2018-01-21
623Контрольна робота
із дисципліни: Конкурентне право
Варіант 1
Студентки 5 курсу
факультету «Менеджмент»
спеціальності «Управління у сфері
економічної конкуренції»
групи «УСЕК-17м»
Євреімової Є.О.
Маріуполь, 2017
1. Поняття та правові засади економічної конкуренції.
Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання зумовило розвиток конкуренції - неодмінного елементу ринку як основного його регулятора, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і, відповідно, прибутку від реалізації товарів [4, C. 11 - 13].
Concurentia в перекладі з латинської - "змагання, суперництво)). Конкуренцією як економічною категорією позначають боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів (робіт, послуг), за привласнення найбільших прибутків, за найвищу результативність виробництва, за ринки збуту (прихильність споживачів) [5, C. 22].
Здійснюючи господарську діяльність, і монополісти, і конкуренти прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому рийку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Меті забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.
|
|
|
На ринку (у сфері господарювання) діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції:
- регулюючої, яка полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт, послуг;
- стимулюючої, що проявляється в спонуканні учасників конкуренції вдосконалювати виробництво (щодо якості, ціпи, кількості, асортименту товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій) з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку;
- контрольно-сигналізаційної, основне спрямування якої полягає у здійсненні контролю учасників конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідності вдосконаленні виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів - про недоцільність встановлення з ними договірного зв'язку.
Закон конкуренції посідає виняткове місце серед інших об'єктивних економічних законів функціонування ринкового механізму. Означений закон діє через попит, пропозицію та ринкову ціну, за допомогою якої забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом. Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін та стимулом для розвитку інноваційних процесів, та одночасно механізмом витіснення з господарського обороту неефективних суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, основними функціями конкуренції у ринковій економіці є функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю.
|
|
|
Нормативне закріплення поняття "економічна конкуренція" отримало у ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", де воно визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [3].
Основними складовими економічної конкуренції, які знаходяться в епіцентрі уваги держави, є: 1) конкуренція між вітчизняними суб'єктами господарювання на внутрішньому ринку; 2) конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання у межах національного ринку; 3) конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання на міжнародних ринках [1].
У свою чергу, кожна з вищеозначених складових конкуренції розщеплюється на два різновиди: внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію.
Внутрішньогалузевою є конкуренція між виробниками, що належать до однієї галузі виробництва, виробляють і реалізують однакові товари, що задовольняють ту саму потребу, але мають відмінності у виробничих затратах, якості, ціні тощо. Це конкуренція за найвигідніші умови виробництва, за розширення ринків збуту своїх товарів, за одержання найбільшого прибутку на вкладений капітал. Така конкуренція сприяє розвитку даної галузі, оновленню її виробничого апарату, поліпшенню кількісних і якісних результатів роботи.
Міжгалузевою є конкуренція між товаровиробниками різних галузей виробництва за вигідніше вкладання капіталу і привласнення більшого прибутку. Така конкуренція сприяє міжгалузевому переливу капіталу і переміщенню ресурсів, засобів виробництва і робочої сили в ефективніші галузі й сфери виробництва. Швидке переміщення капіталу й ресурсів з однієї галузі в інші дає можливість суспільству якнайраціональніше використати засоби виробництва і робочу силу.
Як й інші економічні закони ринкової економіки, закон економічної конкуренції потребує належної державної підтримки, без якої поступово унеможливиться його дія (виконання функцій), що зовні матиме прояв у посиленні тенденцій концентрації капіталу, у тому числі транснаціонального, монополізації як ринків виробництва, так і ринків збуту тощо. За умов функціонування на ринку суб'єктів господарювання з різними економічними потужностями та можливостями доступу до нових технологій, інших важливих виробничих ресурсів саме держава має забезпечити безперервну дію закону економічної конкуренції шляхом формування належних нормативно-правових засад його підтримки та захисту й дійових механізмів їхньої реалізації.
Отже, законодавство про захист економічної конкуренції спрямоване на: 1) встановлення правил добросовісної поведінки у сфері господарювання та заборону недобросовісної конкуренції у всіх її можливих проявах; 2) забезпечення ринкової рівноваги шляхом припинення зловживання монопольним становищем, становлення контролю за економічною концентрацією; 3) регулювання сфер природної монополії і т. ін [6, С. 31].
|
|
|
Законодавство України про захист економічної конкуренції грунтується на положеннях Конституції України (ст. 42 Конституції України містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та обмеження конкуренції) та складається із гл. З розд. ] ГК України, Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р., Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р., інших нормативно-правових актів, у тому числі Закону України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну"4 від 22 грудня 1998 р. № 332-XIV, Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту"5 від 22 грудня 1998 р., Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту"6 від 22 грудня 1998 р. тощо.
Глобалізація економічного простору, лібералізація торгівлі товарами (послугами) вимагає активного міжнародного співробітництва країн із питань підтримки та захисту економічної конкуренції, та формування уніфікованих механізмів протидії транскордонним проявам недобросовісної конкуренції. Саме тому важливе місце в системі законодавства про захист економічної конкуренції посідають міжнародні договори (конвенції, меморандуми, угоди тощо).
Так, на засіданні Ради глав урядів країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав у Москві 25 січня 2000 р. підписано Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики, ратифікований Україною із застереженням [2].
Крім того, антиконкурентними органами (відомствами) різних країн укладаються угоди, спрямовані на співробітництво під час здійснення економічного контролю у галузі конкуренції та виявлення антиконкурентних практик, а також сприяння обміну документальними матеріалами в цій галузі за допомогою засобів інформаційних технологій та зв'язку. Так, Антимонопольним комітетом України підписані Меморандуми (Угоди) про співробітництво в галузі конкурентної політики з Агентством з економічної конкуренції Угорської Республіки (27 січня 2006 р.), Радою з питань конкуренції Румунії (18 листопада 2010 р.); Комісією з питань захисту конкуренції Республіки Болгарія (12 грудня 2007 р.); Антимонопольним відомством Словацької Республіки (30 березня 2007 р.) тощо.
|
|
|
Лише за цієї умови, що вимагає від усіх учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у сфері господарювання, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та добробут громадян-споживачів. Проте частина учасників економічної конкуренції з метою отримання максимального рівня прибутку ігнорують і навіть грубо порушують права та законні інтереси інших осіб - як публічні, так і приватні (окремих учасників відносин у сфері економічної конкуренції).
Зазначена обставина зумовлює необхідність регулювання економічної конкуренції з подвійною метою: з одного боку, для стимулювання конкуренції як економічного регулятора господарського життя, а з іншого - для забезпечення її цивілізованості, тобто врахування публічних інтересів та законних інтересів окремих учасників конкуренції від проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань. Подібне поєднання приватних і публічних інтересів спроможна здійснити лише держава завдяки наявності у неї владних повноважень, що забезпечують відповідний вплив на всіх учасників господарського життя в суспільстві.
Антимонопольно-конкурентна політика, яку здійснюють компетентні державні органи, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Цілі конкурентного законодавства спрямовані на зміну поведінки суб’єктів господарювання. Ця поведінка оцінюється під кутом зору заборон, додаткових обов’язків та спеціальних вимог, що містяться в конкурентних правових нормах.
Концептуально економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів – щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад у сфері господарювання. Лише за умови, що вимагає від учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у процесі виробництва і збуту, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та інтереси споживачів. Власне під економічною конкуренцією розуміють як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Конкуренція, врегульована законодавством – це легалізована форма боротьби за існування на повному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом. Її роль у наступному: забезпечити оптимальний баланс інтересів, запобігти одержанню господарюючими суб’єктами надприбутків; забезпечити нормативний рівень якості товарів; забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку.
2. Поняття та форми прояву недобросовісної конкуренції: неправомірне використання товару іншого товаровиробника, чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки.
Змагання між суб'єктами господарювання за ринки сировини та збуту, за прихильність споживачів не завжди здійснюється за допомогою добросовісних та законних засобів і методів досягнення конкурентних переваг. Західні держави вже наприкінці XIX ст. розмежували конкуренцію на два види: законну і незаконну, що згодом отримала назву "недобросовісна конкуренція". Спочатку термін "недобросовісна конкуренція" мав різний зміст у праві різних країн. Уніфіковане розуміння недобросовісної конкуренції з'явилося на базі міжнародного договору - Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., яка не містила загального визначення недобросовісної конкуренції, а надавала лише невичерпний перелік форм її вияву [7, C. 14].
Незважаючи на приєднання СРСР до Конвенції й ратифікації її Брюссельської редакції 1900 р., яка уперше вводила у міжнародно-правовий обіг поняття недобросовісної конкуренції, внутрішнє законодавство СРСР практично не оперувало зазначеним поняттям. Стаття Паризької конвенції, хоча й зобов'язувала країни - члени Паризького союзу забезпечувати громадянам цих країн ефективний захист від недобросовісної конкуренції, однак для цілей правозастосування на території СРСР мала декларативний характер. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття норми, що стосувалися недобросовісної конкуренції, було включено до низки підзаконних актів, присвячених питанням зовнішньоекономічної діяльності.
В українському законодавстві термін "недобросовісна конкуренція" уперше з'явився у раніше чинному Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який також не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. І тільки з прийняттям Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" нарешті з'явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції. Відповідно до ст. 1 цього Закону недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Стаття 32 ГК України надає аналогічне визначення недобросовісної конкуренції [8, C. 252].
Запобігання недобросовісним методам конкурентної боротьби й несення тягаря відповідальності за їх вчинення в одних країнах ґрунтується на загальних положеннях цивільного законодавства про відповідальність за позадоговірні правопорушення, в інших - на підставі спеціальних положень законодавства про захист економічної конкуренції [9, C. 243].
В Україні відповідальність за недобросовісну конкуренцію регламентується нормами конкурентного законодавства як однієї зі складових господарського законодавства. Останнє містить невичерпний перелік можливих форм здійснення означеного виду господарських правопорушень та встановлює відповідальність за їх вчинення. Так, серед можливих форм вияву недобросовісної конкуренції Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ГК України називає такі: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама; дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця); купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця); схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника); схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірне збирання комерційної таємниці; розголошення комерційної таємниці; схилення до розголошення комерційної таємниці; неправомірне використання комерційної таємниці.
Неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки є використання без дозволу (ліцензії) уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).
Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта. Неправомірне копіювання зовнішнього вигляду виробу доводиться на підставі спеціальної експертизи, якою встановлюється: суттєві ознаки оригінального та скопійованого виробів у їх зовнішньому вигляді (форма, малюнок, розфарбування, схожість або тотожність цих ознак у зовнішньому вигляді виробів).
Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням [10, C. 213].
Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Порівняння може бути дискредитуючим або недискредитуючим. Дискредитуючим вважається поширення у будь-якій формі неправдивих або неповних відомостей, що пов'язані з діловою репутацією, діяльністю або товарами господарюючого суб'єкта.
Порівняння з товарами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта може бути прямим (порівняння з конкретним товаром чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта) або прихованим - порівняння з конкретно невизначеними товарами.
Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів (таке порівняння є недискредитуючим).
Реклама товарів не повинна вводити споживача в оману щодо його характеристик (походження, властивостей, складу, методів, виробництва тощо, яких вони не мають, підкреслення унікальних властивостей продукту в умовах, коли інші продукти мають аналогічні властивості.
Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Невід'ємною ознакою вчинення зазначеного порушення є наявність конкурентних стосунків між господарюючими суб'єктами. Уразі не-доведення суперництва (конкурентних стосунків) відповідний спір вирішується на підставі ст. 277 ЦК України (спростування недостовірної інформації). Крім того, кваліфікуючою ознакою дискредитації є поширення (оприлюднення) дискредитаційних відомостей необмеженому колу осіб.
У більшості випадків дискредитація господарюючого суб'єкта здійснюється у формі недобросовісної реклами, яка за Законом України "Про рекламу"1 від 3 липня 1996 р. (у ред. Закону України від 11 липня 2003 р.) визначається як реклама, що вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу поширення. Така реклама може містити недостовірну інформацію щодо фактичного розміру попиту на товар конкурента, його якісних характеристик, результатів випробувань та тестувань, умов доставки, обміну, повернення, ремонту і обслуговування такого товару тощо.
Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. У законодавстві деяких іноземних країн такий вид антиконкурентної поведінки має назву "пов'язані продажі", тобто нав'язування покупцю додаткових товарів, послуг під час продажу основного товару. Як правило, продавцем такого товару (у широкому значенні) може бути виробник або унікальної продукції, або будь-якої іншої продукції, яка не може бити замінена покупцем у виробничому споживанні (це певні види сировини, комплектувальні вироби до спеціального обладнання тощо). Продаж споживачеві - фізичній особі товару з примусовим асортиментом не підпадає під ознаки даного правопорушення (у такому разі має місце порушення законодавства про захист прав споживача).
Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).
Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.
Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
Підкупом працівника постачальника є надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного договору чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Підкупом працівника покупця (замовника) є надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного договору або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Досягненням неправомірних переваг у конкуренції вважається отримання таких переваг відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Проявами недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності є здійснення: демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи; нелегітимного субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи; несанкціонованого реекспорту окремих товарів; інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.
Демпінговим імпортом є ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною нижчою від порівняльної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробникові подібного товару.
Нелегітимним субсидованим імпортом є ввезення на митну територію країни імпорту товару, що нелегітимно користується пільгами від субсидій (йдеться про фінансову або іншу підтримку держави), які надаються для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару.
Ще одним проявом несумлінної поведінки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є здійснення несанкціонованого реекспорту та реекспорту товарів, щодо яких встановлено заборону.
Реекспортом є продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України, за умови що такі товари не використовувались на території України з комерційною метою, та на момент вивезення за межі України перебувають у такому самому стані як на момент їх увезення. Чинне законодавство не забороняє реекспорт у цілому, а лише вводить певні заборони та обмеження на його здійснення. Так, ст. 30 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" заборонено реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих Рад народних депутатів України.
Додаток № 2 до регіональної Угоди про створення зони вільної торгівлі, укладеної в межах СНД, у тому числі за участю України, вводить обмеження щодо реекспорту шляхом встановлення обов'язку його санкціонування (отримання письмового дозволу уповноваженого відомством країни походження товарів) у окремих випадках (наприклад, потребує санкціонування реекспорт товару, при вивезенні якого з митної території були надані пільги). У разі несанкціонованого реекспорту країна походження товарів може вимагати компенсації заподіяної шкоди й застосування санкцій. Певні обмеження щодо реекспорту також передбачають двосторонні угоди про вільну торгівлю.
Переліки товарів, реекспорт яких потребує дозволу, оприлюднюються Міністерствам економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України). Дозволи на реекспорт товарів, походженням з України, що здійснюється з території інших країн відповідно до міжнародних договорів України, видаються Мінекономрозвитку України. Дозволи на реекспорт товарів, походженням з інших країн, що здійснюється за межі митної території України, одночасно потребують наявності дозволу уповноваженого органу країни походження товару на реекспорт цього товару та дозволу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Особливу небезпеку для національної безпеки України становить імпорт товару у такій збільшеній кількості до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими.
Для запобігання подібним негативним проявам ст. XIX ГАТТ/СОТ (Надзвичайні заходи з імпорту окремих товарів) сформульовано так зване "відмовне застереження", відповідно до якого країна має право призупинити свої зобов'язання за ГАТТ або анулювати відступлення. З метою визначення порядку застосування ст. XIX ГАТТ/СОТ розроблено Угоду про захисні заходи1, згідно з якою член СОТ може застосувати захисний захід до товару за умови, що такий товар імпортується на його територію у такій збільшеній кількості, в абсолютному або відносному виразі до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими. Захисні заходи (звичайні або тимчасові) можуть застосовуватися до імпортованих товарів незалежно від їх походження.
Список використанної літератури.
1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 року №2132 // Закони України.-Т.З.-К., 1996.
2. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 29 листопада 1993 року, №3659//Закони України.-Т.6.-К., 1996.
3. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року, № 236 //Закони України.-Т. 10.-К., 1996.
4. Демиденко В.В., Шемякін О.М. Право України.-К.: Правові джерела, 2014. - С.11-13.
5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 2013. - С. 22.
6. Шавкун В.І. Правові основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 2015 — С.31.
7. Антимонопольне законодавство України / Шеф-ред. Ковальський В.С. — К.: Юрінком Інтер, 2013. — С.14.
8. Бабій А. М. Основи підприємницького права. — Х.: Юрист, 2015. — С.252.
9. Каримов Д. С. Господарське право України. — К.: Онікс, 2000. — С.243.
10. Кузьменко Р. В. Законодавство України в сфері підприємницького права. — Х.: Юрист, 2001. — С.213.
