Передумови відродження української державності після І світової війни

Кінець XIX-початок XX ст. характеризується новим політичним пожвавленням, яке охопило українські землі у складі Австро-Угорської та Російської імперій, новим спалахом національної свідомості й активності. В Україні виникли нелегальні політичні партії та організації, зокрема Революційна Українська партія (РУП), Українська соціалістична партія, Товариство Українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським.

Поштовхом для розвитку українського національного руху стали події 1905-1907 рр. у Росії. У цей період було дозволено видавати україномовну літературу, утворювати українські культурні товариства, установи.

З'явилися українські видавництва, культурно-просвітницькі товариства ("Просвіта"), музичні й театральні колективи. Все це допомагало піднесенню освітнього рівня українського населення.

Після революції у Росії вперше був створений і почав працювати представницький орган, подібний до західноєвропейського парламенту - Державна дума, де сформувалась українська фракція депутатів: 1906 р. вона налічувала 40 осіб, 1907 р. - 47, які домагалися національної автономії України. Однак після поразки революції в Росії розпочалися репресії проти українського національного руху.

Важливою подією стала перша світова війна, під час якої у воюючих країнах загострилися численні економічні, політичні та національні суперечності. Розділена між державами-суперниками, Україна перші роки війни (особливо її західні землі) була дуже-зруйнована. Як у Австро-Угорщині, так і в Росії розпочався новий наступ на українство. "Кінець українству!" - таке гасло висунула російська адміністрація. Закривали українські видання, заарештовували і засилали багатьох українських політичних діячів, письменників, інтелігентів. Припинили діяльність політичні партії, організації, товариства.

Аналогічну політику проводила російська влада і в захопленій восени 1914 р. Галичині, де було утворено генерал-губернаторство на чолі з Графом Бобринським.

Після довгих років кривавих змагань ворогуючі сторони були знесилені. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії. В лютому 1917 р. тут було повалено самодержавство. Владу захопив Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим.В цей час соціально-економічна та політична ситуація в Україні залишалася напруженою. Робітничий клас, сконцентрований на великих промислових центрах, був недостатньо свідомий і організований, окрім цього - ще й ослаблений військовими мобілізаціями. Робітники терпіли соціальне та національне гноблення, зазнавали русифікації. Впродовж століть російська влада всілякими методами вбивала в українцях будь-які національні почуття, національну гідність, свідомість. Іншими методами, але в цьому ж напрямі, діяли й більшовики, вважаючи Україну невід'ємною частиною Росії. Селяни домагалися землі. Загострювалися суперечності між біднотою і заможною верхівкою. Проте всі хотіли миру, ліквідації соціального гноблення, несправедливості.

Національно-свідомі елементи, зокрема серед інтелігенції, прагнули звільнитися з-під влади Росії, створити свою державність або хоча б національну автономію.

Крім партії більшовиків, яка розгорнула в Україні активну проросійську діяльність, хоч і налічувала тоді лише 2 тис. осіб, виникли і діяли Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), очолювана В. Винниченком, Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) на чолі з М. Ковалевським, військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським тощо. Отже, в умовах великих соціально-політичних катаклізмів, коли вирішувалися долі та шляхи історичного розвитку багатьох народів світу, розпочалася третя доба становлення української державності після попередніх двох - княжої та козацької.