Загальні судові установи за Статутами 1864 року

Протягом 70—90-х років XIXст. створена згідно з реформою 1864 р. система загальних судів зазнала нападок з боку царського уряду. Внаслідок цього найсуттєвіші зміни сталися у юрисдикції ланок цієї системи. Серйозних обмежень зазнали закладені в основу судових статутів від 20 листопада 1864 р. принципи судоустрою та судочинства. Особливо явними стали ці тенденції в період розгулу реакції 80—90-х років XIXст. Вони стали першопричиною судової контрреформи 80-х років, що мала за мету обмежити демократичність судоустрою і судочинства, закладену у 1864 р.

Вирішального удару мировій юстиції було завдано урядом у 1889 р. 12 липня Олександр IIIзатвердив закон про земських дільничних начальників (він складався з чотирьох нормативних актів),а 29 грудня — Правила про провадження судових справ, підвідомчих земським начальникам та міським суддям. Закон скасовував або істотно змінював найважливіші засади судової реформи 1864 р. — принципи відокремлення судової влади від влади адміністративної, всестановості суду, виборності судових органів. У більшості губерній мирова юстиція ліквідовувалася. Інститут почесних мирових суддів зберігався.

На Правобережній Україні судові установи вводилися двома етапами: спочатку мировий суд, а потім — загальні суди. Причому мирові судді не обирались, а призначалися урядом (на них, відповідно, не поширювався принцип незмінності суддів). Отже, контрреформу мирового суду на Правобережній Україні було здійснено з самого початку його введення — у 1872 р., тоді як на Лівобережній Україні, як вже зазначалося, її було проведено аж наприкінці 80-х років. Таким чином, на Правобережжі судова реформа і контрреформа немовби переплелися між собою. Характерним було й те, що за законом від 12 липня 1889 р. мировий суд на Правобережній Україні не було ліквідовано.

Замість мирових суддів на Лівобережній Україні створювалася нова, складна система судових органів, низовими ланками якої були земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду. Дільничним земським начальникам передавалися, за невеликим винятком, усі справи, розгляд яких судові статути 1864 р. покладали на мирових суддів у сільській місцевості та повітових містах, що входили до складу земських дільниць.

Іншим органом, до якого перейшли функції скасованого мирового суду, був міський суддя. Посади міських суддів запроваджувалися в губернських та повітових містах, за винятком столиць і ще кількох міст, де була збережена система мирових суддів та їх з'їздів. Міські судді призначалися міністром юстиції з осіб, що відповідали ряду вимог. Зокрема, кандидати повинні були мати вищу юридичну освіту або «довести на службі свої знання з судової час тини».

Нарешті, третім органом, створеним замість мирових судів, були повітові члени окружного суду. Кожен з них {по одному на повіт) призначався міністром юстиції, їм були підсудні всі цивільні та кримінальні справи, віднесені судовими статутами 1864 р. до компетенції мирових суддів і не включені до юрисдикції земських на чальників і міських суддів, а також всі справи охоронного провадження, підвідомчі, згідно зі статутом цивільного судочинства, мировим суддям. Повітові члени окружного суду могли залучатися для поповнення присутності цього суду за браком його членів.