Наукові засади заповідної справи

Заповідна справа є тим напрямком природокористування, який невпинно розвивається з розвитком суспільства, його продуктивних сил, характеру господарського використання природних ресурсів, потреб і запитів людини тощо. В цьому знаходить своє відображення різноманіття форм і функцій життя на планеті Земля і намагання людства зберегти зелений покрив і тваринний світ Землі, без яких людство існувати не може. Але розвиток господарювання людини відбувався насамперед за рахунок порушення екологічної рівноваги на Землі. Тому заповідна справа грунтується на наукових засадах, які мають забезпечити відновлення цієї рівноваги й збереження природного покриву Землі. Відповідно, заповідники є науковими установами у природі з еколого-еволюційним напрямом досліджень і водночас -важливими центрами охорони біорізноманіття.

Наукові засади ведення заповідної справи реалізуються в різних формах й визначають такі головні напрямки наукових досліджень:

1. Дослідження природного (еволюційного) розвитку рослинного та тваринного світу.

2. Виділення у природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ, розробка напрямів та методів їх збереження.

3. Встановлення шляхів збереження ділянок із типовим рослиннимта тваринним світом.

4. Необхідність збереження біорізноманіття Землі, тобто всієї різноманітності форм живого на різних рівнях його організації.

5. Необхідність забезпечення сталого розвитку людства, держави, її окремих регіонів.

Звичайно, пріоритетні напрямки наукових досліджень ведення заповідної справи змінюються разом із розвитком науки, поглибленням наших знань про природу, із зміною екологічної ситуації у державі та її окремих регіонах. Однак можна вважати, що сформульовані вище наукові напрямки протягом тривалого часу відіграватимуть роль наукових підвалин заповідної справи.