Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад — величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – це взірець для слухачів. Справжній промовець — неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдарування не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини.
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Для нього притаманні наступні форми.
Писемно-усна форма публічного мовлення передбачає попередній запис матеріалу на письмі. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: “Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... Значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема — наполовину розв'язана проблема”
Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво - мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:
— безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
— невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;
— емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
— правильності (відповідності нормам літературної мови);
— точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);
— стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);
— виразності (використанні елементів художнього стилю);
— доцільності.
Звідси — красномовство в різних сферах спілкування (навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)