2018-01-21
277Абат – настоятель монастиря в католицизмі.
Абсолют (від лат. absolutus — безумовний, повний, необмежений, досконалий) — нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Бога.
Автокефалія (від грецьк. autos — сам і kephale — голова) — повне самоврядування тобто повна адміністративна незалежність єдиновірних Православних Церков. Нині в світі офіційно існують 15 автокефальних Православних Церков.
Автономія церковна – відносна самостійність Православних Церков в адміністративному управлінні. Глави автономних церков обираються помісними соборами і затверджуються патріархами автокефальних церков, до яких вони належать. Основи віровчення і релігійне життя автономної церкви повністю підпорядковане патріархату автокефальної церкви, до складу якої вона входять.
Авторитаризм церковний – ієрархічна форма церковного управління, яка заснована на принципі суворої підпорядкованості і підлеглості нижчого духовегнства – вищому, мирян – кліру. Властивий тою чи іншою мірою усім церквам.
|
|
|
Агіографія (від грецьк. hagios – святий і grapho – пишу) – різновид церковної літератури; життєписання (житіє) святих.
Агнець Божий – символізує спокутну жертву Ісуса Христа. Зображення Ісуса Христа з ягнятком на плечах уособлює його пастирську доброту й турботу про людей. Виготовлена і освячена проскура у вигляді ягняти використовується для причащання віруючих.
Адам (давньоєвр., досл. – земля) – за Біблією, перша людина, яка була створена Богом із пороху земного за своїм образом і подобою на шостий день творіння світу.
Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) – течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник – Вільям Міллер (1782—1849).В Україні існує велика кількість адвентистських релігійних громад.
Аллах – (від араб. аль іллах – божество) – ім’я Бога в ісламі.
Акафіст – (несидячий) – різновид християнського богослужіння, під час якого виконуються тропарі та хвалебні пісні на честь Ісуса Христа, Богородиці і святих. Під час цього дійства всі присутні в храмі стоять.
Алілуйя (від давньоєвр. – хваліть Бога) – словосполучення, що часто зустрічається в єврейських богослужебних текстах (напр., в псалмах). Увійшло до християнського богослужіння без перекладу. У православних храмах проголошеється тричі з доданням заключної фрази “Слава Тобі, Господи”; у старообрядців – два рази з фразою “Слава Тобі, Боже.”
Амвон – підвищене місце у православному храмі напроти престолу (перед Царськими вратами), з якого читається Євангеліє та виголошуються проповіді під час богослужінь.
|
|
|
Амінь (від лат. amen – істинно, вірно) – слово, що вживається наприкінці християнських молитв і читання священних текстів.
Амулет (від араб. hamula – носити) – предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити вдачу. У християнстві таким амулетом служить натільний хрестик.
Аналой – підставка для книг, спеціальний високий столик з нахиленою поверхнею, накритий гарною скатертиною (у православних храмах використовується як кафедра, коли диякон читає Євангеліє), або підставка для Біблії, ікон та хреста, призначених для поклоніння віруючих.
Анафема (від грецьк. anathema – прокляття) – у християнстві прокляття від імені Бога, найвища кара для віруючих, що означає відлучення їх від церкви і позбавляє надії на вічне спасіння. Запроваджене в 451 році Халкідонським Вселенським собором.
Ангели (від грецьк. angelos – вісник) – згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу – створені Богом (Аллахом) безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Божу. Ангели бувають добрі і злі. Добрі – приставлені до кожного віруючого з дня його народження для допомоги і опіки; злі (демони) – слуги диявола, що спокушають людей.
Анімізм (від лат. аnіmа – душа) – віра в існування самостійної духовної сутності, здатної вселятися в людину, тварину чи рослину (тобто у щось живе) або полишати їх.
Антимінс – чотирикутна льняна або шовкова хустка із зашитими в неї мощами, на якій зоображено Ісуса Христа, що лежить у труні та чотирьох євангелістів по кінцях. Використовується у богослужінні перед завершенням Таїнства Причастя та при освяченні нових храмів.
Антихрист – супротивник Ісуса Христа, який мусить з’явитися перед другим пришестям Христа і протидіяти Йому, але сам буде знищений воїнством христовим і Христом-переможцем.
Апокрифи (від гр. apokriphos – таємний) – релігійні твори, які офіційно не визнані певною церквою, а відтак не є канонічними. До них, наприклад, належать Премудрості Соломонові, іудео-християнські Євангелія та інші. Сюжетними лініями ці книги пов’язані з Біблією, але тлумачення подій у них відрізняється від тих, що канонізовані церквою.
Апостоли (від грецьк. apostolos – посланець) – у християнстві група учнів Ісуса Христа, які після Його вознесіння, поширювали християнські ідеї.
Аріанство – течія в християнстві в ІV-VІ стст. – вчення олександрійського єпископа Арія і його послідовників, які заперечували єдиносущність Бога-Отця і Бога-Сина і вваажали Ісуса Христа більш нижчою істотою. Засуджено Вселенськими соборами 325, 381 рр.
Армагеддон – термін, який в християнській релігійній літературі означає “Священну війну” Ісуса Христа проти Антихриста і є головним догматом віровчення Свідків Єгови.
Архідиякон – духовний сан у християнстві – старший диякон, який виконує функції помічника єпископа при богослужіннях.
Архієпископ (від грецьк. агhі – старший, episkopos – наглядач) – старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві. Цей сан надається керівникам найбільших єпархій або єпископам за особливі азаслуги перед церквою.
Архієрей (від грецьк. arhiereus – древній священик) – у православ’ї загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха). Архієрей повинен бути безшлюбний і в церковній практиці їх прийнято призначати з чернецтва. До архиереїв прийнято звертатися: до єпископа – Ваше Преосвященство; до архієпископа або митрополита – Ваше Високопреосвященство; до патріарха – Ваша Святість.
Архімандрит – (від грецьк. arhiemandrit – начальник вівчарні) – вищий чернече звання. Чин архімандрита з'явився в Східній Церкві в V ст. Так іменувалися призначені архієреєм з ігуменів (керівників монастирів) особи для нагляду над монастирями єпархії. Згодом це звання перейшло до керівників найбільших монастирів і потім до ченців, що посідають важливі церковно-адміністративні посади. У православній церкві, почесний титул вищих настоятелів чоловічих монастирів, а також ректорів духовних семінарій і керівників духовних місій.
|
|
|
Аскетизм (від грецьк. asketes – вмілий, навчений) – моральне вчення, яке пропагує відмову людини від життєвих благ в і’мя своєї віри.
Атеїзм (від грецьк. а – не, Тeos – Бог) – така світоглядна позиція людини, яка заперечує віру в існування надприродних сил (Бога).
Аят – вірш, з яких складаються сури Корану.
Баптизм (віл грецьк. baptizo – занурювати) – протестантська релігійна конфесія, що виникла на початку XVII ст. в Англії. Засновником баптизму вважається Джон Сміт (1554-1612). Члени баптистських общин приймають хрещення у дорослому віці шляхом занурення у воду, а релігійні обряди значно спрощені.
Берегині – образи добрих духів жіночої статі у давніх праукраїнських слов’янських віруваннях.
Беатифікація – зарахування до «лику блаженних» у католицизмі.
Біблія (від грецьк. biblia – книги) – Святе Письмо в християнстві. Складається з двох частин – Старий Завіт (повністю взятий з іудаїзму) і Новий Завіт (27 книг). Формувалася протягом І-го тисячоліття до Р.Х. та в I – III століттях після Р.Х. шляхом відбору, редагування та канонізації релігійних текстів.
Благодать – у християнському богослов’ї символізує передачу дарів Божих людині.
Блаженний (юродивий) (з слов’янськ. – безумний, божевільний) – людина, що взяла на себе подвиг зовнішнього зображення, тобто видимого безумства з метою служіння церкві і віруючим.
Бог – у окремих релігійних системах об’єктивована персона, нематеріальна верховна надприродна сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і спрямовує його подальший розвиток і виступає як об’єкт поклоніння віруючих.
|
|
|
Богородиця – у християнстві Богиня-Мати, Діва Марія – Мати Ісуса Христа, яка породила Його через непорочне зачаття від Святого Духа. У давніх слов’ян Богородиця вшановується як Богиня родючості.
Богослужбові книги – книги, що містять правила та опис порядку богослужінь. У християнстві – требник, служебник, часослов та інші.
Богослужіння – сукупність дій і церемоній, пов’язаних з відправленням релігійних обрядів.
Богохульство – образа імені Бога, Богородиці, святих, предметів релігійного культу. Богохульство карається церквою, а також світською владою тих держав, церква є державною. Згідно з законами царської Росії, за богохульство була предбачена кара від 6 до 15 років каторги.
Брахма – головний Бог у індуїзмі.
Брахман – жрець у брахманізмі, представник вищої касти в Індії.
Брахманізм – релігія Стародавньої Індії, що виникла на початку І-го тисячоліття до р.х.
Будда – (від санскр. – просвітлений) – у буддизмі засновник цієї релігії або віровчитель, свята людина, що досягла нірвани.
Вакх (Бахус) – в античній міфології одне з імен бога виноградництва Діоніса.
Вакханалія – у Стародавньому Римі нічне свято на честь бога Вакха, в якому приймали участь всі жителі, незалежно від статі та віку і яке носило характер оргій – розгульних банкетів.
Вакханка – супутниця бога Вакха, жриця на вакханаліях.
Варфоломіївська ніч – масові вбивства католиками гугенотів (протестантів) в ніч перед днем Святого Варфоломія (24 серпня 1572р.) у Парижі. Зараз цей термін використовується для означення криваих подій, кривавої різанини.
Ватикан – центр Римської католицької церкви, з 1870 року офіційна резиденція Римських пап – держава-місто площею 44 га., що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 p. угоди між папою Пієм ХІ і урядом Італії. Має всі державні атрибути: уряд – Римська курія, прапор, герб, пошту, телеграф, телецентр, армію, тюрму, валюту, державний банк “Святого Духа”. Підтримує дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу.
Вівтар – у православ’ї східна частина храму, що відгороджена від решти приміщення іконостасом і яка піднята над підлогою на 2-3 східці. Тут знаходиться престол та готуються для Святого причастя проскури і вино. Згідно з православними канонами, вхід до вівтаря неохрещеним особам і жінкам заборонений.
Відлучення від церкви – релігійне покарання у християнстві, засіб дисциплінарного впливу на віруючих, змістом якого є заборона їм на здійснення культових дій та неминуче потраплянням після смерті у пекло.
Відпівання (відспівування) – церковний обряд, який здійснюють священики над покійниками для сприяння полегшенню долі його душі на тому світі.
Відьма – зла чарівниця, служителька диявола (сатани, нечистої сили), яка використовує надприродні сили для здійснення шкоди людям.
Вікарій – замісник високопоставленої духовної особи. Папа Римський іменується вікарієм Ісуса Христа. Своїх вікаріїв мають єпископи і архимандрити.
Вільнодумство – світоглядна позиція людини, яка визнає право на свободу мислення і критичне ставлення до релігійних поглядів і переконань.
Вінці – корони, що покладаються на жениха і наречену під час вінчання.
Вінчання – християнське таїнство, під час якого здійснюється благословення і освячення шлюбу. Вінчання здійснюється білим священиком, таким що не брав чернечої обітниці і дуже рідко – архієреєм.
Віра релігійна – бездоказове визнання певного релігійного вчення.
Віруючий – людина, яка є суб’єктом релігійної віри.
Віфлеєм (Віфлієм) – місто в Палестині, поблизу Єрусалима, де, згідно християнського віровчення, народився Ісус Христос.
Вішну – в індуїзмі Великий Бог – охоронець людей. Його автарами (перевтіленнями) індуїзм вважає Крішну, Раму і Будду.
Волхви (від санскр. – ті, що світять) – служителі язичницьких культів, що наділені таємничими знаннями.
Вселенські собори – зібрання вищого християнського духовенства, що вирішують важливіші канонічні проблеми певної конфесії. Всього в християнстві відбувся 21 собор, з яких православ’я визнає рішення тільки перших семи.
Всенічна (всеношна) – нічне богослужіння у Православній Церкві перед Великоднем або іншим великим релігійним святом. Всеношна або нічна служба починається після заходу сонця і закінчується після опівночі або ранком.
Географія релігії – розділ релігієзнавства, який вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі.
Говіння – один з церквних обрядів, який має на увазі тих віруючих, що дотримуються обов’язкових постів, та тих, хто готує себе до Таїнств Сповіді і Причастя. Людина, яка говіє, зобов’язана відвідувати церковні служби, молитися вдома і дотримуватися всіх вимог щодо цього.
Гріх – порушення віруючим волі Бога, яке проявляється у відхиленні від релігійно-моральних норм і церковних канонів. Першим гріхом, що вважається зараз першородним, було гріхопадіння Адама і Єви, які ігнорували заборону Бога і скуштували плоди з дерева пізнання добра і зла.
Гугеноти – французькі протестанти-кальвіністи.
Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський) — система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.
Гурії – прекрасні діви, з якими, згідно ісламу, насолоджуються праведники цієї релігії, що попали до раю.
Далай-лама – особа, що володіє вищою духовною і світською владою в ламаїстському Тибеті. Обирається вищими ламами з хлопчиків до трьох років, що сповідують ламаїзм, після смерті останнього Далай-лами.
Дацан – ламаїстський монастир, храм.
Даосизм – напрямок стародавньокитайської філософії (засновник Лао-цзи), яка у ІІ ст. до Р.Х. стала основою одноіменної релігійної конфесії.
Декалог (десять заповідей Божих) – релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства, який складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають сутність людської моральності, моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, правдивість тощо).
Декан – помічник настоятеля католицького монастиря або старший священик у католицизмі чи Англіканській церкві.
Демон (від грецьк. diamon – божество, дух) – у давньогрецькій міфології – надприродна істота, дух, що володіла надлюдською силою і належала до невидимого світу та могла впливати на життя і долі людей. У християнстві та ісламі – злий дух, нечиста сила, диявол.
Деномінація – (від лат. Denomintio – зміна імені) – релігійна організація, для якої характерні риси церкви і секти.
Десятина – добровільне відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви.
Дикірій (від грецьк. двосвічник) – свічник для двох свічок, за допомогою якого, під час богослужінь архієрей благословляє тих, хто молиться. Згідно релігійним тлумаченням дві свічки відповідають двом єствам Ісуса Христа.
Дискос (від грецьк. священна судина) – блюдо на підніжжі, яке, згідно з релігійним тлумаченням символізує Віфлєємськіє ясла, а також труну, в якій було поховано тіло Ісуса Христа.
Диявол – (в ісламі – шайтан) – супротивник Бога, злий дух, уособлення зла на Землі, володар пекла.
Диякон ( від грецьк. – служитель ) – нижній сан священослужителя, помічник архієрея чи священика під час богослужінь.
Протодиякон – перший або старший диякон.
Ієродиякон – диякон у ченців.
Догмати (від грецьк. dogmatos – думка, вчення) – основні положення віровчення певної релігійної конфесії, що вважаються божественними істинами, є незмінними і обов’язковим для визнання всіма віруючими.
Домініканці – представники одного з найвпливовіших католицьких чернечих орденів, що існує на пожертвування віруючих і відстоює чистоту католицьких догматів. Заснований ченцем Домініком на початку ХІІІ століття.
Дух – безтілесна і розумна надприродна сутність, яка може впливати на долі людей чи природні явища.
Духовенство (духівництво, клір) – спільна назва професійних служителів культу, які вважаються посередником між Богом і людьми. У православ’ї духовенство поділяється на чорне (ченці) та біле, якому дозволяється одружуватись.
Душа – у буденній свідомості – глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання. У найдавніших віруваннях – таємнича, безтілесна сутність людини. У релігійній інтерпретації – духовна сутність людини, що визначає її життєві стани і здібності.
Едем – Райський Сад, за Біблією, місце перебування перших людей – Адама і Єви до гріхопадіння, за яке були вигнані Богом з нього.
Езотеризм (від грецьк. esoterikos — внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам.
Екзарх – у Стародавній Греції – керівник жреців храму; у Візантійській імперії – єпископ, керівник певної церковно-адміністративної території; у сучасному православ’ї – глава церковного округу, який має певні релігійні особливості і якому можуть підпорядковуютися декілька єпархій..
Ектенія – у православній церкві колективна молитва у храмі, що містить звернення до Бога з проханнями.
Екуменічний рух – рух за об’єднання церков (релігій) у світі.
Есхатологія (від грецьк. eschatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.
Етнонаціональні релігії – релігії, чия поява, функціонування і поширення пов’язані з певною етнонаціональною спільнотою.
Єва – згідно з Біблією, перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння світу з ребра Адама і передана йому як дружина.
Євангеліє (від грецьк. euangelion – блага звістка) – ранньохристиянські біблійні оповіді, що сповіщають про життя Ісуса Христа та розкривають зміст його вчення. До тексту Нового Завіту ввійшли чотири канонічних Євангелія (від Матвія, Марка, Луки та Іоана). В багатьох випадках Євангелієм віруючі ототожнюють весь Новий Завіт.
Євхаристія (від грецьк. – дяка) – таїнство християнської церкви, по іншому – причастя. Таїнство євхаристії було встановлене Ісусом Христом на Таємній Вечері. При здійсненні таїнства євхаристії, хліб і вино перетворюются на тіло і кров Ісуса Христа, якими здійснюється причастя. Євхаристія здійснюється тільки під час літургії.
Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, створеного для захисту католицької віри у 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою.
Єлей – рослинне масло, що використовується для єлеосвячення і символізує передачу Божої милості і благодаті.
Єпархія (від грецьк. eparchia – володарювання) – церковно-адміністративний округ у християнській церкві, який очолює єпископ.
Єпископ – вищий ступінь священства в християнстві. Йому підпорядковуються всі церковні установи єпархії. Він освячує храми, призначає священиків своєї єпархії, здійснює посвячення (хіротонізацію) дияконів, священиків і єпископів.
Єпитимія (від грецьк. – покарання) – у християнстві морально виправна міра (тривалі молитви, піст, земні поклони), що накладається священиком на віруючого, під час сповіді, для спокутування скоєних ним гріхів.
Єресь (від давньогр. airesis – переконання) – релігійні вчення, що відступають від канонічних (офіційно визнаних) релігійних доктрин певних конфесій.
Єретик – людина, яка відступила від канонів певної церкви.
Єрусалим – місто в Палестині (зараз територія Ізраїлю), де зосереджені святині християнської, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віросповідань воно вважається священним містом.
Жертвопринесення – релігійний обряд принесення дарів Богам або духам померлих родичів чи злим духам для їх подяки або умилостивлення.
Жертовник – стіл, на якому готується жертва – хліб і вино для євхаристії. Розташовується у вівтарі біля північної стіни.
Жрець – посередник між віруючими і надприродними силами, людина, яка професійно зайнята відправленням релігійних культів, характерних для певної спільноти, і збереженням релігійних знань.
Завіт – Біблійне поняття, яке означає союз Бога з певним богообраним народом (Старий Завіт) або з усім людством (Новий Завіт).
Закон Божий – обов’язковий навчальний предмет у початкових і середніх школах в тих країнах, де християнська релігія є державною і який у стислому вигляді розкриває основи релігійного вчення. В даний час в Україні викладається тільки в недільних релігійних школах, що пов’язанао з відокремленням, згідно з Конституцією України, церкви від держави.
Заповіді Божі (декалог) – десять релігійно-моральних настанов, які були передані Богом Мойсею. Після виникненням християнства, ці настанови були доповнені заповідями блаженства, проголошеними Ісусом Христом у Нагірній проповіді. Всі вони включені до складу християнського морального кодексу.
Заручення (заручини) – богослужіння, в якому наречений і наречена обіцяють один одному вірність перед Богом і яке передує вінчанню. Заручення здійснюється священиком у притворі або біля західної стіни середньої частини храму. Священик надягає на пальці нареченому і нареченій кільця, якими вони потім триразово міняються і не знімають до вінчання.
Затворник – у християнстві віруючий, що усамотнився від людей тобто проводив своє життя «у затворі».
Знахарство – система лікування захворювань, що грунтується на уявленнях про їх надприродне походження і здійснюється замовлянням хвороб богообраними людьми – знахарями.
Ігумен (від грецьк. hegumenos – керуючий) – настоятель православного чоловічого монастиря. У великих монастирях може мати релігійний чин (сан) архімандрита.
Ідол (від грецьк. eidolos – зображення) — виготовлений із дерева, каменю чи іншого матеріалу предмет, що у виву давнину зображував і уособлював собою певне божество.
Ієрархія – сукупність чинів знизу доверху в порядку їх підпорядкованості. Ієрархія церковна (священновладдя) – сукупність церковних чинів у порядку субординації (підпорядкованості).
Ієрей – офіційна назва священика у православ’ї.
Ієродиякон – диякон-чернець.
Ієромонах – священик-чернець.
Ікона (образ) (від грецьк. eіkon – зображення) – священне живописне зображення Бога чи біблійних сюжетів, що служать предметом релігійного поклоніння і вшанування.
Іконостас (від грецьк. eikon – зображення і stasis – місце) – спеціальна стіна з розміщеними на ній іконами за церковною ієрархією, що відокремлює вівтар від центральної частини храму.
Імам – керівник богослужіння в ісламському храмі (мечеті), або духовний і світський керівник мусульманської громади віруючих.
Індуїзм – загальна назва споріднених і найбільш поширених релігій в сучасній Індії, що сформувались в індійській духовній культурі у V-ІV стст. до Р.Х.
Індульгенція (від лат.indulgencies – милість) – куплена папська грамота, що дарувала віруючим прощення скоєних чи нескоєних гріхів.
Ініціація – обряд посвячення молоді чоловічої статі у повноправні члени племені, який зазвичай полягав у суворих випробуваннях.
Інквізиція – судова установа католицької церкви, що була створена у ХІІІ столітті для боротьби з відступниками від віри і її супротивниками. У ХVІІІ столітті припинила своє існування.
Інтронізація – урочисте богослужіння, під час якого здійснюється зведення новообраного патріарха на патріаршу кафедру. Інтронізація здійснюється під час літургії і полягає в одяганні новообраного патріарха в патріарший одяг і врученням йому патріаршого посоху.
Іоан Хреститель – за Євангеліями, пророк, який охрестив Ісуса Христа в водах річки Йордан.
Іпостась (від грецьк. hipostasis – сутність) – богословське поняття, що розкриває сутність кожної з трьох подоб єдиносущної божественної Трійці – Бога-отця, Бога-сина і Бога-Святого Духа.
Іслам – наймолодша з трьох світових релігій, поряд з буддизмом і християнством, заснований на початку VІІ століття пророком Мухаммедом. Основою віровчення є віра в єдиного бога Аллаха і його посланця Мухаммеда, а святим письмом є Коран і Сунна.
Історія релігії – розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різмаїтті і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.
Ісус Христос (від грецьк. christos – помазаник, месія) – Син Божий і засновник християнства. За християнським віровченням, Ісус Христос є боголюдиною, яка поєднує в собі божественне й людське начала (друга іпостась Трійці – Бог-Син).
Кааба – у мусульман священний чорний камінь, а також мечеть, що була побудована на місці його падіння і в стіну якої вмуровано цей камінь. Мечеть знаходиться в м. Мекка і є місцем здійснення хаджу – обов’язкового паломництва мусульман всього світу
Каббала – містичний напрямок в іудаїзмі, який сформувався в ХІІІ столітті, заснований на вірі в те, що за допомогою спеціальних ритуалів і молитов, віруючий може активно втручатися в божественно-космічний процес.
Кагал – очолювана рабином самоврядна іудейська громада в країнах Східної Європи, яка судила і карала своїх членів.
Кадило – посудина для куріння ладану (фіміаму) під час християнського богослужіння. Являє собою круглу металеву чашечку з пересувною кришечкою, підвішеною на 3-4 ланцюжках, з’єднаних у верхній частині. В кадило кладуть жевріючі жаринки, на які насипають ароматичну смолу (ладан). Каджіння здійснюється священнослужителями під час найбільш урочистих місць у богослужінні.
Канон (від грецьк. – правило) – затверджені Християнською церквою положення, що походять від Бога, є абсолютною істиною і не підлягають змінам. Такими є Заповіді Божі,Символ Віри та інші. Крім того, за канонами здійснюються богослужіння, проведення обрядів тощо.
Канонізація (від грецьк. – узаконювати) – зарахування Християнською церквою до лику Святих і введення в церковні служби культу нового Святого. Здійснюється Помісним собором певної конфесії.
Канонічне право – сукупність правових норм Християнської церкви, що грунтуються на церковних канонах (правилах).
Капела – невелика релігійна споруда у Католицькій і Англіканській церквах для зберігання релігійних реліквій і приватних богослужінь.
Капелан – католицький священик, який здійснює службу у капелі або військовий священик.
Каплиця – невелика молитовна споруда без вівтаря у православ’ї. Каплиці встановлюються, як правило, на перехрестях шляхів, біля джерел води, на кладовищах тощо.
Кардинал – вищий духовний сан у католицизмі у який, при наявності великих заслуг перед церквою, за певними квотами возводить особисто Римський Папа єпископів, священиків і навіть дияконів.
Катехізис (від грецьк. kateehesis – повчання) – книга, що містить короткий популярний виклад основ християнського віровчення і моралі, переважно у формі запитань і відповідей.
Католікос – титул верховних ієрархів Вірмено-Григоріанської та Грузинської православних церков.
Католицизм (від лат. katholikos – вселенський, всесвітній) – один із основних (поряд із православ’ям і протестантизмом) напрямків у християнстві, що склався у Західній Європі і остаточно оформився після розколу Християнської церкви у 1054 p.
Келія (від лат. kella – кімната) – окреме помешкання для прооживання ченців у монастирях. В келії, зазвичай, проживають один або два ченці.
Києво-Печерська лавра – один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що на початку свого існування отримав свою назву через розміщення храмів і ченців у печерах.
Київська митрополія – церковна адміністративна одиниця, яка до 1992 року на території України об’єднувала всі православні парафії і єпархії та здійснювала канонічний контроль над духовним життям віруючих і перебувала під юрисдикцією Патріарха Московського і всія Русі.
Кірха – храм лютеранської церкви.
Клір (від грецьк. – доля) – священослужителі і церковнослужителі певної релігійної конфесії.
Клірос – місце для півчих, читців та причетників у православному храмі, розташоване перед іконостасом праворуч і ліворуч від амвону.
Клобук – головний убір ченців чорного кольору у вигляді циліндра, розширеного вгорі, з трьома широкими стрічками, що спускаються на спину.
Патріарший клобук – півсферичної форми, чорного або білого кольору, з хрестом зверху і вишитими зображеннями серафімов або хрестів, одна стрічка, ширша, спускається на спину і дві на груди. Митрополити носять клобук білого кольору з нашитим хрестом, архієпископи – чорного з нашитим хрестом, єпископи – простий, чорного кольору.
Конгрегації – органи управління при Римській курії, які можна порівняти з міністерствами усвітських державах – їх всього 9.
Конклав – повне зібрання кардиналів не старше 80 років. Збирається після смерті Папи Римського. З числа його членів, таємним голосуванням, 2/3 голосів обирається новий Папа.
Колядки – народні пісні, вірші, ігри, танці, що присвячені Різдву Христовому, що виконуються при відвідуванні домівок з побажаннями господарям щастя та благополуччя.
Конкордат – договір між Римським Папою та керівництвом певної країни, який визначає в ній морально-правовий статус Католицької церкви.
Конфірмація – таїнство у католицизмі, яке здійснюється єпископом над охрещеними дітьми у віці 7-12 років і тотожнє православному миропомазанню.
Контрреформація – сукупність заходів Католицької церкви у Західній Європі в ХVІ-ХVІІ ст., спрямованих проти Реформації.
Конфуціанство – релігійно-етичне вчення, що було засноване в VІ ст. до р.х. в Китаї Конфуцієм (551-469 рр. до р.х.).
Конфесія (від лат. confessio – визнання, сповідування) – релігійний напрямок, що має свої: віровчення, культ і організацію.
Коран – Святе Письмо ісламу зміст якого був переданий Аллахом пророку Мухаммеду через архангела Джебраїла, включає 114 сур (розділів), які складаються з аятів (віршів).
Креаціонізм (лат. creatio – створюю) – релігійне вчення про створення світу Богом.
Ксьондз – католицький священик у Польщі.
Культова діяльність – система обрядів і символічних дій віруючих, які втілюють їхні релігійні уявлення і спрямовані на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродними силами (Богом).
Курія – назва сукупності верховних установ держави-міста Ввтикан. Виконує функції кабінету міністрів світської держави.
Кутя (від грецьк. kukkia – зерно) – обрядова страва православних віруючих під час різдв’яних свят.
Кущі – іудейське свято, яке відзначається восени в пам’ять про сорокарічний вихід євреїв з єгипетського полону на землю Ханаанську, триває дев’ять днів і має жосткі приписи, яких зобовязані дотримуватись віруючі.
Кюре (від франц. cure – отець) – католицький священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах, який очолює релігійну громаду.
Лавра (від грецьк. lauга – вулиця, прохід) – назва найбільших і найвпливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні право іменуватися лаврою отримали три монастирі – Києво-Печерська (приблизно з 1051) в Києві, Почаївська (з ХШ ст.) на Тернопільщіні і Святогірська (з ХХІ ст.) на Донетчині.
Ладан – ароматична смола, якою кадять під час богослужінь як куріння фіміаму Богу та для викурівання з храму злих духів. Добувають з тропічного дерева – босвелії.
Лама – чернець, служитель культу – священик, вчитель, лікар, наставник та посередник між Богом і віруючими у країнах, що сповідують ламаїзм.
Легат – вищий представник Папи римського в інших країнах.
Літургія (від грецьк. litos – загальний, ergou – справа) – найбільш урочисте християнське богослужіння, що здійснюється архієреєм або священиком у неділю чи свята.. У православ’ї літургія має три частини: проскомідію; літургію оголошених і літургію вірних. Обов’язковим елементом усіх літургій є таїнство причастя (євхаристія).
Люцифер –(від давньоєвр – протидіяти) – супротивник Бога – диявол або сатана, що панує у пеклі. У християнстві трактується як злий дух, керівник темних сил, що коять зло і штовхають людей до гріха.
Магія (від грецьк.. mageia – чаклунство) – сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, за допомогою яких окремі люди (маги, чаклуни) шляхом певних символічних дій, можуть впливати на людей, їх долю чи оточуючий світ.
Мазар – надмогильний мавзолей на місці поховання ісламських святих, місце поклоніння їм віруючих.
Мантія – довгий до п’ят одяг у вигляді плаща без рукавів, що застібається в двох місцях – біля коміра і внизу, одягається поверх подрясника або ряси у священиків або служить верхнім одягом ченців.
Матфей (Матвій, Матей) – у християнстві один з 12 апостолів, найближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.
Мара – бог смерті у буддизмі, для звільнення з під влади якого, віруючому необхідно виконувати всі повчання Будди.
Мартиролог – у християнстві списки мучеників, які складені в хронологічному порядку, відповідно до календаря, за датами їх смерті, на весь календарний рік. Пізніше мартиролог ввійшов до складу святців (місяцесловів), у яких містятться як оповіді про мучеників, так і життєописання святих.
Масляна – стародавне слов’янське свято, яке приурочене до проводів зими і зустрічі весни. Відзначається на тижні, який передує Великому (передпасхальному) посту.
Масорет – упорядочник, переписчик і хринитель іудейського святого письма – Тори (Старого Завіту).
Махді – месія в ісламі, віра в якого надихає мусульман оптимістичними поглядами на щасливе майбутнє, після його приходу.
Маца – ритуальні іудейські пасхальні тонкі коржики, що випікаються з тіста, приготовленого тільки із муки і води, якими харчувались євреї в пустелі, при їх виході з єгипетського полону.
Медитація (від лат. meditatio – міркування) – розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглибленості, повної незалежності від зовнішніх впливів через концентрацію уваги на головному об’єкті віри.
Медресе – ісламська релігійна школа з підготовки служителів культу та шаріатських суддів, яка функціонує при мечеті.
Меса (від лат. mеssa – посилаю) – богослужіння в католицизмі.
Месіанізм – віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі царство небесне.
Мечеть (від араб. масдмид – місце поклоніння) – ісламський храм для здійснення культових дій, поряд з яким обовязково знаходиться джерело води для ритуального омивання і мінарет з якого муедзин закликає правовірних до молитви (намазу).
Милосердя – одне з найголовніших православних релігійних благочесть, що розглядається християнством як Божа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства, реальної доброчинності щодо знедолених тощо.
Миро (від грецьк. mугоn – пахуче масло) – благовонне масло, що містить велику кількість ароматичних речовин, освячене спеціальним чином у Великий Четвер на літургії. Освячення миро здійснює архієрей і воно використовується при миропомазанні та при освяченні храмів.
Мирниця – судина для збереження святого миро.
Миропомазання – одне із семи таїнств християн, що символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.
Митра – головний убір вищого православного духівництва.
Митрополит (від грецьк. metropolites – людина з головного міста) – у церквах із патріаршою системою управління, другий, після патріарха, чин в церковній ієрархії, керівник митрополії – обєднання єпархій, постійний член Священного синоду.
Миряни – віруючі, які беруть участь в здійсненні богослужінь.
Мінея – богослужбова книга, що містить тексти змінних молитвословій кола нерухомих річних богослужінь.
Міф (від грецьк. mythos – оповідь, переказ,) – відтворення дійсності у формі легенд і оповідей про персонажі й події, що базуються на вірі про їх об'єктивне існування в минулому.
Молебень – богослужіння, під час якого віруючі дякують або просять про що-небудь Ісуса Христа, Богородицю або Святого і який дійснюється на прохання віруючих або під час скрутних умов життя(війна, засуха тощо). Здійснення молебня може відбуватися в храмі, на вулиці чи в полі.
Молитва – вербальне (словесне) звернення людини до об’єкта своєї віри (Бога, святих) із подякою або проханням заступництва, відвернення зла.
Молитва Господня – молитва «Отче наш», яку Ісус Христос дав Своїм учням.
Молитвослов – релігійна богослужбова книга, що містить ранкові і вечірні молитовні правила, правила здійснення Святого Причастя, а також подячні молитви до і після Святого Причастя.
Монастир (від грецьк. monosterion – житло усамітнених) – основна форма існування громад християнського чернецтва, обєднаних спільною власністю, правилами і нормами життя, зафіксованих у статуті монастиря.
Монах, монахіня (чернець, черниця) – людина, яка здійснила обряд постригу та прийняла обітницю дотримуватись вимог монастирського статуту.
Монотеїзм (від грецьк. monos – один, Тheos – Бог) – форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.
Монофізитство (від грецьк. monos – один, phisis – природа) – єресь в християнстві, яка визнавала в Ісусі Христі одну, тільки божественну природу, а не дві – божественну і людську. Засуджено Халкідонським Вселенським собором (451р.).
Мощі – останки похованих померлих Святих, які зберігаються тривалий час нетлінними, що, згідно з вченням Християнської Церкви, засвідчує їх святість.
Мученик – людина, що прийняла муки і смерть за сповідування віри в Ісуса Христа.
М ’ ясоїд (м ’ ясниці) – період часу між Різдвяним і Великим постами, коли дозволено вживати м’ясну їжу.
Нагірна проповідь – за Євангеліями, проповідь Ісуса Христа, на горі, перед апостолами, у якій моральність переосмислюється на засадах любові до ближніх, як центральної категорії християнського віровчення.
Назарет — за Євангеліями, місце проживання Ісуса Христа та його батьків – Йосипа і Діви Марії (місто в Галілеї, Палестина).
Намаз – щоденна п’ятиразова молитва у мусульман, яка прославляє Аллаха і пророка Мухаммеда та включає читання сур із Корану. Здійснюється у напрямку Мекки на чистому місці (килимку) і їй передує ритуальне омивання рук. У п’ятницю полуденна молитва обовязково здійснюється в мечеті.
Наставник – обраний релігійною громадою її керівник у Руській старообрядницькій православній церкві – безпопівської.
Настоятель – адміністративно старша духовна особа в монастирі або храмі. Настоятелем чоловічого монастиря є архієрей, в чиїй єпархії розташований монастир. Настоятелькою жіночого монастиря є ігуменя.
Начітник (начитаний) – у старообрядництві знавець змісту церковних книг.
Неділя – давньоруська назва останнього дня тижня. Походить від звичаю не працювати (не робити) цього дня.
Нечистивий (нечистивець) – у християнстві людина, яка виступає проти релігійних вірувань чи духовенства
Німб – (від лат. nimbus – хмаринка) – умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях Богів, Святих, Ангелів та Пророків.
Новий Завіт – частина Біблії, яку, як Святе Письмо, вшановують християни. Має два значення: 1) Новий Завіт (договір) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, яке виражає зміст цього договору і складається з 27 книг, в яких описано сутність вчення, життя і чудеса засновника християнства – боголюдини Ісуса Христа.
Ной – біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.
Нунцій – постійний дипломатичний представник (посол) Ватикану у країнах, з якими встановлені дипломатичні відносини.
Обідня – див. літургія.
Обрізання – релігійний обряд вірізання крайньої плоті обов’язково чоловічого (рідше жіночого) статевого органу. В іудаїзмі здійснюється у хлопчиків на 8-й день після народження, а в ісламі у 5-7-9 років і символізує акт приналежності до відповідної релігії.
Одкровення – термін, яким в християн позначається все те, що Сам Бог відкрив людям про Себе і про істинну віру в Нього, тобто саморозкриття Бога. За християнським віровченням, сутність Божого одкровення міститься у Святому Письмі.
Омофор (від грецьк. носити на плечах) – богослужбовий одяг архієрея. Існують великий і малий омофор. Великий омофор – довга широка стрічка із зображеннями хрестів, що огинаючи шию, спускається одним кінцем на груди, іншим – на спину. Малий омофор – широка стрічка із зображеннями хрестів, яка спускається обома кінцями на груди і зшита або закріплена гудзиками.
Оранта (від лат. Orante – та, що молиться) – образ Богоматері, яка молиться. На іконах вона зоображається в повний зріст з піднятими на рівні обличчя руками та повернутими до глядача долонями. Класичним втіленням Оранти є мозаїчне зображення її в соборі Софія Київська.
Орарь – богослужбовий одяг диякона – довга вузька стрічка. Диякон носить орарь на лівому плечі – один кінець опускається на груди, інший на спину. Архідиякон і протодиякон мають подвійну орарь – два ораря, з яких один одягнений як у диякона, а другий спускається від лівого плеча до правого стегна, а кінці з’єднується.
Ортодокс (від лат. orthodoxos – правовірний) – людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів або світогляду.
Ортодоксія (від грецьк. ortodoxia – вірна думка) – неухильне слідування традиційному вченню (у релігії – конфесійному).
Освячення – ритуальна процедура, що здійснюється над матеріальними предметами за допомогою обрядових дій і магічних слів з метою надання їм надприродних властивостей – передачі Божої благодаті.
Осанна – молитовний вигук «Допоможи нам», що часто використовується у християнських богослужіннях.
Острозька Біблія – перше повне видання Біблії в перекладі давньою українською мовою в її східнослов’янському варіанті. Віддрукована в 1581 pоці Іваном Федоровим у місті Острог (Рівненщина).
Паламар – нижчий церковний служитель у Православній Церкві, який читає псалми.
Панагія – у православ’ї невелика кругла чи овальна ікона із зображенням Богородиці, Трійці чи Ісуса Христа, яка прикрашена коштовностями і є необхідним елементом одягу (облачення) єпископа, як знак його сану;
Панахада – 1. Християнська заупокійна відправа, яка рятує грішників від пекельних мук або хоча б частково полегшує їх перебування у потойбічному світі. Мже проводитись через значний проміжок часу після смерті того, кому вона присвячується – на 3-й, 9-й, 20-й і 40-й дні, а також у дні його народження і смерті. 2. Громадянське вшанування покійного біля його гробу чи урни з прахом, присвячене пам’яті покійного.
Панікадило – центральна люстра у православному храмі для встановлення лампад, які тепер часто замінюються електролампочками.
Пантеїзм (від грецьк. pan – все, Тheos – Бог) – вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як абсолюту з природою.
Пантеон (від грецьк. pantheion – місце, присвячене всім богам) – сукупність богів певної конфесії, або місце поховання видатних людей.
Паперть – ганок або критий майданчик перед входом до православного храму, який іноді переходить в галерею.
Паранджа – жіночий верхній, що носять повнолітні мусульманки, згідно з вимогами шаріату, яка покриває жінку з голови до ніг.
Парафія – первинна територіально-адміністративна одиниця православної церкви, що має власний храм і штат служителів культу. Її очолює рада, яку обирають віруючі прихожани даної парафії. Утримання парафії здійснюється коштом віруючих.
Паства – об’єднання християнських віруючих, які відносяться до однієї парафії.
Пастор – (пастух віруючих) – священик у протестантизмі, який не має особливого вбрання і веде звичний для віруючих спосіб життя.
Пасха (Великдень) – свято християн, встановлене на честь чудодійного воскресіння розіп’ятого на хресті Ісуса Христа. Характеризується випіканням пасок (кулічів), розписом яєць, запалюванням багать. Із родинних слов’янських свят було запозичено звичай ходити на могили родичів, вшановувати їх пам’ять, роздавати милостиню, хоча церква цього не вітає.
Пасхалії – зібрання правил для вираховування дня святкування Пасхи (Великодня). Згідно з рішенням Нікейського собору (325року), Пасху слід відзначати в першу неділю, що слідує за повним місяцем, яка або співпадає з весняним рівноденням, або ж настає після нього. Не допускається її співпадання з іудейською пасхою, тому і складаються пасхалії.
Патріарх (від грецьк. patriaches – праотець) – найвищий духовний сан, глава незалежної Православної церкви. В Україні сан патріарха має предстоятель Української православної церкви (Київський патріархат) його святість Філарет (Денисенко).
Патріархія – церковна територіальна одиниця, що підпорядкована патріархові. В більш широкому значенні – означає вищу духовну і адміністративну владу незалежних православних церков.
Патріаршество – система управління помісними православними церквами, які очолює патріарх.
Патрологія – одна з богословських дисциплін у православ’ї, яка вивчає життя і діяльність отців церкви, аналізуєь і коментує їх твори.
Пересопницьке Євангеліє – рукописний переклад чотирьох Євангелій на давньоукраїнську літературно-писемну мову. Створене в 1556-1561 pоках в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині – Рівненська область). Зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського.
Підрясник – нижній, довгий до п’ят, одяг православного духівництва, з вузькими рукавами.
Піст – важливий спосіб регламентації життя віруючих християн за церковними правилами, що передбачає духовне самоудосконалення та невживання скоромної їжі. Пости бувають недільні (середа і п’ятниця) та багатоденні (Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний). Пости сприяють сприйняттю Божественних істин і церковних повчань та очищенню від гріхів.
Плащаниця – плат із зображенням тіла Ісуса Христа (після зняття з Хреста) або покійної Богородиці. Плащаниця Ісуса Христа використовується під час богослужіння у Велику П’ятниці і Велику Суботу, а плащаниця Богородиці під час богослужіння на першу Пречисту.
Подвижник – віруюча людина, яка з релігійних мотивів бере на себе аскетичну обітницю і піддає себе певним стражданням (пустельництво, мовчання, відмова від зручностей життя).
Політеїзм (від грецьк. роlу – багато, Тheos – Бог) – віра людей в існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.
Помазаник – людина (священик, чернець або царственна особа) яка отримала благодать Господню через помазання миром. Вона діє від імені Бога і має велику церковну владу.
Послання – ранньохристиянські твори і листи, які були адресовані громадам, приватним особам чи усім християнм та були написані подвижниками (проповідниками раннього християнства) – апостолами.
Послушник – особа яка готується до чернечого постригу, прислужуючі в монастирі або будь-якій духовній особі. У монастирях послушники виконували різні обов’язки під час церковних богослужінь та допомагали у веденні монастирського господарства. Це символізує їх послух церковній владі.
Посох – частина богослужбового одягу архієрея (з XVI ст. архімандрита, а з XVIII ст. священика (як нагорода) – ромб із тканини, що підвішується за гострий кут на стрічці біля правого стегна. Посох символізує духовну зброю слова Божого.
Постриг – церковний обряд, який здійснюється при посвяченні в чернецтво. Обряд полягає в обстриганні волосся з голови (у жінок пасма волосся), на знак зречення від власної волі, і повної згоди коритися волі Бога. Має на меті підкреслити прагнення посвяченого досягти успіхів у моральному вдосконаленні та служінні релігії.
Потір (від грецьк. – чаша) – священна судина у вигляді чаші, в якій під час евхарістичного канону освячується і перетворюється з водою в кров Христову. Потір символізує чашу Таємної Вечері. З потіра здійснюється причастя.
Праведник – 1. Людина, що не грішить і виконує всі вимоги релігії і яка після смерті отримує особливу небесну винагороду. 2. Святий, який відзначився благочестивими діяннями, і тому наділений Божественною благодаттю і здатний творити чудеса.
Православ'я – один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався у східній частині Римської імперії (у Візантії) й став офіційно самостійним після Великого Церковного розколу 1054 pоку.
Православ'я українське – християнське віровчення, культ і організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості православного християнства та національну ментальність і традиції українського етносу і є символм української духовності.
Предстоятель – назва у Православній Церкві єпископів, протоієреїв у соборах (храмах) та настоятелів у монастирях.
Прелат – почесне духовне звання, яке присвоюється у католицизмі і протестантизмі священослужителям за заслуги перед церквою.
Преподобний – чернець, який досяг висоти святості за чернечу діяльність і служить зразком чернечого життя.
Пресвітер – в Протестантських Церквах і християнських сектах – керівник громади, обраний її членами.
Престол – чотирикутний стіл в алтарі храму, призначений для розміщення, під час літургії, релігійних реліквій – антимінсу, хреста, Євангелія та інших предметів культу.
Престольне або храмове свято (храм) – день пам’яті Святого, в честь імені якого побудований або освячений храм.
Примас – у Католицькій і Англіканській Церквах головний з єпископів, який має вищу владу над духовенством і віруючими даної країни.
Притвор – передня західна частина церкви (сіни), що прилягає до паперті, або сама паперть. Призначена для тих, хто кається в гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, а також використовується для освячення, принесених на Великдень, продуктів віруючими.
Притч – штат священослужителів і церковнослужителів православного культу при окремому храмі.
Причастя (причащання, євхаристія) – одне із семи християнських Таїнств. У православ’ї полягає в частуванні священиком віруючих квасним хлібом (проскурою) і червоним церковним вином. Хліб символізує тіло, а вино кров Ісуса Христа. Їх споживання здійснюється після сповіді і символізує єдність віруючого з Богом.
Провидіння (промисел Божий) – недоступна людському розумові доцільна діяльність Бога, яка зумовлює хід подій у світі й веде людини до її блага.
Провіденціалізм (від лат. providencia – провидіння) – релігійна концепція історії як промислу Божого. Згідно цієї теорії, історія людства визначена Богом наперед.
Прозеліт – людина, яка прийняла нову релігію (віру).
Прозелітизм – діяльність по наверненню у свою віру інших людей.
Проповідь – публічна промова настановчого чи інформативного змісту, яка виголошується священослужителями під час богослужіння у храмі. Основна увага в проповідях сьогодні приділяється соціально-етичним і церковно-історичним проблемам та пропаганді релігійного віровчення.
Пророцтва релігійні – передбачення майбутнього розвитку світу християнськими пророками, які отримали одкровення від Бога,.
Проскомідія – перша частина християнської літургії, під час якої священослужителі готують хліб і вино для причастя віруючих. Під час цього обряду хліб і вино чудодійно перетворюються на кров і тіло Христове.
Проскура (від грецьк. – пожертва) – невеликий хліб круглої форми із квасного пшеничного тіста, що використовується для причастя у Православній Церкві.
Протестантизм – третій, поряд із православ'ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов’язано з Реформацією.
Протодиякон – старший диякон в білому духівництві. Звання протодиякона дається як винагорода за заслуги перед церквою.
Протоієрей – старший священик в білому духівництві. Звання протоієрея дається як винагорода за заслуги перед церквою.
Псалом (від грецьк. psalmos – пісня) – релігійний гімн, пісня, що прославляє Бога. Псалми короткі і порівняно нескладні за формою. Вони написані від першої особи і входять у Псалтир.
Псаломщик – те саме, що й причетник або паламар – нижчий служитель культу у Православній Церкві. В його обов’язки входить читання Біблії і спів на кліросі, а також ведення діловодства у храмі.
Псалтир (книга псалмів) – збірник з 150 релігійних гімнів (пісень), одна з книг Біблії (Старого Завіту). На слов’янску мову псалтир вперше переклали Кирило і Мефодій.
Пуритани – протестантська релігійна конфесія, що виділилась у ХVІІст. з Англіканської Церкви і пропагувала суворого дотримання релігійно-моральних норм життя.
Пурім – веселе іудейське свято, що відзначається в пам’ять про спасіння єврейського народу від знищення в період перського царя Артаксеркса (ІV ст. до р.х.)
Пустинь – у православ’ї відлюдний монастир (чернеча келія), нерідко розташований у віддалених і важкодоступних місцях (лісах, горах).
П'ятикнижжя Мойсеєве (Тора) - (від давньоєвр. – вчення, закон) – назва перших п’яти книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується створення світу, людини, історія єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом.
П'ятидесятники – релігійна конфесія пізньогопротестантизму, що сформувалася в США на початку ХХ століття.
Рабин (ребе) – священик в іудаїзмі, релігійний і духовний керівник громади віруючих.
Рай і пекло – місця перебування у потойбічному світі душ померлих залежно від поведінки в земному житті. Рай – це винагорода за дотримання вимог релігії, а пекло – покарання за порушення релігійних настанов.
Реквієм – заупокійна меса в католицизмі.
Релігієзнавство – галузь гуманітарних знань, яка спрямована на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).
Релігійна організація – об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом і системою організаційних принципів.
Релігійна свідомість – система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є віра в Бога.
Релігійна толерантність – такий характер взаємовідносин між представниками різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності однієї конфесії над іншою..
Реформація (від лат. reformatio – виправлення) – антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI століття від р.х.). Мета Реформації – повернення християнства до апостольських часів, реформування (спрощення) християнської церкви в дусі євангельських ідеалів.
Ризниця – у християнських храмах і монастирях приміщення, де знаходиться культовий одяг священослужителів.
Ритуал релігійний – сукупність правил, які визначають порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу і здійснення богослужінь
Різдво Христове – одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня – у католиків і 7 січня – у православних), в основі якого лежить євангельська історія про народження Ісуса Христа – Сина Божого Дівою Марією.
Розп’яття (від лат. crucifixio – закріплення на хресті) – предмет релігійного поклоніння у християнстві. За Євангеліями, страта і смерть Ісуса Христа відбулися на хресті, через це, розп’яття стало головним релігійним символом.
РУНвіра (Рідна українська національна віра) – монотеїстична, релігійно-націоналістична конфесія, заснована у 60-х роках ХХ ст. у США виходцем з України Левом Силенком, прибічники якої поклоняються верховному божеству праукраїнців – Дажбогу.
Ряса – верхній повсякденний одяг православного духовенства. Являє собою довгополе вбрання темного кольору, з довгими і широкими рукавами.
Рясфор – чернець нижчого ступеня постригу, що готується до прийняття малої схими.
Саваоф – одне з імен Бога-отця в християнстві, яке було запозичене з іудаїзму. За Біблією, Саваоф жив у Єрусалимі, в пересувному храмі – скінії, який стародавні євреї возили з собою у походах. На іконах зоображується у вигляді мудрого старця.
Сакральне (від лат. sacer – священний) – наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими є таїнства, храми, священнослужителі і речі, що належать до релігійного культу.
Сакралізація – освячення, наділення Божественною благодаттю речей і обрядових дій, особливо при введенні в священницький сан.
Сансара – у релігійних вченнях Індії про первтілення душі після смерті у вищу чи нижчу істоту, в залежності від способу життя. Кількість перетворень необмежена і становить колесо сансари.
Сатана (диявол) – супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.
Сатанізм — напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті - Сатані (Дияволу, Люциферу, Асмодею тощо) і практикують ритуальні жертвоприношення, проводять оргії і “чорні меси”.
Сахаби – прижиттєві прибічники і подвижники пророка Мухаммеда.
Свічки церковні – культові предмети в християнстві, запалювання яких використовуються під час богослужінь в храмах та при здійсненні церковних обрядів в іншіх місцях. Свічки, зазвичай, круглої форми і робляться з воску чи парафіну.
Свобода віросповідання – свобода вибору людиною релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення й самореалізації у обраній релігійній сфері.
Свобода в релігії – це міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх віруючих у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень віровчення.
Свобода релігії – незалежне функціонування релігійних течій, рухів та організацій, а також правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалізації особистості.
Свобода совісті – право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійний культ чи бути вільним від його впливу, вільно поширювати свої релігійні або нерелігіййні (атеїстичні) погляди. В Україні право свободи совісті гарантується Конституцією України та Законом “Про свободу совісті і релігійні організації”.
Свобода церкви – забезпечення автономності, незалежності внутрішнього устрою та структури управління певного релігійного об’єднання, його правового статусу і можливості виконання н
