Короткі теоретичні відомості. При впорядкуванні території сівозміни необхідно вирішити такі питання

При впорядкуванні території сівозміни необхідно вирішити такі питання:

- проектування полів сівозмін та робочих ділянок;

- розміщення польових доріг;

- розміщення полезахисних (водорегулювальних) лісосмуг;

- розміщення польових станів і джерел польового водопостачання. Поля сівозмін, робочі ділянки, польові дороги та лісосмуги є

безпосередніми елементами впорядкування території сівозмін, які проектують незалежно від умов території. Інші ж елементи залежать від умов зони та конкретного господарства.

Упорядкування території сівозмін повинно сприяти:

- створенню умов для застосування диференційованої агротехніки, системному підвищенню родючості ґрунту. запобіганню ерозії та ліквідації наслідків ерозії;

- створенню територіальних умов для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки і транспортних засобів;

- зниженню капітальних затрат, пов'язаних з обладнанням території. Основними характеристиками поля є: площа, форма, розмір і

співвідношення сторін, розміщення щодо рельєфу місцевості, однорідного ґрунтового покриву, умов зволоження тощо.

Поля, як основний елемент впорядкування території сівозмін, повинні проектуватися у формі прямокутників або прямокутних трапецій з співвідношенням сторін 1: 2 (як оптимальне), що забезпечить можливість виконання механізованих польових робіт при високій продуктивності машинно-тракторних агрегатів (МТА), правильній організації праці та мінімальних транспортних витратах.

При виконанні польових робіт найбільша продуктивність забезпечується в полях з паралельними довгими сторонами, а в полях з непаралельними сторонами залишаються клини, на обробіток яких витрачається багато часу. Непродуктивні затрати часу будуть і в полях з криволінійними межами. Тому запроектовані поля слід оцінити, вимірюючи натуральні величини (довжину та ширину) або розрахувати їх за формулами:

 

для трапеції: (6.1); (6.2);

 

для трикутної форми: ; (6.4);

 

де В₀ - умовна ширина, м;

L₀ - умовна довжина, м;

h - висота фігури, м;

с,d - скошені сторони, м;

Р площа поля, м².

Якщо поля мають складну форму, то їх ділять на прості геометричні фігури.

Рельєф місцевості впливає на повітряно-водний та тепловий режим ґрунту. його механічний склад, а також на агротехнічні властивості та родючість грунтів. Від рельєфу залежить кількість стоку поверхневих вод тощо. Тому на схилових землях в умовах нормального та достатнього зволоження бажаним буде розміщення довгих сторін полів впоперек схилу (паралельно до горизонталей). Це зменшить небезпеку ерозії.

У випадку, коли в умовах складного рельєфу (хвилястого чи розчленованого) запроектувати поле однорідним немає можливості, то проектують внутрішньопольові робочі ділянки.

Розміщення полів з урахуванням грунтів полягає в тому, що поля сівозміни повинні бути якомога одно ріднішими за складом і якістю грунтів, умовами зволоження та витратами вологи, а також однієї експозиції і, якщо можливо, крутизни. Це забезпечить проведення всіх польових робіт у найкращі агротехнічні терміни й одночасно на всій площі.

Тому агротехнічно однорідні масиви виділяють до початку проектування сівозмін та полів, а вже з них формують поля сівозміни.

Важливе значення при розміщенні полів має врахування елементів існуючої організації території - доріг. меліоративних каналів, лісосмуг. різних споруд та господарських об'єктів. Межі полів суміщаються з існуючими елементами інфраструктури з обов'язковим аналізом розміщення останніх, щоб не спричинити ерозійних процесів тощо.

Розміщення основних польових доріг. які забезпечуватимуть транспортні зв'язки сівозмін і масивів угідь з господарськими центрами га інші види сільськогосподарських робіт вирішується в комплексі з формуванням всієї мережі внутрішньогосподарських доріг. Їх проектують шириною 5 - 6 м.

Допоміжні польові дороги, які забезпечують вивезення врожаю, доставку органічних та мінеральних добрив, проектують шириною З - 4 м.

Лінії обслуговування, які використовуються для проїзду машинно-тракторних агрегатів, проектують шириною 4 - 5 м.

Розміщення лісосмуг залежить від ґрунтів і рельєфу. На рівнинних землях відстань між основними лісосмугами на супіщаних ґрунтах 350 - 400 м, на суглинкових - 550 - 650 м. В умовах складного рельєфу проектують водорегулювальні прибалкові, прияружні лісосмуги. Відстань між водорегулювальними лісосмугами залежить від крутизни схилу і механічного складу ґрунту. Ма схилах 2 – З⁰ вона становить 200 - 300 м, більше З⁰ - 150 -200 м. Прибалкові лісосмуги проектують на межі ґрунтозахисної сівозміни. Лісосмуги проектують навколо водоймищ і господарських дворів. Ширина полезахисних лісосмуг - 7,5 - 12,5 м, водорегулювальних - 12,5 - 15 м, прибалкових 12,5-15 м.

Рівновеликість полів забезпечує постійність посівних площ сільськогосподарських культур, а також рівномірне завантаження робочої сили, сільськогосподарської техніки і транспортних засобів за роками ротації сівозмін. Відхилення від середнього розміру поля допускається 10%, а вумовах великого розчленування території - 15%.