання Німеччини

 

1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.

 

У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року*, а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.

 

На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt — місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств[6][7]. Перенесення уряду завершилося 1999 року.

 

Після возз'єднання Німеччина прийняла більш активну роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Німеччина направила свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан[8]. Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки віповідно до післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті.

 

2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС* та соціал-демократична партія (СДПН*. Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП*.