Розкрити техніки центрованої на особистості психотерапії

Охарактеризувати психотерапевтичну роботу у межах центрованої на особистості терапії.

Центрованій на особистості терапевтичний процес стає можливим в особливій атмо­сфері, для якої існує шість необхідних і достатніх умов для змін особи­стості:

1. Двоє людей перебувають у психологічному контакті.

2. Перша особа, яку ми назвемо клієнт, перебуває у стані інконгруентності і є вразливою або перебуває у стані тривоги.

3. Друга особа, яку ми назвемо терапевт, конгруентна, або цільна у цих стосунках.

4. Терапевт переживає стосовно клієнта безумовне (безоціночне) позитивне ставлення (повагу).

5. Терапевт переживає стосовно клієнта емпатійне розуміння його внутрішньої системи цінностей і намагається передати (комунікувати) це переживання клієнтові.

6. Передача клієнтові емпатійного розуміння і безумовного позитивного ставлення з боку терапевта принаймні в мінімальній мірі сприймається клієнтом.

Якщо вищеописані умови виникають і продовжують існувати, починає просуватися терапевтичний процес, який рухається за певним напрямком. Клієнт стає більш вільним у вираженні своїх почуттів і особистих значень вербальними і руховими каналами. Висловлювання дедалі більше стосуються себе, власної концеп­ції Єства. Клієнт здатен більш точно диференціювати почуття і сприйнят­тя, себе та інших людей. Його переживання більш точно символізують­ся у свідомості. Клієнт починає більше звертатися до інконгруентності між тим, що безпосередньо переживається, і концепцією самого себе і починає переживати ці неузгодженості дедалі більше їх усвідомлюючи. Образ Єства постійно змінюється і реорганізується для того, щоб асимілювати переживання, які раніше заперечувались. Поряд з цим приходить визнання, що структури, які керували життям клієнта, є продуктами його власних конструктів, а не реальними життєвими структурами. Завдяки попереднім крокам концепція Єства стає більш кон­груентною з безпосередніми переживаннями, а також більш плинною і змінною. Завдяки тому, що клієнт є більш конгруентним він може більш вільно вступати в стосун­ки з терапевтом та іншими людьми. Людина дедалі більше вважає себе локусом оцінки і джерелом процесу оцінки.

Результати терапії включають такі зміни клієнта — він стає більш конгруентним і відкритим до переживання; більш реалістичним і об’єктивним у своїх сприйманнях; більш ефективним у подоланні про­блем. Це означає більш стійку психологічну адаптацію, кращу само­оцінку, більше прийняття інших, а його поведінка сприймається іншими як більш соціальна і зріла. У широкому сенсі терапевтичний процес можна описати як взаємну реакцію клієнта на ставлення терапевта.

Розкрити техніки центрованої на особистості психотерапії.

Техніки в центрованій на особи­стості психотерапії не є техніками у звичному значенні цього слова. Вони не є способом дії, а є способом буття з клієнтом, тому не можуть розглядатись у відриві від необхідних і достатніх умов терапевтичних змін.

Запитання. Так чи інакше терапевту необхідна інформація про клієнта, а її отримання неможливе без проведення опитування, для чого потрібно вміти ставити запитання, передусім, відкриті. Але слід пам’ятати, що не всім клієнтам подобаються відкриті запи­тання — у декого вони підвищують відчуття загрози і збільшують зане­покоєність. Будь-яке запитання повинно бути обґрунтованим — задаючи його, потрібно знати, з якою метою це робиться.

Заохочення і підтримка. Заохочення - це мінімальний спосіб для підтримки клієнта у викладі ним власної історії, забезпечення плав­ної плинності бесіди. Підтримка — це підбадьорювання клієнта в мо­мент сумнівів чи нерішучості, висловлення симпатії чи надії. Підтрим­ка є основою консультативного контакту, оскільки сприяє створенню і закріпленню цього контакту. Важливим компонентом підтримки клієнта є заспокоювання, яке разом з підбадьорюванням дає клієнту можливість повірити в себе.

Відображення змісту. Щоб відобразити зміст сказаного клієнтом, необхідно перефразувати його висловлювання або узагальни­ти кілька висловлювань. Клієнт таким чином переконується, що його уважно слухають і розуміють. При перефразуванні потрібно пам’ятати: перефразовується основна думка клієнта; не можна спотворювати чи підмінювати смисл твердження клієнта, а також додавати що-небудь від себе; потрібно уникати дослівного цитування клієнта. Добре перефразована думка клієнта стає коротшою, яснішою, конкретнішою, а це допомагає клієнту самому зрозуміти, що він хотів сказати. Відображення почуттів — це віддзеркалювання і словесне означення вербально чи невербально виражених клієнтом емоцій з ме­тою фасилітації їх відреагування і осмислення. Бажаючи відобра­жати почуття клієнта, терапевт уважно слухає його, перефразовує окремі твердження, але орієнтується і на почуття, виражені клієнтом. Психотерапевт стає ніби дзеркалом, у якому клієнт може побачити смисл і значення своїх нерідко суперечливих почуттів, що допомагає йому краще розібратись у них і тим самим полегшити вирішення внутрішніх конфліктів. Обов’язково звертати увагу на почуття, коли вони: викликають проблеми в терапії, можуть підтримати клієнта, допомогти йому.

Паузи. Для терапевта, який може бути чутливим до різ­них смислів тиші, і який уміє свідомо створювати та використовувати паузи у терапії, мовчання стає особливо терапевтично цінним, тому що; воно: збільшує емоційне взаєморозуміння терапевта і клієнта; надає можливість клієнту «зануритись» у себе, і вивчати свої почуття, установки, цінності, поведінку; дає клієнту змогу зрозуміти, що відповідальність за розмову лежить на ньому.

Надання інформації. Реалізації завдань терапії можна досягнути і шляхом надання клієнту інформації: терапевт висловлює свою думку, відповідає на запитання клієнта та інформує його про різні аспекти об­говорюваних проблем. У жодному разі неможна перетворюва­ти питання на жарт чи взагалі уникати відповіді. Бажано проявляти компетентність і уникати спрощень, щоб не втратити довіру клієнтів. Інтерпретація — це процес надання додаткового значення чи но­вого пояснення тим чи іншим внутрішнім переживанням чи зовнішнім подіям клієнта або пов’язування між собою розрізнених ідей, емоційних реакцій і вчинків, побудова певного причинного зв’язку між психічними причинного зв’язку між психічними явищами.

Конфронтація. Конфронтацію визначають як будь-яку реакцію терапевта, яка скерована на прояви інконгруентності клієнта. Найчастіше конфронтація буває скерована на подвійну поведінку клієнта: ігри, хитрощі, вибачення, тобто на все те, що заважає клієнту бути самим собою у терапевтичних стосунках. Конфронтацією намагаються показати клієнту способи психологічного захисту, які використовуються у прагненні пристосуватись до життєвих ситуацій, але які обмежують становлення його особистості. Окремий вид конфронтації - переривання розповіді клієнта. Доз­воливши клієнту вільно розповідати, терапевт не повинен забувати, що не всі відомості однаково важливі, що деякі теми чи питання слід по­глибити. Саморозкриття — це здатність поділитись з клієнтом власним досвідом, наприклад надання інформації про себе і про події власного життя, а також безпосереднє вираження у стосунках з ним почуттів і бажань, ідей і фантазій, які виникають і переживаються безпосередньо в процесі терапевтичних стосунків.