Необхідні теоретичні відомості

Загалом процес управління полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на систему з метою досягнення нею бажаного (з погляду керуючого пристрою) стану. Основою управління є процес прийняття рішень.

Як об’єкт управління можна розглядати окремий технічний прилад, механізм або машину, живий організм або його частину, працівника або бригаду, цех або підприємство, військовий підрозділ або театральний колектив, галузь народного господарства, економіку в цілому тощо.

Коли йдеться про вивчення систем з погляду управління, першорядного значення набувають взаємні зв’язки між їхніми елементами та підсистемами. Якщо на підсистему здійснюється керуючий вплив, то таку систему називають керованою системою, або об’єктом управління (ОУ). А підсистему, що здійснює керуючий вплив – системою управління (СУ). Найпростіша структурна схема управління представлена на рис. 6.

Рисунок 6 – Найпростіша структурна схема управління

Нехай йдеться про управління деяким економічним чи технічним об’єктом, здійснюване особою – керівником (директор, менеджер, оператор, водій).

Вплив на ОУ може здійснюватись механічно (за допомогою важелів, тяги тощо; електричними сигналами); у вигляді усних чи письмових розпоряджень виконавцям (якщо об’єктами управління виступають люди або колективи людей). При цьому такі розпорядження можуть передаватися як безпосередньо голосом, так і письмово або за допомогою засобів телекомунікацій (телефоном, факсом, електронною поштою тощо).

Уся сукупність зазначених керуючих впливів (наказів, команд, розпоряджень, вказівкою і т. ін.) називається керуючою інформацією (керуючими впливами).

Проте сам факт отримання об’єктом управління належної керуючої інформації далеко не завжди гарантує правильне функціонування цього об’єкта згідно з розробленими планами та програмою управління, бо існують чинники (внутрішні властивості об’єкта, вплив на нього зовнішнього середовища), що стають тут на заваді. Сукупність таких чинників називають збуреннями. Прикладом збурення може бути незалежна від керуючої системи зміна параметрів керованого об’єкта, вихід із ладу вузлів СУ, зміна умов зовнішнього середовища тощо.

При цьому ті чи ті причини не можна точно передбачити, розробляючи програму управління. Отже, доводиться коригувати функціонування об’єкта управління.

Щоб таке коригування з боку керівника було справді раціональним, він має регулярно отримувати відомості про фактичний стан і функціонування ОУ. Такі відомості у системі управління надходять від ОУ до керуючого органу каналом зворотного зв’язку.

Тобто управління полягає в тому, що керуючий орган виробляє інформацію, що відповідає програмі управління, передає її до об’єкта управління, а далі дістає та аналізує здобуту від нього повідомлювальну інформацію про його фактичне поводження. Після цього залежно від результатів аналізу інформації про стан ОУ відбувається коригування або вироблення керуючої інформації з метою оптимізації функціонування ОУ.

Системи управління та їх характеристика.

Залежно від ступеня участі людини у процесах управління можна виділити три основні типи СУ: технічні, ергатичні та організаційні.

1. Технічні СУ – це системи, що містять як елементи технічні пристрої та можуть протягом деякого проміжку часу функціонувати без участі людини. Вонихарактеризуються такими властивостями:

- чітко визначеною (як правило, єдиною) ціллю або групою цілей управління;

- відсутністю людини в контурі управління; достатньо високою визначеністю вхідних даних та можливістю формалізації процесів функціонування за допомогою математичних моделей.

2. Ергатичні СУ – містять у контурі управління як технічні пристрої, так і людей, що взаємодіють з цими пристроями. Вони мають такі особливості:

- наявність багатьох часткових цілей управління, які формуються вищими органами управління залежно від стану ОУ та зовнішніх чинників;

- необхідність врахування психологічних особливостей людини, яка є складовою контуру управління; невизначеність вхідних даних і неможливість адекватного опису процесів функціонування та їх повної формалізації;

- необхідність управляти багатьма різними підсистемаи.

3. Організаційні СУ. Якщо як ОУ (керована система) розглядаються колективи людей, то така система називається організацією. Інакше кажучи, будь-яка організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей. Група людей вважається організацією, якщо:

- складається принаймні з двох осіб, що вважають себе частиною цієї групи;

- існує єдина ціль (бажаний кінцевий стан або результат), яку вважають спільною всі члени групи;

- є члени групи, які свідомо працюють разом для досягнення важливої для всіх цілей.

Організаційні системи управління (наприклад, системи управління підприємствами, фірмами, галузями й секторами промисловості, державою) найскладніше досліджувати оскільки:

- такі системи здатні самостійно формувати цілі та самоорганізовуватися;

- у процесі управління ними необхідно враховувати численні політичні, соціальні та економічні фактори;

- вони характеризуються високою невизначеністю вхідних даних, неможливістю спрогнозувати всі фактори, що впливають на процеси управління, а також обмеженою можливістю застосування математичних моделей для прийняття управлінських рішень;

- основна роль під час прийняття рішень та організації їх виконання належать людині, яка може припускатись помилок, формуючи цілі та плануючи обсяги витрат ресурсів на їх досягнення;

- існують численні різноманітні зв’язки й відносини між органами управління та окремими керівниками, причому немає чітких меж між СУ та ОУ, що мають складну ієрархічну структуру;

- такі системи зорієнтовані на певні соціальні потреби.

Управлінське рішення – це вибір альтернативи, який здійснюється керівником в рамках його посадових повноважень та компетенції і спрямований на досягнення цілей організації. Управлінське рішення вимагає комплексного підходу до аналізу проблеми і його сутність розглядається в декількох аспектах.

У процесі функціонування підприємства приймається множина різноманітних рішень, які мають різні характеристики.

Всі види рішень можна класифікувати за такими ознаками (табл. 34):

Таблиця 34 – Класифікація управлінських рішень

Класифікаційна ознака	Групи управлінських рішень
Ступінь повторюваності проблеми	Традиційні; нетипові (оригінальні)
Значимість мети	Стратегічні; тактичні
Сфера впливу	Глобальні; локальні
Термін реалізації	Довготермінові; короткотермінові
Прогнозовані наслідки	Коректуємі; некоректуємі
Характер інформації	Детерміновані; імовірнісні
Методи розробки	Формалізовані; неформалізовані
Кількість критеріїв вибору	Однокритеріальні; багатокритеріальні
Форма прийняття рішень	Одноосібні; колегіальні
Спосіб фіксації рішень	Документовані; не документовані

Процес прийняття рішень – це послідовність двох взаємопов’язаних і в той же час самостійних стадій – розробки рішень і його реалізації, що вимагає дві модифікації управлінського рішення: теоретично обґрунтованого і практично реалізованого.

Якість управлінського рішення – це ступінь відповідності параметрів вибраної альтернативи рішення визначеній системі характеристик, яка задовольняє його розробників і споживачів і забезпечує можливість ефективної реалізації.

До таких характеристик відносять:

¾ наукову обґрунтованість;

¾ своєчасність;

¾ безперервність;

¾ несперечливість;

¾ адаптивність

¾ реальність.

Процес прийняття рішень – це циклічна послідовність дій суб’єкта управління, спрямованих на вирішення проблем організації, що заключається в аналізі ситуації, генерації альтернатив, прийнятті рішення і організації його виконання.

Склад і послідовність процедур процесу прийняття управлінських рішень:

1) аналіз ситуації;

2) ідентифікація проблеми;

3) визначення критеріїв вибору;

4) розробка альтернатив;

5) вибір найкращої альтернативи;

6) узгодження рішень;

7) управління реалізацією;

8) контроль і оцінка результатів.

Вибір найкращого варіанту здійснюється на основі оцінки кожного варіанту рішення.

Кожний варіант рішення характеризується системою показників, серед яких мають місце: технічні, організаційні, економічні, екологічні, політичні та інші.

Для вибору найкращого варіанту рішення необхідно виконати наступне:

1) розглянути всі існуючі варіанти досягнення мети;

2) чітко визначити об’єктивні обмеження;

3) конкретно сформулювати мету рішення, яке приймається;

4) спрогнозувати наслідки реалізації варіанта рішення, яке приймається;

5) врахувати взаємозв’язок між показниками, які характеризують можливі варіанти рішення.

Приклади вирішення завдань:

1. Маємо 4 події, апріорні ймовірності настання яких складають Р1=0,25, Р2=0,4, Р3=0,15, Р4=0,3. Знайти величину середньої інформації, яку несуть ці події.

Розв’язок.

Знайти середню величину інформації, які несуть дані події можна за допомогою формули:

(1)

де Р _і – апріорні ймовірності настання певної події;

Іср. – середня величина інформації, яку несуть дані події

Підставивши наші значення до формули отримаємо:

Отримане значення середньої величини інформації говорить про те, що інформацію, яку несуть кожна з подій не однакова, при чому настання кожної конкретної події залежить від її апріорних ймовірностях. Чим вищі апріорні можливості настання конкретної події, тим більший вплив вони мають. Знак мінус говорить про негативність інформації, яку несуть дані події.

2. Маємо 4 події, апріорні ймовірності настання яких рівні і складають Р=0,23. Події незалежні. Знайти величину середньої інформації, яку несуть ці події.

Розв’язок.

Для вирішення даної здачі скористаємося формулою 1, отже: