2017-10-31
234
Польські й українські війська зустрілися 8 вересня 1648 р. під М. Пилявці на Поділлі.
Укріплені табори козаків і поляків були розташовані по обидва боки дамби через ріку Пиляву.
Після 2-денних боїв козаки відбили дамбу, а на третій день козацька піхота, пройшовши по завчасно виритих перед битвою ровах, обійшла поляків із флангів.
Польську кінноту удалося заманити усередину «мішка», що утворився, і знищити цілком.
Волинська піхота Адама Кисіля, яка підоспіла на допомогу польській кінноті значно пізніше, також була розгромлена.
Разом з перемогою козакам дісталися найбагатші трофеї (польська аристократія везла із собою величезний обоз із предметами розкоші).
Від польської армії залишилася ледве половина: її залишки утекли до Львова.
Похід Б. Хмельницького в Галичину
Битва під Пилявцями відкрила Б. Хмельницькому шлях на захід.
Не зустрівши ніякого опору, повсюдно підтримуваний населенням, він
Підійшов до Львова.
Однак, не бажаючи витрачати сил на штурм і щоб уникнути зайвого кровопролиття та руйнування міста, після нетривалої облоги він зажадав викуп у 200 тис. злотих на користь своїх союзників-татар.
Одержавши викуп, він зняв облогу і пішов далі, до польського міста Замостя.
Цю добре укріплену фортецю він не став штурмувати, оскільки в козацькому війську не було достатньої кількості важкої артилерії.
Хмельницький розраховував на тривалу облогу, одночасно чекаючи результатів виборів нового короля на шляхетському сеймі.
Королем Речі Посполитої став брат померлого Владислава IV - Ян-Казимир, чию кандидатуру підтримував і український гетьман.
Одержавши від новообраного короля обіцянку почати переговори з повсталими, а також відновити справедливість у відношенні до себе особисто, Б., Хмельницький у середині листопада зняв облогу і повернувся на Подніпров'я.
У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися переговори Б. Хмельницького з королівським комісаром — православним магнатом Адамом Кисшем.
Б. Хмельницький не погодився з польськими вимогами про повернення селян у кріпосний стан, погодившись лише на перемир'я до весни.
В умовах зимових холодів, виснаження продовольства і боєприпасів вести воєнні дії ні поляки, ні українці були не в змозі.
Досягнуте перемир'я обидві сторони активно використовували для підготовки до нової війни.
У Польщі був оголошений збір всешляхетського ополчення, запрошені іноземні найманці.
Проти повстанців була кинута литовська армія під командуванням литовського гетьмана Януша Радзивілла.
Однак, білоруське населення, об'єднавшись із загонами козаків, що підійшли до Литовських кордонів, не пропустило армію Я. Радзивілла в Україну.
6. Програма будівництва Української держави
Під час переговорів у Переяславі Б. Хмельницький фактично сформулював нову мету війни - досягнення Україною незалежності.
До цього у своїх універсалах і зверненнях до короля гетьман наполягав лише на визнанні прав Війська Запорозького і збільшенні реєстру, а також на урівняння прав православної церкви з католицькою і поверненні їй майна, віднятого уніатами.
Таким чином, мова йшла лише про автономію козацького війська на службі у короля.
Тепер же Хмельницький, у відповідь на присвоєння йому польським королем звання польного (двірський)гетьмана (командуючого прикордонними військами Речі Посполитої, що повинно було сприяти відходу реєстровців від повстання) заявив про право українського народу на створення власної держави.
Надалі, у ході розвитку Визвольної війни, політичні погляди Хмельницького набули характеру програми будівництва української держави.
Територія цієї держави повинна була охоплювати всі етнічні «руські» (тобто української і білоруські) землі аж до Вісли, де православне населення зберігалося ще до XVI ст. ^'
Українську державу Хмельницький вважав спадкоємицею Київської Русі, а провідна роль у її утворенні й організації приділялася Війську Запорозькому, котре гетьман порівнював із лицарським орденом.
Католицька шляхта і магнати підлягали вигнанню з України, а рух селянства і міських низів проти польсько-католицького гніту передбачалося всіляко підтримувати.
7. Облога Збаража
Наприкінці травня Б. Хмельницький виступив з Чигирина назустріч
шляхетському ополченню, очолюваному Ієремією Вишневецьким.
Поляки відступили на територію Галичини, до Збаразького замка, почавши зводити в його околицях укріплений табір.
У червні 1649 р. козаки за. підтримки татарської кінноти атакували поляків, які укріпилися під Збаражем, і цілком оточили їхній табір.
Запеклі бої під Збаражем тривали близько місяця. На допомогу обложеним * виступив сам король Ян-Казимир на чолі 30-тис. війська.
Довідавшись про це, Хмельницький зняв з облоги частину військ й повів їх назустріч королеві.
Зборівська битва
5 серпня біля міста Зборова козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким атакувало поляків, що переправлялися через ріку.
Польські полки, розтягнуті на марші на значній відстані, один за одним оточувалися і знищувалися кінними козацькими і татарськими загонами.
Поляки були вимушені перейти до оборони і в передмістях Зборова влаштували укріплений табір, котрий відразу щільно оточили повсталі.
Наступного дня Б. Хмельницький узяв Зборов і польська армія опинилася на грані розгрому, почалося масове дезертирство.
Поляків врятували від поразки татари. Кримський хан Іслам-Ґірей, не і зацікавлений у подальшому посиленні України, зрадив Б. Хмельницького за обіцяну королем велику винагороду і право брати ясир на всьому шляху свого повернення в Крим.
9. Зборівський мирний договір
Щоб уникнути війни з об'єднаними польсько-татарськими силами, Б.
Хмельницький змушений був піти на переговори й у серпні 1649 р. у м. Зборові підписати мирний договір.
Для його укладення з польської сторони до Зборова прибув ряд високих польських посадових осіб на чолі з коронним канцлером (главою польського уряду), Умови договору передбачали:
- збільшення реєстру до 40 тис. й підтвердження всіх козацьких привілеїв;
- повернення до реєстру усіх виписаних з нього козаків (т.зв.
«випищиків»);
- амністію всім учасникам повстання;
- передачу Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств під козацьке і управління і виведення звідти польських військ;
- збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча і з рядом і обмежень;
- вважати гетьмана васалом польського короля;
- заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом;
- заміщення урядових посад в Україні тільки особами православного віросповідання;
- не будувати в Україні католицьких чи уніатських церков;
- винесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковної унії і повернення православній церкві всіх її прав та майна;
- надання православному митрополитові місця в сенаті;
- заборона єзуїтам проживати в українських містах.
Разом із тим, договір повертав шляхті її маєтки разом із кріпаками.
Підписанням Зборівського договору завершився перший етап Визвольної війни, для якого були характерні загальне піднесення й довіра до Б. Хмельницького, підкріплені блискучими військовими перемогами.
Однак, установлений мир не міг бути довгим, оскільки не влаштовував ні польську шляхту (яка вважала поступки козацтву надмірними), ні українців, котрі продовжували перешкоджати поверненню шляхти і відновленню кріпосництва.
Договір підірвав авторитет Б. Хмельницького, на Запорожжі навіть спалахнуло повстання проти нього і був обраний новий гетьман.
Однак, Б. Хмельницькому вдалося зберегти булаву.
