Цьому підходові до літератури притаманний постійний рух від інтерпретації окремих текстів до розуміння більших абстрактних структур, які ії вміщують

Питання 12. Структуралізм

- Це інтелектуальний рух, започаткований у Франції у 50х роках дослідженнями антрополога Клода Леві-Стросса та літературного критика Ролана Барта.

Суть в тому, що не можна зрозуміти річ відокремлено – її слід розглядати в контексті більших структур, частинами яких вона є. Ці структури – річ умовна, це наше сприйняття диктує, що буде виражати ці зовнішні структури.

Структуралізм не наближає до тексту твору, а веде нас вбік, до інших абстрактних питань жанру, історії та філософії.

Якщо вдатися до аналогії з курчатами та яйцями, то всі явища довкола твору (історія створення, жанр, вид, поезія чи проза і т.ін.) – це курча, коли яйцем буде конкретний твір (вірш, новела, роман).

Так от. Структуралістам більше подобаються курчата, аніж яйця. Отакої.

Цьому підходові до літератури притаманний постійний рух від інтерпретації окремих текстів до розуміння більших абстрактних структур, які ії вміщують.

Така собі супер-герменевтика і не зовсім.

Ці структури зазвичай абстрактні – питання літературного чи поетичного жанру, чи навіть суті самої оповіді.

Пам’ятаєте, ми на мовознавстві говорили про структури? Коли структура – це частина системи, тобто чогось більшого. Все-все, що є довкола твору та й сам твір – це величезна система, яку ми сприймаємо, коли пізнаємо/читаємо щось.

Наприклад, мені важко читати якийсь твір, коли я нічого не знаю про автора, його життєві факти/події/випадки, його уподобання. Та навіть його місце проживання! Усе це у моїй свідомості формує систему під назвою «літературний твір та довколишні явища», оскільки так мені легше сприймати його (твір). Вже по ходу читання я розумію, чи це проза, чи поезія, до яких жанрів відноситься ця річ, що символізують події/та інше у творі, до чого нас відсилає нас автор і тд. Ось система пізнання того, що я читаю. А структуралісти пішли ще далі – вони систему розклали на структури, що її творять.

Клод Леві-Стросс був антропологом, що досліджував племена Пд.Америки. А для того, щоб якось впорядкувати усе те, що він дізнався (а це – безліч фольклору, якась специфічна мова і взагалі купа всього) він вдається до упорядкування усього на структури – оскільки так легше досліджувати такий багатоманітний матеріал.

 

Свої принципи структуралісти запозичили у нашого улюбленого Фердінанда де Соссюра, який досліджував мову. Але – принципи-то дослідження у нього загальнонаукові, так от.

Соссюр казав, що значення, які ми даємо словам є довільними (див. мовозн.), вони підтримуються лише традицією. Тобто – немає жодного необхідного зв’язку між предметом/річчю/явищем та словом, що його позначає. Я можу показати пальцем на дім і сказати «газа бейт», «ітс зе хоум» «се тюн мезон», але ж для кожної мови буде свій набір звуків, на який властивості самого дому не впливають.

Також Соссюр стверджував, що значення слів відносне. Іншими словами – жодне слово не можна визначити окремо від інших. Визначення кожного слова залежить від його зв’язків з «прилеглими» словами. Прикладом може слугувати парадигматичний ряд слів:

халупа хижа хата будинок котедж палац

Помітно, що це все місця проживання. Але, халупу від хижи ми можемо відрізнити тільки тоді, коли ми в курсі, що ж таке та халупа чи хижа. Хижу від будинку – так само (хижа тут буде чимось вбогим, коли будинок – конкретно досить заможне місце проживання) і тд. Значення будуються на базі опозицій.

І третє, що казав Соссюр – мова формує світ, а не лише відображає його. Приклад – ми у веселці «бачимо» сім кольорів. Але ж їх набагато більше! От вам і вияв того, як ми мовою створюємо світ. Чи пори року – їх чотири, але ж скільки ще проміжних ланок між ними є. Просто це наш спосіб сприйняття.

Значить, за Соссюром – мова є довільною, відносною і конструктивною (створює, тобто конструює світ).

Ця концепція мови мала вплив на структуралістів, оскільки вона дала їм модель замкнутої системи, в якій окрема одиниця співвідноситься з іншою, - і так формується більша структура.

 

Також, однією з передтеч структуралізму була робота Володимира Троппа «Морфологія казки» (1920р), де він розклав класичну казку на таку структуру:

- Є герой

- З’являється певний агент (фея-хресна, прикладом)

- Агент дає бонуси (гарбуз на карету, миші в коней перетворюються, або якісь чарівні предмети)

- Герой використовує бонуси (та ще би))

- І отримує приз (принца в чоловіки та всяке інше)

 

Пристосуйте цю структурну схему до будь-якої казки і побачите, що в основі своїй вона однаково діє.

 

Клод Леві-Стросс застосував структуралістський підхід до інтерпретації міфу. Він казав, що сам міф окремо не має окремого значення, а лише у системі міфів (у циклі).

Наприклад – міф про Едіпа він розглядав як один із міфів Фіванського циклу.

В той же час він створив так звану «партитуру міфа» - тобто зазначив «бінарні коди» (тобто подвійні опозиції), як от тварина/людина, свій/чужий і т ін.. У нас в конспекті є хороша ілюстрація такої партитури міфу.

 

Структуралістів цікавить код – тобто універсальний код психіки.

Вони вбачають ідею системи і структури у всьому – тобто у них «системою знаків» буде усе від давньогрецьких міфів до брендів прального порошку.

 

Що я використовувала:

Пітер Баррі «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія»

+ трішки вікіпедії

+ конспект