Поняття й зміст валютного регулювання

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року не містить визначення категорії "валютне регулювання". У статті 11 Декрету закріплені лише повноваження органів валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічно! політики України:

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України:

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в Іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає в межах, передбачених вказаним вище Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики: видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 вказаного вище Декрету:

- установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України:

- бере участь у складанні платіжного балансу України:

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей:

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 вказаного вище Декрету;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з Іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з Іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Валютне регулювання є регламентацією державою принципів організації національної валютної системи та механізмів її функціонування, формою реалізації валютної політики держави. Завданнями валютного регулювання є досягнення та підтримання економічної стабільності, зміцнення валютно-фінансового становища держави, захист її економічних інтересів, стимулювання вітчизняного виробництва.

Валютне регулювання включає в себе регулювання державою:

- системи міжнародних розрахунків, учасниками яких є національні особи:

- порядку проведення валютних операцій:

- порядку утворення та використання валютного резерву України:

- порядку утворення та використання валютних фондів господарюючих суб'єктів:

- порядку здійснення валютного контролю;

- застосування заходів юридичної відповідальності за порушення правил валютного законодавства.

Валютне регулювання є фундаментом валютного законодавства, саме воно визначає правові основи здійснення державної політики на валютному ринку, формує економічну базу для прийняття відповідних нормативно-правових актів у сфері регламентації як валютного обігу, так і валютного контролю.

Оперативні завдання валютного регулювання залежать від напрямів валютної політики та можуть змінюватися в залежності від стану платіжного балансу країни, обсягів виконання міжнародних зобов'язань, розміру офіційних валютних резервів, співвідношення доходної та витратної частини бюджету держави. Валютне регулювання формується та визначається державною валютною політикою. Валютна політика держави —це сукупність заходів, що здійснюються уповноваженими органами влади в галузі валютних відносин. Розрізняють поточну й довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика спрямована на організацію оперативного регулювання валютно-ринкової кон'юнктури. Вона здійснюється за допомогою девізної валютної політики, яка передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі й продажу іноземної валюти, та дисконтної валютної політики, що полягає в зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту й пропозиції на позичковий капітал. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до Іноземних валют, а девізну валютну політику — на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до Іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Довготермінова валютна політика охоплює досить тривалий період і передбачає заходи структурного характеру для послідовної зміни валютного механізму. Вона здійснюється шляхом укладання міждержавних угод у цій сфері та реалізується на регіональному рівні (в межах держави), у тому числі за допомогою валютних реформ і полягає в зміні основних елементів

Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та (або) акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та (або) акцепту, передавання векселів і супровідних документів на Інших умовах.

Відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Окрім вказаного закону, існує спеціальна Постанова Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, якою затверджене Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами).

Фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям — корпоративні платіжні картки.

Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Дебетова схема передбачає здійснення клієнтом операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку. або за рахунок коштів клієнта.

 

Валютний контроль.

Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю. Його слід розглядати як комплекс заходів, які здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти. Ці заходи спрямовані на забезпечення додержання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України при проведенні валютних операцій.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (п. 1 ст. 12) визначено, що валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Валютний контроль поширюється на всі валютні операції, які виступають його об’єктом. Серед основних напрямів валютного контролю слід виділити такі:

- перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";

- перевірка додержання порядку реєстрації Національним банком України договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті;

- перевірка правомірності відкриття та використання банківських рахунків резидентами за межами України;

- виконання резидентами вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України;

- виконання зобов’язань щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;

- перевірка додержання валютного законодавства при переміщенні валютних цінностей через митний кордон України;

- своєчасність і повнота подання встановленої Національним банком України звітності про валютні операції.

Валютний контроль виконує такі функції:

- забезпечує режим законності при проведенні валютних операцій;

- запобігає правопорушенням у валютній сфері;

- виявляє факти порушення валютного законодавства та вживає заходів щодо юридичної відповідальності.

Суб’єкти, що здійснюють валютний контроль, поділяються на дві групи. До першої групи належать органи валютного контролю. Відповідно до п. 1 ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", головним органом валютного контролю є Національний банк України, який:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з валютним законодавством України.

Органом валютного контролю є також Державна податкова адміністрація України. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону "Про державну податкову службу в Україні" функцією Державної податкової адміністрації України є виконання безпосередньо, а також організація роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язаної зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про валютні операції.

Державна митна служба України як орган валютного контролю здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Другу групу суб’єктів, що здійснюють контроль за порядком проведення валютних операцій, становлять агенти валютного контролю. На відміну від органів валютного контролю агенти не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють порядок здійснення валютного контролю. Компетенція агентів валютного контролю обмежується реалізацією контрольних повноважень за додержанням валютного законодавства резидентами та нерезидентами.

Відповідно до п. 1.2. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49, функції агента валютного контролю - обов’язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв’язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Зміст такого контролю полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванню уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій.