Основні теоретичні положення

Геологічна карта являє собою графічне зображення будови земної поверхні і верхньої частини земної кори, виконане на топографічній основі певного масштабу за допомогою умовних позначень віку, складу і умов залягання відслонених на земній поверхні гірських порід.

Основою для побудови геологічних структур є горизонтальна, нахилена або вертикальна площина, на яку проеціюються форми геологічних тіл, що виходять на поверхню чи знаходяться на глибині. Горизонтальною площиною є, звичайно, топооснова або інша умовна площина.

В залежності від геологічної інформації, нанесеній на картах, вони поділяються на такі види:

- петрографічні або літологічні, на яких вказаний склад порід;

- структурні або тектонічні, з нанесеними основними структурними елементами земної кори, деформаціями порід і умовами їх геологічного розвитку;

- четвертинних відкладів, що відображають континентальні типи сучасних утворень;

- геоморфологічні, з нанесеними основними елементами рельєфу земної поверхні, поділеними за походженням і часом утворення;

- карти корисних копалин, з нанесеними родовищами мінеральної сировини;

- гідрогеологічні, що характеризують розповсюдження, умови залягання та склад підземних вод.

Геологічні карти, в залежності від завдання, складаються в різному масштабі. Згідно міжнародної номенклатури вони поділяються на такі типи:

- оглядові масштабів 1:2500000 і більш дрібномасштабні (1:50000000, 1:10000000, 1:7500000, 1:5000000);

- дрібномасштабні масштабів 1:1000000 та 1:5000000;

- крупно масштабні, що мають масштаб 1:50000 та 1:25000;

- детальні, складені в масштабах 1:10000, 1:5000, 1:2000.

Кожна геологічна карта повинна мати числовий і графічний масштаби. Числовий масштаб пишеться під назвою карти в верхній частині, а графічний і цифровий наносяться в нижній частині карти.

Назва карти пишеться великими буквами у верхній частині з зазначенням типу карти і адміністративною або географічною прив’язкою. Під назвою карти вказується цифровий масштаб. Ще нижче пишеться рік складання або видання карти.

В нижній лівій частині під картою повинні знаходиться прізвища авторів карти, або установи, що склала карту.

Найголовнішим елементом кожної карти є таблиця умовних позначень (легенда), що розташовується праворуч від карти, або в нижній частині. В залежності від типу геологічної карти вона може складатися з вікових, стратиграфічних, літологічних, структурно-тектонічних та інших знаків.

Вік порід на карті вказують різними кольорами, буквеними і цифровими знаками, що відповідають світовій індексації. Генезис порід вказується за допомогою спеціальних індексів, що ставлять перед індексом віку порід (індекси ставлять прямим шрифтом латинськими буквами).

Для магматичних порід застосовують умовні позначення у вигляді яскравих кольорових позначень і прописних букв грецького алфавіту.

Для карт, де вказують склад порід (в т.ч. літологічних і петрографічних) застосовують штрихові знаки, що визначають склад порід у вигляді крапок, штрихів, ліній, косих і прямих цеглинок та ін.

Вікові і петрографічні структурні знаки таблиці умовних позначень повинні розташовуватись в строгому порядку: всі вікові знаки – від молодих до древніх, а кольорові – в квадратиках або прямокутниках розміром 0,8x1,5 або 1x2,2 см, розташованих стовпчиками або рядами ізольовано один від одного. Ліворуч від кольорового знака або всередині нього ставиться віковий індекс, праворуч вік утворення, а досить часто і коротка характеристика породи.

Ліворуч від геологічної карти наводиться стратиграфічна колонка. В стратиграфічній колонці вказується вікова послідовність порід, їх коротка характеристика, товщина кожного виділеного шару, горизонту або іншого стратиграфічного підрозділу (світи, ярусу, відділу системи або системи). В стратиграфічній колонці породи розрізу звичайно вказують штриховими літологічними знаками. Ліворуч від стратиграфічної колонки вказують геохронологічні підрозділи відкладів (відділи і яруси, групи і системи, а також буквено-цифровий індекс). Товщини відкладів фіксуються в умовному масштабі, звичайно більш крупному, ніж масштаб геологічної карти (масштаб не вказується). В останній графі описують породи, їх характерні ознаки, включення, а також викопну фауну і флору.

Узгоджені границі між породами в колонці наносяться суцільними лініями, а перерви в осадконакопиченні і кутові неузгодження відповідно хвилястою і ламаною лініями. В колонці повинні бути вказані всі породи розрізу, що виходять на поверхню, а також встановлені свердловинами або іншими гірськими виробками.

Геологічний розріз наводиться в нижній частині геологічної карти. Це проекція гірських порід, що залягають на поверхні і на глибині, на умовну вертикальну площину, проведену вздовж лінії розрізу (в масштабі карти).

Напрямок геологічного розрізу показується на геологічній карті лінією, що являє собою відрізок прямої, що обмежена штрихами і має буквене позначення (А-Б, В-Г, Д-Е і т.д.).

Будувати розріз слід так, щоби при меридіональному або відхиленому на схід напрямку, південь розміщався ліворуч. При широтному, або субширотному напрямку лінії розрізу, ліворуч повинен знаходитись захід, тобто ми дивимось на розрізи в першому випадку зі сходу, а в другому – з півдня.

Схема оформлення геологічної карти з додатками у вигляді стратиграфічної колонки, умовних позначень і розрізів наводиться на рисунку 1.1.

 

Хід виконання роботи

 

Перед лабораторною роботою студенти самостійно знайомляться з теоретичними відомостями щодо видів геологічної графіки і правилами її оформлення за літературою [1, с.13-24], [2, с.5-30], [3, с.16-27] та ін.

В зошит з лабораторних робіт крім основних теоретичних відомостей вони заносять та штрихові умовні позначення осадових, магматичних і метаморфічних порід, індексацію магматичних порід та четвертинних утворень (рисунок 1.1).

 

ОСАдОвІ ПОРОДИ