Тема 3. Страхові ризики та їх оцінка

 

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик. Без наявності відповідного ризику немає страхування, оскільки немає страхового інтересу. Фактор ризику та необхідність його покриття в результаті реалізації викликають потребу в страхуванні. Зміст ризику та ступінь ймовірності настання визначають зміст та межі страхового захисту. Ризик існує протягом дії договору страхування.

Прояв різноманітних ризиків у всіх сферах суспільно-економічного життя зумовлює необхідність їх видової класифікації з метою застосування системного аналізу та прийняття раціональних управлінських рішень. Наскільки точно оцінюється імовірність настання даної події, настільки об'єктивно може бути оцінений розмір ризику. Страхування і розмір ризику тісно пов'язані. Вирівнювання ризику, його розподіл та управління складають арсенал технічних прийомів страховика, за допомогою яких на практиці організується проведення страхування.

За джерелами небезпеки ризики можна поділити на пов'язані із стихійними силами природи і пов'язані із цілеспрямованим впливом людини в процесі виробництва матеріальних благ. За обсягом відповідальності можна виділити індивідуальні та універсальні ризики. Виділяється й особлива група ризиків, до яких належать аномальні та катастрофічні ризики.

Для страхової компанії особливе значення має поділ ризиків на об'єктивні та суб'єктивні.

3а загальною класифікацією ризики поділяються на екологічні, транспортні, політичні, спеціальні, технічні. Так, екологічні ризики пов'язані із забрудненням навколишнього природного середовища і зумовлюються, насамперед, діяльністю людей у процесі відтворення матеріальних благ. Ці ризики, як правило, на страхування не приймаються.

Транспортні ризики поділяються на ризики каско та ризики карго. Перші пов'язані із страхуванням самих засобів транспорту (автомобілів, морських суден та ін.), другі – із страхуванням вантажів, що ними перевозяться.

Політичні ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав по відношенню до суверенної держави або її громадян.

Спеціальні ризики супутні перевезенню особливо цінних вантажів і можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.

Технічні ризики виявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин або збої у технології виробництва і мають універсальний характер. Прийняття їх на страхування пов'язане з певними проблемами.

В зарубіжній практиці широко застосовується наступна класифікація ризиків:

- матеріальні та нематеріальні;

- чисті та спекулятивні;

- фундаментальні та специфічні.

Матеріальний ризик може бути виміряний у вартісному вираженні, а нематеріальний - ні.

Чисті ризики передбачають або несприятливий результат, або той стан, який спостерігався до події, що мала місце. Спекулятивні ризики на відміну від чистих передбачають можливість виграшу. Чисті ризики приймаються страховою компанією на страхування, а спекулятивні - ні.

Фундаментальні ризики виникають з причин, які непідвладні ані окремій людині, ані групі людей, але суттєво на них впливають. Специфічні ризики більше пов'язані з окремими особами, цілком придатні для страхування. Практикою напрацьовано певні методи управління ризиком. До них належить: метод усунення ризику (сприяє усуненню ризику, але разом із ним усуває й можливість одержати прибуток); метод запобігання втратам і контролю (допомагає уникнути випадковостей); метод поглинання (власного утримання) ризику; метод страхування (дає змогу розділити ризик між великою кількістю страхувальників, які під нього підпадають).

Страховий ризик — це, як правило, чистий ризик, що відповідає розглянутим далі критеріям.

1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку - непередбачуваним.

2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має простежуватися явний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випадкової події відомий цілком точно.

3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то потреби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку.

4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, Що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків.

5. Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики.

Нестрахові ризики не включаються в договір страхування.

Витрати на страхування будь-якого об'єкта, собівартість і вартість послуги, що надається страховиком страхувальникові визначаються за допомогою актуарних розрахунків. В узагальненій формі актуарні розрахунки можна представити як систему математичних і статистичних закономірностей, що регламентують взаємини між страховиком і страхувальниками. На їх основі визначається частка

участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду (резервів), тобто визначаються розміри тарифних ставок. Саме через систему актуарних розрахунків встановлюється обсяг фінансових зобов'язань страховика, ліквідність його страхових зобов'язань.

Страховий тариф — ставка страхових внесків з одиниці страхової суми за період страхування. Тобто страховий тариф або страхова тарифна ставка є ціною страхової послуги, за яку платить страхувальник страховикові. Вартість страхової послуги обчислюється шляхом множення страхової суми на страхову тарифну ставку. Страховий тариф визначається за допомогою актуарних розрахунків. Основна мета цього розрахунку пов'язана із визначенням тієї суми страхового внеску, яка буде достовірно відображати ймовірний збиток та забезпечувати необхідний розподіл збитків між страхувальниками.

Таким чином, страховиком визначається частка участі кожного страхувальника у створенні страхового резервного фонду.

Економічний зміст страхового тарифу можна визначити як одиницю виміру взаємних зобов'язань страховика і страхувальника (принцип еквівалентності).

Тарифну ставку, що становить основу страхового внеску, називають брутто-ставкою. Вона складається з нетто-ставки і навантаження (рис. 4.1.).

Нетто-ставка призначена для формування страхових резервів, їх основної частини, що використовується для виплат страхового відшкодування.

Навантаження необхідне для покриття витрат на проведення страхування, тобто накладних витрат страховика. Навантаження становить меншу частину брутто-ставки (у залежності від форми і виду страхування становить від 6 до 40%).

Нетто-ставка як ймовірність нанесення страхувальникам визначеного збитку, відбиває кожен вид страхової відповідальності, що взяв на себе страховик.

Якщо умови страхування даної групи ризиків містять кілька видів страхової відповідальності, то сукупна нетто-ставка може складатися із суми окремих нетто-ставок.

На розмір нетто-ставки впливають фактори, які викликають розходження в ступені ймовірності збитку, що враховується в розрахунку ризикової надбавки.

 

 

Рис. 4.1. – Структурна будова брутто-ставки

 

Навантаження включає такі складові:

- оплату праці працівників страхової компанії з відрахуваннями у фонди соціального захисту;

- витрати на виготовлення документації;

-. витрати на рекламу;

- адміністративно-господарські витрати, зокрема, банківське бслуговування;

Прибуток у тарифі закладається як самостійний елемент ціни на страховупослугу прикалькуляції навантаження, збільшуючи вартість страхування.

Норматив на формування прибутку від страхової діяльності в структурі

тарифа складає 4-6%.

Розрахунок тарифних ставок по ризикових видах страхування та по страхуванню життя має певні відмінності, пов’язані з об’єктом страхування. Розглянемо особливості розрахунку страхових тарифів по ризикових видах страхування.

Залежно від наявної інформації застосовується один із запропонованих варіантів розрахунку страхових тарифів. Наприклад, маємо інформацію:

- про вірогідність настання страхового випадку за одним договором страхування;

- про середню страхову суму та середнє страхове відшкодування на один договір страхування.

Не передбачається настання спустошувальних подій, які тягнуть за собою декілька страхових випадків.

Розрахунок тарифів відбувається при заздалегідь відомій кількості договорів страхування, які передбачається укласти.

Для здійснення розрахунків нетто-ставки (Тн) за цим варіантом потрібно визначити основну частину нетто-ставки (То) та ризикову надбавку (Тр).

Тн = То + Тр.

Основою для розрахунку основної частини нетто-ставки є збитковість страхової суми (g).

То = p • g • 100,

де p – вірогідність настання страхового випадку по одному

договору страхування;

g – збитковість страхової суми;

100 – одиниця розрахунку (100 грн).

Ризикова надбавка вводиться для того, щоб урахувати несприятливі коливання показника збитковості страхової суми.

Можливі два варіанти розрахунку ризикової надбавки:

1) за наявності статистики про страхові відшкодування та можливості обчислення середньоквадратичного відхилення відшкодувань при настанні страхових випадків (s) ризикова надбавка розраховується для кожного ризику:

 

 

,

 

де – коефіцієнт, який залежить від гарантії безпеки .

Його значення береться з таблиці;

– середнє відшкодування по одному договору страхування;

n – кількість застрахованих об’єктів.

 

Таблиця 4.1 -. Значення коефіцієнта , який залежить від гарантії безпеки

	0,84	0,9	0,95	0,98	0,9986
	1,0	1,3	1,645	2,0	3,0

 

2) за відсутності даних про середньоквадратичне відхилення страхового відшкодування ризикова надбавка визначається:

 

Брутто-ставка розраховується за формулою:

,

де f – частка навантаження в брутто-ставці.

При визначенні страхового тарифу за масовими ризиковими видами страхування, розрахунок тарифної ставки здійснюється за даними страхової статистики за ряд років та прогнозу збитковості страхової суми на наступний рік. Ця методика застосовується:

- за наявності інформації про суму страхових відшкодувань та сукупну страхову суму по ризиках, що прийняті на страхування за ряд років;

- коли залежність збитковості від часу наближається до лінійної.

Страхові компанії можуть використовувати методики розрахунків страхових тарифів, обґрунтованість яких повинна бути підтверджена використанням математичних методів, які враховують специфіку страхових операцій. Одна з них пропонується у підручниках з фінансової статистики. В основі розрахунку нетто-ставки знаходиться збитковість страхової суми за період, що передує розрахунковому (звичайно за 5 попередніх років). Основна частина нетто-ставки (Тн) дорівнює середній збитковості страхової суми за попередній період і розраховується за формулою:

Ризикова надбавка (T ):

,

 

де - середньоквадратичне відхилення збитковості страхової суми за попередній період, що визначається за формулою:

 

,

 

t – коефіцієнт довіри, який залежить від необхідної вірогідності, з якою зібраних внесків вистачить для виплати страхових відшкодувань за страховими випадками. Деякі значення наведені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2.Значення вірогідності при різній величині коефіцієнту довіри

t	вірогідність	t	вірогідність	t	вірогідність
1,0	0,6827	2,0	0,9545	3,0	0 0,9973
1,5	0,8664	2,5	0,9876	3,28	0,9990

Страхування життя передбачає страховий захист майнових інтересів застрахованої особи (її набувачів) за допомогою страхових виплат при її дожитті до визначеного віку або закінчення строку страхування, а також у випадку її смерті. На основі даних демографічної статистики та теорії ймовірності виявлена залежність смертності від віку людей, виведені відповідні формули для розрахунку. Основними матеріалами для розрахунку тарифних ставок є таблиця смертності та середня тривалість життя населення, яка характеризує смертність за віком і дожиття при переході з одного віку до іншого. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах при переході в іншу. За допомогою таблиці смертності встановлюється ймовірне число виплат на випадок смерті застрахованих або по дожиттю їх до закінчення строку страхування. А якщо відомі страхові суми, то визначається розмір страхового фонду, необхідного для страхових відшкодувань.

 

Питання для самоконтролю

 

1 Поняття ризику у в страхуванні. Класифікація ризиків.

2. Ознаки ризику, придатного для страхування.

3. Оцінка страховиком ризику і визначення доцільності його страхування.

4. Методи управління ризиком (уникнення, запобігання, поглинання, страхування).

5. Специфіка ризиків у майновому страхуванні.

6. Специфіка ризиків у особистому страхуванні.

7. Специфіка ризиків у страхуванні відповідальності.