Матеріали для підготовки до заняття. Прийменник -це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у

Прийменник -це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей ) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).

Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).

До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).

До вториннихналежать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв’язок з формами тих слів, від яких утворилися.

До них належать прийменники, що утворюються:

переходом з інших частин мови: іменника (край, кінець, коло), дієприслі вника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу, навпростець);

поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).

Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних. Частина первинних прийменників може вживатися з формами багатьох відмінків: було в мене (родовий)- покласти в шухляду (знахідний)- побачити під стріхою (орудний).

Усі вторинні прийменники здебільшого вживаються тільки з формою одного відмінка: згідно з інструкцією (орудний), центр міста (родовий).

Первинні прийменники часто бувають багатозначними, вторинні, як правило, однозначні.

За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні прийменники (до, по, край, близько).

Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники, утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).

Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються на з, із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).

Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це- похідні прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогю, в галузі).

У складених прийменниках усі слова пишуться окремо (на відміну, від, поряд з, у зв’язку з); виняток становить прийменник внаслідок.

Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше).

Є частина прийменників, які здатні утворювати синонімічні конструкції (напр., коло- біля- близько- поблизу- при- поруч: коло ялинки- біля ялинки- близько ялинки- поблизу ялинки- при ялинці- поруч з ялинкою; на- в: на полі- в полі; до- на- в(у):до Києва- на Київ- у Києві);

Сполучник -це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті (І у місті, і у селі- всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).

За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:

Прості сполучники – і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).

Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні:

Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови.

Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними

За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні

Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:

єднальні і (й); та в значенні і; теж; також; як...так; не тільки...а й; і...і; ні...ні (і небо, і зорі, і море; ти та я- ось вся моя сім’я);

протиставні а; але; та в значенні але; зате; проте; однак; все ж (лечу, лечу, а вітер віє; сполучник а може бути не тільки протиставним, а й заставним: він сидів на лавці, а за ним сиділа вона);

розділові або, чи, або...або, чи...чи, хоч...хоч, не то...не то, чи то....чи то (“або я, або кішка”- сказала мати).

Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:

часові коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки ( добре, коли тебе хвалять )

умовні якщо, якби (аби), коли, тільки (якби ж я то міг так добре співати!)

мети щоб, для того щоб, з тим щоб ( Марго вийшла, щоб попрощатися із садом )

допустові незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай (дарма що був останнім )

наслідкові так що, так що й ( малював так, що йому навіть заздрили )

порівняльні як, ніби, наче, неначе, ніібито, начебто (наче пташка, взлетів на підвіконня );

причинові тому що, бо, через те ( повірив, бо почув серцем ).

Написання складних прийменників

Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад (по+над), попід, посеред, поза, поміж, попри, поперед, побіля, задля, заради, довкола, назустріч, наприкінці, услід, внаслідок.

Але складні прийменники з першою частиною з (із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-понад, з-під, з-попід, з-поміж-, з-проміж, з-серед, з-посеред.

Кілька нових прийменників, утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: залежно від, згідно з, незважаючи на, під час, в результаті ( але внаслідок), в силу, в напрямі до, на шляху до, у зв'язку з.

Розрізнення прийменників і префіксів

Прийменники з наступними словами вимовляються так само нероздільно, як і префікси: перед світанком- передсвітанковий, на гору- нагору, попід вікнами- попідвіконню, уві сні- увійти, по новому мосту- жити по-новому.

Щоб розрізнити прийменники і префікси, треба запам'ятати ось що.

Прийменники зі (зо), наді (надо), піді (підо), переді (передо), уві, ув при іменниках та займенниках не переходять у префікси і, отже, завжди пишуться окремо: піді мною, переді мною, зі мною (зо мною).

Виняток становлять лише прислівники зозла, зовсім і передовсім, де зо- і передо- префікси і, отже, пишуться разом.

Прийменник у реченні відноситься до іменника або особового займенника. Якщо він поєднується з іншою частиною мови, то стає префіксом (по сліду- по собачому сліду- жив по-собачому; з гори- з високої гори- глянув звисока).

До іншої частини мови прийменник може відноситися лише в тому разі, якщо її вжито в значенні іменника або іменник, що мав би стояти при ній, пропущено: боротися до останнього (подиху), встав о шостій (годині), говорив з усіма (учнями).

Щоб відрізнити прийменник від префікса в словах типу на горі і нагорі, треба вставити в них прикметник. Якщо зміст висловлювання дозволяє це зробити, то перед нами прийменник, який пишеться окремо (ліг на бік - ліг на правий бік: з гори- з високої гори), якщо ні – перед нами префікс, який пишеться разом (відкликав його набік; зорі дивляться згори).

Деякі сполучення прийменника з іменником (які пишуться окремо) від однозвучних прислівників (які пишуться одним словом) відрізняються тим, що:

прийменники з іменником мають при собі додаток у родовому відмінку (кого? чого?): в глиб- чого?- землі; з краю- чого?- села;

прислівники такого додатка не мають: вглиб росте корінь; моя хата зкраю.

Щоправда, іноді такі слова, як збоку, всередині, скраю, можуть бути і прийменниками: зкраю (чого?) села; усередині (чого?) кімнати; збоку (чого?) отари.

Сполучники. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом);

адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;

аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;

мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

абощо, тощо, якщо;

притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: або ж, адже ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: дарма що, та й, то й, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні- окремо: незважаючи на те що; тимчасом як; затим що.

Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.

Розрізнення сполучників та інших частин мови

Важливо розрізняти складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому (які пишуться разом) і однозвучні поєднання інших частин мови та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому (які пишуться окремо).

Сполучники можна заміняти іншими синонімічними сполучниками: таж- адже, теж- також, тож- тому, якби- коли б, якже- якщо, якщо- коли, щоб- аби, проте- однак, зате- але, притому- до того ж, причому- і то.

Однозвучні ж поєднання інших частин мови сполучниками замінити не можна.

Сполучники членами речення не бувають і не відповідають на питання (на питання може відповісти все підрядне речення, а не сполучник).

Однозвучні ж поєднання слів є членами речення і відповідають на питання в реченні: яка? - та ж; яке?- те ж; що?- то ж; як? яким способом?- як би, як же; що?- що б, про що? про яке?- про те, за що? за яке?- за те, при чому?- при тому, при чому.

Частки. Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.

Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: як же бути, зробив би, ось як, он куди, зроби ж, що то за.

Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати і окремо: ось де, он де.

Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- (абихто, дехто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку).

Але частка що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишеться окремо (поки що, тільки що, ледве що).

Через дефіс пишуться частки казна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то (підсилювальна),
-от, -таки: хтозна-де, казна-який, будь-де, де-небудь, скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.

Але частка таки, коли вона стоїть перед словом, яке підсилює, пишеться окремо (таки вивчив, таки домігся свого).

Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні "колишній": екс-президент, екс-чемпіон, екс-прем'єр.

Але всі вище названі частки завжди пишуться окремо у випадку, якщо між ними і словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто - аби до кого, ніщо - ні про що, щодень- що не день, казна-то - казна з ким, будь-який - будь на якому, хтозна-то - хтозна й хто, іди-бо - іди ж бо, якби-то - якби ж то, все-таки - все ж таки.

Правопис не з іменними частинами мови та прислівником

Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.

Запреречна частка не заперечує щось, відкидає, перекреслює (не прийшов, не добре, не праця), а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним змістом (невблаганний, незабутній, нероба, невдовзі).

Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: негода, нещадний, невтямки, неподалік.

Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками: не два, не десять, не з руки, не наш, не будь-який ( але виняток: неабиякий і не абиякий).

З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення.

Якщо мова йде про інше поняття, то не пишеться разом: неволя (рабство), недоля (лихо), недруг (ворог).

Якщо ж щось заперечується, відкидається, то не пишеться окремо: не правда (а вигадка, брехня), не слава (а вдячність людей) та таке ін.

З прикметниками і прислівниками не найчастіше пишеться разом: невибагливий (скромний у вимогах), нелегкий (важкий), недоброзичливо (вороже).

Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується: дорога не важка, надворі не холодно. Іноді таке заперечення підсилюється заперечними словами ані, ні, ніяк, ніколи, анітрохи, ніде, ніщо, ніхто і под.: надворі анітрохи не холодно; ні, дорога не важка; мені зараз вже нічого не страшно.

Але в цих самих висловах (якщо в них немає заперечення) не можна писати і разом: дорога неважка, надворі нехолодно.

У такому випадку речення є стверджувальним.

Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: робота не важка, а легка; надворі не холодно, а тепло.

Правопис не з дієсловом

З усіма фрормами дієслова (крім дієприкметника) не звичайно пишеться окремо: не робити, не сказавши, не зробитиму.

Але разом не пишеться:

у дієсловах неволити, нездужатися, незчутися, ненавидіти, непритомніти, непокоїти, нетерпеливитися, нехтувати, які без не не вживаються;

у дієсловах нездужжати ( в значенні хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити); проте ці слова не треба плутати з дієсловами не здужати (не могти, не подолати), не покоїтися (не лежати, не спочивати), не славити (не прославляти), з якими не пишеться окремо.

Разом не пишеться в префіксі недо-, який вказує на неповноту, половинчатість дії: недочувати (погано чути), недоїдати (погано їсти) та ін.

Від цих дієслів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не-: не дочути (не дослухати), не дотягнутися (не дістати).

З дієприкметником не може писатися як окремо, так і разом.

Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов'язково пишеться окремо: не чуваний (коли?) ніколи, не знаний (де?) тут.

Якщо при дієприкметнику немає пояснюючого слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: шлях нелегкий і шлях не легкий, поле незасіяне і поле не засіяне.

Треба розрізняти заперечне слово немає (його можна замінити слово нема), у якому не пишеться разом, і дієсловом не має (він не має), з яким частка не пишеться окремо.

 

 

Завдання для аудиторної роботи

Завдання 1.

Прочитайте. Перекладіть речення українською мовою, особливу увагу звертаючи на конструкції з прийменником ПО.

1. Больше всех для изучения “пещерных городов” сделал А.Л.Бертье-Делагард, военный инженер по образованию. 2. Кто бы и когда, по каким бы то ни было особым причинам находил надобным поселиться на меловых горах Тавриды, непременно устраивал и пещерные жилища…3. По словам арабского автора Масуди (20-е годы Х в.), одна шкурка чёрной лисы стоила 100 динаров (примерно 100 номисм или 10 рабов). (Абрамов). 4. Отмечалось поразительное сходство в обрядах и инвентаре близких по времени погребений в каменных ящиках Крыма и Северного Кавказа. 5. Вернуть край к его прежнему цветущему состоянию оказалось непросто, и в немалой степени – по причине непонимания неявных, ускользавших от первого взгляда особенностей местной культуры. 6. По мнению А.Л. Якобсона, татарская община (джемаат) удивительно напоминает старую византийскую общину, известную по византийскому “Земледельческому закону”, действовавшему ещё в VIII веке. 7. По композиции мозаика весьма напоминает херсонесскую.

Завдання 2.

Виправте й прокоментуйте помилки. Запам’ятайте правильні варіанти. З п’ятьма словосполученнями (на вибір) складіть речення.

Відповідно з діючим законодавством; діяти по наказу; завідуючий кафедрою; учень, проживаючий по адресу; документ, який являється доказом; іспит по українській мові; створен новий проект; проект бюджету прийнят у першому читанні; понести збитки; оплата за навчання; вступити в інститут; подати довідку в деканат; вибачте мене; аналогічний попередньому; згідно розпорядження; вжити заходи; говорити на англійській мові.

Завдання 3.

Випишіть всі службові частини мови з тексту: