Охарактеризувати метод психодрами та психодраматичній техніки

Класична психодрама — це терапевтичний груповий процес, в якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта. Вона ґрунтується на припущенні, що дослідження відчуттів, формування нових стосунків і моделей по­ведінки ефективніше при використанні дій, реально наближених до життя. Психодрама є таким видом драматичного мистецтва, який відо­бражає актуальні проблеми клієнта, а не створює уявні сценічні образи. В психодрамі штучний характер традиційного театру замінюється спон­танною поведінкою її учасників. Сцени розігруються так, ніби вони від­буваються в даний час, що надає їм інтенсивності, доступності в сприй­манні, дає можливість переробити, змінити своє життя тут і зараз. У цьому методі виділяють на­ступні основні елементи: Протагоніст — учасник, який знаходиться в центрі психодраматичної дії та впродовж сесії досліджує деякі аспекти своєї особи. Режисер — той, хто разом з протагоністом визначає спрямування процесу і створює умови для постановки будь-якої індивідуальної дра­ми. Допоміжні «Я» — учасники групи, які грають ролі значущих в житті протагоніста людей. Глядачі — це частина групи, що не приймає безпосередньої учас­ті в драмі. Сцена — в більшості випадків простір в достатньо просторому приміщенні, що дає змогу виконувати деякі фізичні переміщення. Рольова гра — широко вживаний в психодрамі прийом — поля­гає у виконанні будь-якої ролі в любительському уявленні. Соціограма — спеціальна схема міжособистісних стосунків, що відображає спрямованість атракції, відкидання і байдужості в груші

Класична психодрама складається з трьох фаз або стадій: розігрі­ву (вибір протагоніста), драматичної дії (дослідження проблеми протагоніста) і шеренга (фаза обговорення або заключна фаза). Кожна з них є повним і автономним психодраматичним процесом.

Техніки.

Обмін ролями, під час якого протагоніст грає "іншого", тоді як допоміжне "Я” виступає в ролі протагоніста. Він дозволяє протагоністові поглянути на світ очима іншої людини і, знаходячись в його ролі, почути власну реакцію (яку у цей момент відт­ворює допоміжне "Я") на навколишню дійсність.

Дублювання — технічний прийом, що полягає в приєднанні до протагоніста іншого члена групи, який з цієї миті стає активним учас­ником драматичної дії, знаходиться в безпосередній близькості від протагоніста і отримує необхідні ключі до його несвідомого через тілесне сприйняття, точно, навіть синхронно повторюючи кожен його рух і ко­жну позу. Функція дублера полягає в тому, щоб підтримати протагоніс­та і допомогти йому виразити актуальний фізичний стан і реальні від­чуття.

Монолог. Це театральна репліка, в якій протагоніст виражає свої приховані думки, почуття, як самому собі, так і для аудиторії. Мо­нолог дає протагоністові поглянути на свої емоції зі сторони, що дає можливість дослідити свої реакції на ситуацію, а також виявити проти­річчя між таємним і явним.

"Надреальність". Коли вона з'являється в психодраматичній дії, на сцені виникають такі ситуації і події, які "ніколи не відбувалися, не відбудуться і не можуть відбутися". Одна з найсильніших сторін психодраматичного процесу полягає в сценічному втіленні таких ситуа­цій, що дозволяють випробувати пов'язані з ними страхи, емоції, фанта­зії і бажання.

Психодраматичне дзеркало — ситуація, коли в якийсь момент психодраматичного процесу протагоніст знаходиться на віддалі і з боку спостерігає розвиток дії, в якій його місце займає інший учасник. Цей технічний прийом дає можливість протагоністові підвищити ступінь об'єктивності при усвідомленні своїх стосунків з тими, що його оточують.

Закриття (або завершення) — процес, під час якого, сцені дія з розігруванням життєвих ситуацій і конфліктів протагоніста завершує свій повний цикл.