Психолінгвістика – основа методики навчання української мови як другої

Характеристика навчально-мовленнєвоїъ діяльності

Психологічну характеристику мовлення, як окремого виду діяльності дали Вигодський та Леонтьев. На основі теорії розробленої Щербою Леонтьев виділяє такі компоненти мовленнєвої діяльності:

1. Мовленнєвий стандарт – мова як система

2. Мовний процес – це власне мовлення

3. Мовленнєва здатність (здібність) – відображення системи мови у свідомості того, хто говорить на цій мові, тобто механізм, який забезпечує мовленнєву діяльність.

Мовленнєва діяльність виявляється у здібностях людини до мовлення. Вона має таку ж структуру, як і будь-яка інша людська діяльність.

Мовленнєва діяльність характеризується:

1. Цілеспрямованість – наявність мети, мотиву, завдання
2. Структурність – мовні дії та операції
3. Планомірність – вироблення плану та його реалізація
4. Зіставлення результатів з накресленим планом, оцінка та контроль

Розрізняють 4 види мовл. діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. Слухання і читання належать до рецептивних, а говоріння і письмо до продуктивного. В ДНЗ діти лише 2 види мовленнєвої діяльності – це слухання і говоріння.

Характеристика слухання – це смислове сприймання мови, яке звучить. Слухання є похідним у спілкуванні. Його мета сприйняти на слух мовне повідомлення і осмислити. Слухове сприймання не планується слухачем, слухання задається мовцем. Результат слухання – розуміння або не розуміння тексту, висловлювання.

Смислове розуміння мовлення залежить від характеру мовленнєвої діяльності мовця, від того наскільки зрозуміло і чітко висловлюється мовець, від темпу, виразності мовлення, вміння виділяти головне.

Розуміння мовлення залежить і від підготовки слухачів до слухання і сприймання висловлювання, тому дітей потрібно вчити не тільки говорінню, а й слуханню.

Говоріння – продуктивний вид мовленнєвої діяльності, активний процес здійснення спілкування. За структурою говоріння склад. з 3 частин:

1. Мотиваційно-спонукальна – стимулювання до спілкування, мотивація говоріння.

2. Аналітично-синтетична – внутрішнє формулювання висловлювання.

3. Виконавська – вимовне та інтонаційне вираження думки

Дитина повинна опанувати мовленнєву діяльність, яка може здійснюватись різними формами мовлення: діалогом або монологом, за допомогою слухання та говоріння.

Навчання дітей дошкільного віку не корінної національності укр.мові є специфічною діяльністю, яка проходить на мовленнєвому рівні в ході навчальних занять, у мовленнєво-ігрових ситуаціях, тобто в навчально-мовленнєвій діяльності.

Навчально-мовленнєва діяльність складається із видів:

1)говоріння; 2) слухання

У ході навчално-мовленнєвої діяльності у дітей форм. мовленнєві вміння та навички. Ефективне формув. залежить від емоційного фактору навчальної діяльності, бездоганно правильного укр.мовлення вихователя, адекватно дібраних методів навчання дітей.

 

Психолінгвістика – основа методики навчання української мови як другої

Психолінгвістика – комплексне дослідження психологами та лінгвістами мовної поведінки людини.

Психолінгвістичні дослідження мають велике значення для вивчення проблеми розвитку дітей, пояснюють закономірності засвоєння дитиною мовних законів, засвоєння мовних знаків, так і їх значення як на рідній, так і другій мові, відповідає на питання як дитина засвоює мову.

Мовленнєва діяльність дитини – це процес активного пошуку зв’язків, закономірностей відносно елементів мови, пошук правил за якими дитина будує свої висловлювання.

Для того щоб оволодіти мовою, заговорити на цій мові, дитині необхідно оволодіти правилами використання та вживання цієї мови, тому тільки наслідування недостатньо.

На підставі досліджень (Швачкин М.Х,) оволодіння звуковою стороною мови діти починають самостійно диференціювати звуки на фонемні стадії розвитку мовлення. Дитина створює власну звукову систему, свої закономірності використання звуків.

Поступово дитина сама контролює свій принцип використання приголосних звуків і доводить його до рівня мовлення дорослих, вона намагається знайти закономірності, організувати звукове мовлення в певну систему, узагальнити ознаки окремих звуків.

Під час оволодіння мовою діти досить рано відчувають порушення мовних закономірностей. Уже з 2 років діти починають висловлювати своє ставлення до мовленнєвого оточення, уточнювати його, вносять власні корективи та критикують мовлення своїх товаришів. Наявність внутрішньої підсвідомо діючої мовної системи має прояв у самокорекції дитячого мовлення, «нащупування» правильного словотворення.

Дитина не випадково з’єднує слова в реченні, а діє за певними своїми закономірностями і правилами. В побудові таких речень використовується невеликий запас опорних слів. Дитина об’єднує слова в реченні, дотримуючись певних синтаксичних структур, які сама створює. Вона правильно повторює лише ту синтаксичну конструкцію, яку може побудувати самостійно, в іншому випадку – перебудовує речення під свою систему.

В основі цих закономірностей лежать мовні здібності і мовна активність. Мовна здібність – це набір неусвідомлених знань про мову, правил, які дають можливість створювати нові вислови. Мовна активність – це власна мовленнєва діяльність, в якій дитина діє за цими правилами.

Для того щоб дитина заговорила на другій мові, у неї повинна бути сформована певна мовна здібність, оскільки вона повинна мати у своєму мовленні відповідну систему правил.

В основі навчання другої мови має бути аналітична робота, а навчання другої мови має носити керований характер.

Навчаючи дітей другої мови не можна нав’язувати їм вивчення того чи іншого мовного явища, не можна просто запропонувати поговорити на запропоновану тему, чи просто виконати мовну вправу.

Дітей необхідно включати в активну мовленнєву діяльність, мотивувати.