2018-01-08
1290
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСКОГО
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ЩОДО ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“МЕТАЛОЗНАВСТВО”
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ
ЗА НАПРЯМОМ
6.050403 – “ІНЖЕНЕРНЕ МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО”
КРЕМЕНЧУК 2012
Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт з навчальної дисципліни “Металознавство” для студентів денної форми навчання за напрямом 6.050403 – “Інженерне матеріалознавство”
Укладач асистент М. С.Моісеєнко
Рецензент к.т.н., проф. Ю. М.Гаврилюк
Кафедра процесів і обладнання механічної та фізико-технічної обробки
Затверджено методичною радою КрНУ імені Михайла Остроградського
Протокол №____від ______________ 20__ р.
Голова методичної ради _________________________ проф. В. В. Костін
ЗМІСТ
| Вступ.................................................................................................................... | |
| 1 Мета і загальні вимоги до курсової роботи................................................... | |
| 2 Організація, керівництво курсовою роботою та її захист............................ | |
| 3 Графік виконання курсової роботи................................................................. | |
| 4 Критерії оцінювання якості виконання курсової роботи………………… | |
| 5 Структура пояснювальної записки та її зміст............................................... | |
| 6 Вимоги щодо оформлення тексту пояснювальної записки......................... | |
| 6.1 Загальні вимоги................................................................................... | |
| 6.2 Розділи, підрозділи, пункти та підпункти......................................... | |
| 6.3 Ілюстрації................………............……..…………….….………… | |
| 6.4 Таблиці................................................................................................. | |
| 6.5 Посилання............................................................................................ | |
| 6.6.Формули............................................................................................... | |
| 6.7 Додатки................................................................................................ | |
| 7 Варіанти завдань до курсової роботи………………………………....….… | |
| Список літератури............................................................................................... | |
| Додаток А Зразок оформлення титульної сторінки пояснювальної записки.................................................................................................................. | |
| Додаток Б Довідковий матеріал до виконання завдання № 4……………… | |
| Додаток В Довідковий матеріал до виконання завдання № 5……………… |
|
|
|
ВСТУП
Удосконалення виробництва, випуск сучасних різноманітних машинобудівних конструкцій, спеціальних приладів і машин неможливі без подальшого розвитку виробництва металевих сплавів, які нині є основними матеріалами в машинобудуванні.
Залежно від призначення до сплавів висувають різні вимоги. Деякі з них повинні відрізнятися високою міцністю, інші – пластичністю, треті – високою електропровідністю або високим електричним опором, четверті – спеціальними магнітними властивостями і так далі. Набуття тих чи інших властивостей визначається внутрішньою будовою сплаву. У свою чергу, будова сплаву залежить від складу і характеру попередньої обробки. Отже, між усіма цими характеристиками існують певні зв'язки: між складом і будовою(перший зв'язок), між обробкою і будовою (другий зв'язок) і між будовою і властивостями (третій зв'язок).
|
|
|
Вивчення цих зв'язків складає предмет дисципліни, яка називається «Металознавство». У цій дисципліні вивчаються, з одного боку фізичні основи вказаних вище зв'язків; з іншого боку, металознавство є першою інженерною дисципліною, дані якої широко використовуються при курсовому і дипломному проектуванні, а також у практичній діяльності інженерів з технічною освітою.
Під час виконання курсової роботи студенти мають можливість поглибити отримані теоретичні знання з металознавства і виробити навички розв'язання конкретних практичних задач.
1 МЕТА і ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсова робота повинна підготувати студентів до подальших етапів навчальної та практичної діяльності. Студент повинен навчитися розв'язувати задачі, застосовувати одержані знання у навчальній, дослідницькій та практичній роботі.
Метою курсової роботи є:
– закріплення отриманих теоретичних знань;
– застосування теорії для розв'язання прикладних задач;
–набуття навичок щодо вибору матеріалу для конкретних деталей;
– набуття навичок щодо вибору оптимального режиму обробки з метою надання виробу необхідних властивостей.
Завдання для курсових робіт охоплює всі основні розділи курсу і складається з п’яти завдань. Кожне з них вимагає знань як загального характеру, так і специфічних знань, котрі визначаються індивідуальним завданням.
Завдання для курсових робіт відповідають наступним вимогам:
– рівень підготовки студентів і часовий ліміт, відведений на виконання повинен бути достатнім;
– передбачають використання знань з предметів, які вивчались раніше згідно з навчальним планом, або можуть бути вивчені студентом самостійно згідно з планом курсової роботи;
– мають практичну, навчальну або наукову спрямованість;
– потребують самостійного ознайомлення з додатковою літературою.
2 ОРГАНІЗАЦІЯ, КЕРІВНИЦТВО КУРСОВОЮ РОБОТОЮ
ТА ЇЇ ЗАХИСТ
Курсова робота відноситься до форми самостійної роботи студентів. Видача завдань здійснюється у перші 2 тижні семестру. Тема курсової роботи та задачі, котрі студент повинен розв'язати при її виконанні, видаються викладачем. Студент складає календарний план роботи над темою та затверджує його у викладача. Консультації студентів проводяться керівником курсової роботи в індивідуальному порядку за відповідним графіком. Контроль за графіком виконання курсової роботи здійснюється керівником та завідувачем кафедри.
Матеріали звіту підшиваються у швидкозшивач (або зшиваються) у порядку, відповідно до розділу 4, починаючи з титульної сторінки. Неохайно оформлені записки до розгляду не приймаються.
Пояснювальна записка здається керівнику для перевірки. Урахувавши зауваження студент виправляє виявлені недоліки. Керівник допускає студента до захисту роботи, призначає її час і дату. Курсова робота повинна бути виконана і захищена не пізніше, ніж за 2 тижні до початку сесії.
До захисту курсової роботи студент допускається за наявності пояснювальної записки.
На захисті студент повинен уміти виділити і чітко викласти основні моменти своєї роботи, відповісти на поставлені запитання, довести свою компетентність у сфері знань, що досліджуються.
|
|
|
Загальна оцінка виставляється залежно від теоретичної підготовки, оригінальності методу розробки технологічного процесу, змісту пояснювальної записки, рівня опрацювання теоретичного матеріалу, повноти відповідей на питання.
3 ГРАФІК ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Для своєчасного виконання комплексу робіт, пов'язаних з курсовою роботою, студент складає графік виконання роботи та узгоджує його з керівником.
Графік виконання роботи повинен включати наступні етапи:
– вивчення, згідно із завданнями курсової роботи, відповідної наукової та технічної літератури;
– оформлення, згідно з вимогами методичних вказівок, пояснювальної записки;
– перевірку керівником роздрукованої пояснювальної записки;
– підготовку демонстраційних матеріалів, необхідних для захисту роботи.
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
У процесі захисту курсової роботи оцінюється глибина знань студента в досліджуваній галузі, його вміння вести дискусію, обґрунтовувати та відстоювати власну точку зору, відповідати на запитання. Узагальнені критерії оцінювання захисту курсової роботи та деталізовані бальні шкали наведено в табл. 1.
Таблиця 1 – Параметри та критерії оцінювання курсової роботи
| № пор. | Параметри оцінювання | Діапазон оцінки, балів |
| 1 | 2 | 3 |
| Оцінювання якості курсової роботи Ступінь розкриття теоретичних аспектів проблеми, наведеної в завданні, та коректність використання понятійного апарату | 0–20 | |
| Висвітлення особливостей прояву та розв’язання досліджуваної проблеми, застосування творчого підходу | 0–20 | |
| Обсяг та адекватність використаних при написанні роботи першоджерел та дотримання етики посилань | 0–5 |
| 1 | 2 | 3 |
| Відповідність оформлення курсової роботи встановленим вимогам | 0–10 | |
| Своєчасність виконання | 0–5 | |
| Оцінювання захисту курсової роботи Вміння чітко та стисло викласти основні результати дослідження | 0–20 | |
| Повнота, глибина, обґрунтованість відповідей на питання | 0–20 |
|
|
|
Остаточне оцінювання рівня виконання та захисту курсової роботи здійснюється за 100-бальною шкалою, що враховує:
1) попереднє оцінювання якості курсової роботи науковим керівником — 0–60 балів;
2) оцінювання захисту курсової роботи — 0–40 балів.
Після захисту дані 100-бальної шкали оцінювання переводяться в національну шкалу та шкалу за системою ECTS за критеріями, наведеними в табл. 2.
Таблиця 2 – Критерії оцінювання знань студентів
| Оцінка за національною шкалою | Проміжок за накопичувальною бальною шкалою | Оцінка ЕСТS | |
| відмінно | 90–100 | А | відмінно |
| добре | 82–89 | В | дуже добре |
| 74–81 | С | добре | |
| задовільно | 64–73 | D | задовільно |
| 60–63 | Е | достатньо | |
| незадовільно | 35–59 | FX | незадовільно (дозволяється перескладання) |
| 1–34 | F | неприйнятно (повторне вивчення дисципліни) |
5 СТРУКТУРА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ ТА ЇЇ ЗМІСТ
Пояснювальна записка до курсової роботи містить такі складові елементи:
1. Титульна сторінка.
2. Завдання до курсової роботи.
3. Зміст.
4. Вступ.
5. Основна частина.
6. Висновок.
7. Список використаної наукової та технічної літератури.
8. Додатки.
Титульна сторінка оформляється згідно з додатком А й містить назви університету, кафедри, тему роботи, групу і прізвище студента, посаду та прізвище керівника, рік виконання роботи.
Завдання до курсової роботи оформляється на стандартному бланку.
У вступі необхідно коротко зупинитися на цілях і значенні металознавства для правильного вибору матеріалу для конкретних деталей і розроблення режимів їх обробки, проаналізувати сучасний стан сфери знань, дати коротку характеристику роботи.
Основна частина складається з п'яти завдань, що охоплюють основні розділи дисципліни: вивчення атомно-кристалічної будови металів та її вплив на властивості; аналіз процесів, що відбуваються під час пластичної деформації, аналіз діаграми стану заданого промислового сплаву, вибір марки чавуну для деталі, згідно з варіантом та визначення властивостей заданої марки сталі. Завдання для виконання роботи видається викладачем.
1. Атомно-кристалічна будова металів. Кристалізація сплавів. Питання в цій темі базуються на матеріалі курсів фізики і хімії, для цього необхідно згадати відмінність в електронній будові атомів різних типів елементів. Пізнання електронної будови атомів елементів є основою для розуміння їх властивостей.
Розглядаючи типи хімічних зв'язків у твердих тілах, основну увагу необхідно звернути на особливий тип металевого зв'язку. Металевий зв'язок між атомами ненапрямлений, він і обумовлює відмітні властивості металів: високу електропровідність і теплопровідність, високу пластичність і металевий блиск. Металеві тіла характеризуються кристалічною будовою. Необхідно добре знати, які типи ґраток властиві металам, що називається координаційним числом, базисом ґратки.
У різних напрямках кристалічної ґратки щільність розташування атомів різна, що спричиняє відмінність у властивостях кристала залежно від напрямку, у якому ця властивість виміряна, – анізотропію.
У зв'язку з цим уведені поняття «індекси положення кристалографічних площин» і «індекси напрямків». Проте потрібно пам'ятати, що властивості реальних кристалів визначаються відомою недосконалістю кристалічної будови. У зв'язку з цим необхідно розібратися у видах дефектів кристалічної будови й особливо дислокацій, причинах їх легкого переміщення в кристалічній ґратці і впливу на механічні властивості.
Закономірності процесу кристалізації мають дуже велике практичне значення, оскільки вони визначають якість первинної структури матеріалу, яка визначає механічні властивості виливок чи технологічні й механічні властивості матеріалу заготовки при її подальшій обробці.
Ці закономірності зберігають силу і при перекристалізації металів і сплавів у твердому стані, наприклад, при термічній обробці сплавів.
Термодинамічні причини фазових перетворень є одним з окремих випадків загального закону природи: прагнення будь-якої системи до стану з найменшим запасом енергії (у даному випадку вільної енергії).
При вивченні процесу кристалізації необхідно зважати на вирішальне значення реального середовища у формуванні структури литого металу, а також можливість штучної дії на будову шляхом модифікування.
2. Теорія сплавів. Діаграми стану. Сплавами називають речовини, отримані сплавленням двох або декількох компонентів. Необхідно виразно уявляти, що за характером взаємодії компонентів розрізняють сплави: механічні суміші, тверді розчини, хімічні з'єднання, проміжні фази. Наочне уявлення про стан будь-якого сплаву в залежності від його складу і температури дають діаграми стану. Треба засвоїти загальну методику побудови діаграм стану для різних випадків взаємодії компонентів у твердому стані.
При вивченні діаграм стану уміти застосовувати правило відрізків (для визначення частки кожної фази або структурної складової у сплаві), правило фаз (для побудови кривих нагрівання й охолодження), правило концентрацій (для визначення хімічного складу фаз). Потрібно пам'ятати, що діаграми стану дозволяють вирішувати питання про можливість або неможливості термообробки сплаву, а також про температури нагрівання сплаву з цією метою.
За допомогою правил Курнакова уміти встановити зв'язок між складом, будовою і властивостями сплаву.
Діаграми, указані у варіанті курсовій роботі, наведені в [4].
3. Вплив нагріву на структуру і властивості деформованого металу. При холодній пластичній деформації метал зміцнюється – наклепується. Це пояснюється дуже значними змінами в макро-, мікро- і субмікроструктурі металу, завдяки чому матеріал виявляється у нерівноважному стані. Нагрів наклепаного металу сприяє зменшенню міри нерівноважності тим більше, чим вища температура нагрівання.
Необхідно знати суть процесів, що протікають при нагріві деформованого металу – повернення, первинна рекристалізація, збиральна (вторинна) рекристалізація. Знати, як при цьому змінюються механічні і фізико-хімічні властивості. Установити вплив складу сплаву і міри пластичної деформації на протікання рекристалізаційних процесів. Пояснити відмінність між холодною і гарячою пластичними деформаціями.
Механічними називають властивості матеріалу, що визначають його опір дії зовнішніх механічних навантажень. Необхідно чітко представляти, як визначаються і знати одиниці виміру механічних характеристик: міцності, пластичності, надійності, холодноламкості, довговічності.
4. Залізо і його сплави. Діаграма стану Fe – С. Сталі. Необхідно знати діаграму залізо – вуглець (карбід заліза). Визначати структурні складові цієї системи, а також побудувати за допомогою правила фаз криві охолодження (чи нагрівання) для будь-кого сплаву; чітко розбиратися в класифікації залізовуглецевих сплавів і засвоїти, що відмінність між трьома класами (технічне залізо, сталь, чавун) не є формальною. Разні класи сплавів припципово різні за структурою і властивостями. Необхідно знати, що технічні залізовуглецеві сплави складаються не тільки із заліза і вуглецю, а й обов'язково містять постійні домішки, що потрапляють у сплав у результаті попередніх операцій при виплавці.
Вивчите вплив легуючих елементів на критичні точки заліза і сталі та поясніть, при якому поєднанні вуглецю і відповідному легуючому елементу можуть бути отримані леговані сталі феритного, перлітового, аустенітного і ледебуритного класів. Треба засвоїти принципи маркування сталі й уміти за маркуванням визначити склад і особливості цієї сталі, а також мати загальне уявлення про різні групи сталей.
Вивчаючи класифікацію інструментальних сталей залежно від застосування інструменту, необхідно розглянути основні експлуатаційні властивості інструменту кожної сталі.
5. Залізо і його сплави. Діаграма стану Fe – С. Чавуни. Визначити вплив постійних домішок на будову чавуну і розібратися у відмінності металевої основи сірих чавунів різних класів. Визначити різницю між білим і сірим чавунами. Вивчите фізичну суть процесу графітизації.
Обрати марку чавуну для заданої деталі, розшифрувати її. Пояснити формування структури і властивості за заданим планом:
а) для ковкого чавуну: накреслити діаграму залізо-вуглець і схему відпалу. Пояснити процес графітизації. Поясність роль швидкості охолодження у формуванні структури обраного сплаву. Схематично зобразити структуру, указати структурні й фазові складові. Указати відповідно до будови переваги ковкого чавуну над сірим.
б) для високоміцного чавуну: накреслити діаграму залізо-вуглець, побудувати криву охолодження для обраного сплаву. Пояснити процес графітизації (утворення первинного і вторинного графіту) і спосіб отримання шаруватого графіту. Схематично зобразити структуру, указати структурні й фазові складові. Порівняти вплив форми графіту в сірому і високоміцному чавунах на їх механічні властивості.
в) для сірого чавуну: нарисувати структурну діаграму (додаток В) і визначити по ній будову обраного сплаву залежно від товщини деталі. Пояснити процес графітизації (утворення первинного і вторинного графіту), роль кремнію в ньому. Схематично зобразити структуру, указати структурні і фазові складові. Порівняти вплив форми графіту в сірому і високоміцному чавунах на їх механічні властивості.
Графічна частина роботи включає:
1. Робочі креслення виробів чи їхні ескізи – приводяться в пояснювальній записці на аркушах формату А4 (297*210 мм).
2. Схеми, що характеризують відповідні структурні стани.
3. Таблиці з приведеними в них хімічним складом, механічними й іншими властивостями матеріалів.
4. Криві охолодження чи нагрівання.
6. Графіки зміни механічних властивостей.
Висновки. У висновках необхідно по пунктах представити підсумки дослідження.
Список наукової літератури складається згідно з держстандартами і містить список використаних літературних джерел. Літературні джерела можна розміщувати у списку в порядку появи посилань у тексті. У повному бібліографічному описі книги вказують прізвище та ініціали автора (авторів), назву книги, місто видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок.
6 ВИМОГИ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТУ
ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ
6.1 Загальні вимоги
Загальний обсяг пояснювальної записки не повинен перевищувати 25–30 с. друкованого тексту, бути набраним через 1,5 інтервала на аркушах форматом А4.
Шрифт гарнітурою Тіmes New Roman, розміром 14 пт. З усіх чотирьох боків аркуша повинні бути залишені поля розміром 20 мм, заповненість сторінки має становити 75 % від її загального обсягу.
Щільність тексту пояснювальної записки повинна бути однаковою.
Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту і дорівнювати п’яти знакам.
Визначення понять у тексті та термінів потрібно виділяти курсивом.
Сторінки нумеруються арабськими цифрами у правому верхньому кутку. Нумерація починається з титульної сторінки, але номери сторінок проставляються тільки починаючи з другої сторінки.
Заголовки структурних частин пояснювальної записки (ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВОК, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ) друкують великими літерами напівжирним шрифтом симетрично до тексту.
Кожну структурну частину пояснювальної записки треба починати з нової сторінки.
Заголовки структурних частин (РЕФЕРАТ, ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВОК, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ) не нумеруються.
6.2 Розділи, підрозділи, пункти та підпункти
Текст основної частини може бути розбитий на розділи відповідно до завдань, підрозділи, пункти та підпункти з відповідною нумерацією однією, двома, трьома або чотирма цифрами через крапку. Наприклад, номер 1.2.4.5 позначає у першому розділі другому підрозділі четвертому пункті п’ятий підпункт. У кінці такого номера крапка не ставиться.
Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки.
Заголовок підрозділу від попереднього тексту відокремлюють трьома інтервалами. Відступ від назви підрозділу до наступного тексту повинен складати півтора інтервали.
Заголовки друкують напівжирним шрифтом.
Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять. Потім великими літерами по центру нового рядка без крапки в кінці друкують заголовок розділу.
Заголовки підрозділів друкують малими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів та підпунктів друкують малими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.
Перенос слів у заголовках не допускається. Не допускається розміщування назв розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.
6.3 Ілюстрації
Ілюстрації (схеми, графіки, діаграми) використовують для пояснення тексту курсової роботи та називають рисунками.
Рисунки розміщують у пояснювальній записці безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше. Рисунки, які розміщені на окремих сторінках пояснювальної записки, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунки мають бути пронумеровані у межах розділу арабськими цифрами.
Наприклад: Рисунок 5.1 – перший рисунок п’ятого розділу.
Запис розмішують під рисунком симетрично до тексту.
Рисунок може мати найменування і пояснювальні дані (підрисунковий текст).
Найменування повинно відображати зміст рисунка та бути коротким. Його розміщують після номера рисунка через тире і виконують малими літерами з першої великої.
6.4 Таблиці
Результати числових розрахунків оформляються у вигляді таблиць та графіків.
Таблицю розмішують після першого згадування про неї в тексті, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блока пояснювальної записки або з поворотом за годинниковою стрілкою. Можливе розміщення таблиці на наступній сторінці або в додатку.
Нумерують таблиці, якщо їх більше однієї в документі, арабськими цифрами. Система нумерації повинна бути наскрізною (напр., „Таблиця 1”; „Таблиця 2” і т. д.) або індексаційною, і тоді номер складається з номера розділу й порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою (напр., „Таблиця 5.3” – третя таблиця п’ятого розділу).
Слово „Таблиця” зазначають раз зліва над першою частиною таблиці. Найменування таблиці записують після її номера через тире з великої літери.
Назва таблиці визначає її тему й зміст і має бути точною, виразною, лаконічною й відповідати змісту таблиці. Якщо таблицю переносять на наступні сторінки, то назву не повторюють, а пишуть: „Продовження табл. 3” або „Закінчення табл. 2”.
У продовженні таблиці на наступних сторінках допускається заміна заголовків граф їх нумерацією арабськими цифрами.
Увесь текст таблиці має бути набрано через один інтервал шрифтом гарнітурою Тіmes New Rоmаn, розміром 14 пунктів.
Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з малих, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Нумерацію граф та рядків до таблиці включати не треба, якщо на них немає посилання в тексті документа.
6.5 Посилання
При написанні пояснювальної записки студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в пояснювальній записці.
Посилання на джерела в тексті пояснювальної записки слід зазначати порядковим номером за списком літератури виділеним двома квадратними дужками, наприклад, „... у працях [4–7]...”. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке дано посилання в пояснювальній записці, наприклад: „...[1, таблиця 2.1, с. 32]...”; „...[5, с. 11]...”.
Посилання на ілюстрації, формули, таблиці та додатки пояснювальної записки вказують порядковим номером, наприклад, „... згідно з рис. 3.2,” „... у формулі (2.1)”, „... наведено у табл. 1.2”, „... наведено у додатку А”.
На всі таблиці пояснювальної записки повинні бути посилання в тексті.
У повторних посиланнях на таблиці, формули, ілюстрації та додатки треба вказувати скорочено слово „дивись”, наприклад: „див. табл. 1.3”.
6.6 Формули
Формули розміщують безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, з нового рядка симетрично до тексту.
Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються, з нового рядка посередині сторінки.
При написанні формул необхідно дотримуватись нижчезазначених розмірів символів і стилів їх написання.
Розміри:
Стилі:
Формули і рівняння у рукописі (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу.
Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули (рівняння), відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула першого розділу.
Номер формули або рівняння зазначають арабськими цифрами на рівні формули (рівняння) в дужках у крайньому правому положенні на рядку.
Приклад: 
(5.1)
Пояснення позначень величин і числових коефіцієнтів, якщо вони не пояснені раніше у тексті, мають бути наведені безпосередньо під формулою з нового рядка зі слова „де” без двокрапки у тій послідовності, у якій вони наведені у формулі. Після формули перед словом „де” ставиться кома. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати через крапку з комою врядок.
Якщо необхідно навести числове значення величини, то його записують після розшифрування.
Наприклад:
, (5.2)
де Ц – кількість цементиту, %; Ф – кількість фериту, %; 8000 – твердість цементиту, НВ, Н/ 
; 800 – твердість фериту, НВ, Н/ .
Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою.
Рівняння, у тому числі хімічних реакцій, необхідно виконувати за тими самими правилами, що і формули.
6.7 Додатки
До додатків включають таблиці, ілюстрації, схеми, графіки, інший додатковий матеріал.
Додатки оформлюють як продовження пояснювальної записки на наступних її сторінках. Розміщують додатки у порядку появи посилань у тексті пояснювальної записки.
Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. З правого боку рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток _____” і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т. д. Один додаток позначають – Додаток А.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.
Ілюстрації, таблиці та формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) – перша формула додатка А.
