Лекція 6. 1. «розколоте небо»: дві Німенччини, дві німецькі літератури

«МИНУЛЕ, ЩО НЕ ВІДПУСКАЄ»: НІМЕЦЬКОМОВНІ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

1. «Розколоте небо»: дві Німенччини, дві німецькі літератури.

2. «Група 47» (Г.В.Ріхтер,А.Андрерш, Г.Белль,Г.Грасс).Тема «неподоланого минулого».

3. Ліричний гуманізм Г.Белля. Роман «очима клоуна» як суб’єктний зріз німецької дійсності 1960-х рр.

4. Постмодерністські тенденції у німецькомовних літературах. Використання національних традицій. (Г.Грасс,П.Грандке,П.Зюскінд,Е.Єлінек)

Література

1. Сучасна німецька драматургія. – К., 2003.

2. Шахова К., П’ять німецьких лауреатів нобелівської премії з літертури. – К..2001.- 201 с.

3. История литературы ФРГ. – М., 1980.

4. Зачевскй Е. «Группа 47» и становление западно-германской литературы. – Л., 1989.

Формування нової художньої традиції в сучасній німецькомовній літературі

Модель, за якою розвивалась література німецькомовного простору в період під 1945 р. до кінця XX ст., зумовлена, насамперед, історичними подіями цього масу. Перший період (від 1945 до кінця 1960-х pp.) її розвитку можна назвати фазою реставрації традиційних літературних форм, відродження яких мало позитивну конотацію. У цей час, зокрема, в літературі Австрії, виникли потужні імпульси щодо створення нової літературної конструкції, підставою для якої послугувала французька авангардистська школа початку XX ст. Такий вибір пизначив принципову позицію її прихильників (угрупування «Die Wiener Gruppe» и «Forum Stadtpark»), які відмовились від ідеї наслідування класично-реалістичній лнстро-німецькій традиції. Проте це не було спробою відродити модернізм. ('кладались передумови щодо виникнення нового явища в австрійській літературі, яке відомий культуролог В.Вельш назвав «постмодерним Модерном».

Визнання необхідності денацифікації колишньої фашистської Німеччини в перші повоєнні роки - цього великого комплексу заходів щодо викорінювання нацистської ідеології й усього, що відповідало їй в економічній і політичній сферах суспільства, та запобігання її відродженню в майбутньому - призвело до створення на її території двох держав - ФРН і НДР. Німецький народ, який опинився в епіцентрі масштабних історичних подій, шукав у собі сили для протистояння моральному каліцтву, нанесеному йому за роки фашистського режиму. Поступове долання наслідків цього шокового стану розгубленості нідбувалось різними шляхами: у ФРН - через економічну й політичну інтеграції у світовий капіталістичний ринок, у НДР - через швидке будування соціалізму за радянським зразком. Ці протилежні політичні вектори розвитку значно вплинули па подальшу долю письменників-емігрантів, серед яких були А. Зегерс, Б. Брехт, А. Цвейг, И. Р. Бехер, Ф. Вольф, В. Бредель та ін. Для них повернення у західну І Іімеччину стало фактично неможливим.

Активність діячів культури і мистецтва - колишніх учасників антифашистської боротьби, а тепер переможців - у справах відродження німецької культури позначилась тим, що вони стали головними ініціаторами нажливих загальнонаціональних культурних заходів.

Одним із перших, хто виступав з метою об’єднання всієї прогресивної інтелігенції Німеччини, яка підтримувала ідеї реставрації культури й мистецтва, пуп И. Р. Бехер. Він закликав зосередити всі зусилля на створенні творчого і «V єднання - Демократичного Культурбунда. Союз працівників культури за ісмократичне відновлення Німеччини (інша назва товариства), який мав власний тідавничий орган «Aufbau», згодом перетворився на потужну громадську організацію. Своїми активними діями, спрямованими на відновлення перерваних мГязків німецької національної культури, вона досягла значних успіхів і швидко і июювала авторитет у суспільстві, частково втративши при цьому політичний нейтралітет. Саме цей факт послугував підставою для її заборони на території ічілної Німеччини ще в 1947 р. як організації з певним «комуністичним нахилом».

Поштовхом для більшого загострення тривалої полеміки між прихильниками нейтрального (у значенні позбавленого політичної забарвленості) гуманізму й захисниками ідей соціалістичного гуманізму став скликаний у жовтні 1947 р. за підтримкою літераторів-антифашистів Перший з’їзд німецьких письменників. Дискусія, яка розгорнулась під час роботи з’їзду, призвела до остаточної конфронтації, якої нібито прагнули уникнути письменники «зовнішньої» й «внутрішньої» еміграції. Відтепер упродовж понад двох десятиліть у західній Німеччині великим читацьким попитом користувались твори переважно тих авторів, які за вимушеними обставинами ставали «внутрішніми емігрантами». Вони переживали трагічні події війни разом зі своїм народом і вважали себе справжніми носіями традицій німецької культури. Проте в східній Німеччині склалась інша ситуація: тут перемогла правда тих, хто у свій час вирішив емігрувати за кордон і таким чином виразити протест фашистському режиму. Ними були письменники «зовнішньої» еміграції.

Під впливом повоєнних політичних подій відбулось фактичне розмежування єдиної національної літератури за територіальною ознакою, внаслідок чого виникли літератури країн ФРН і НДР. Такий поділ тривав упродовж сорока років і лише після об’єднання Німеччини стало можливим розглядати розвиток літератур НДР і ФРН в єдиному загальнонаціональному контексті. Поміж тим, необхідно пам’ятати, що специфіка кожної з літератур зумовлена, насамперед, їх реакцією на зовнішньополітичні події: поділ Німеччини (1949), зведення Берлінської стіни (1961), дипломатичне визнання НДР з боку ФРН (1972) й об’єднання Німеччини (1989). Слід також враховувати слов’янський фактор та ідеологічну соціалістичну орієнтацію, які мали значний вплив на розвиток літератури НДР. Проте її представники - А. Зегерс, Б. Брехт, Е. Штритматтер,

Ф. Фюман, X. Мюллер, Г. де Бройн, К. Вольф, П. Хакс, Ф. Браун - долаючи диктат соціалістичного реалізму і літературної політики, відстоювали своє право на свободу творчості, прагнули до захисту гуманістичних ідеалів і наслідували найкращі традиції німецької класичної літератури.

Традиційна тематика творів письменників «внутрішньої еміграції» (Ф.Г. Юнгер, Р. О. Шредер, Р. Шнайдер) у повоєнні роки не зазнала принципових змін. Вони, як раніше, віддавали перевагу зображенню «вічних» тем. Однак їх поміркований християнський гуманізм і відданість класичним традиціям не припали до душі тим, хто, пройшовши крізь пекло війни, вважав ганебною їх теперішню споглядальну позицію. Для літератури західної Німеччини характерним було тлумачення фашизму як результату помилкового розвитку західноєвропейської цивілізації, її повної неспроможності подальшого існування, недовершеності її гуманістичних ідеалів. Ця художня концепція зумовила позицію письменників старшого покоління, які у своїх творах уникали реалістичного зображення історичної конкретики, вдавалися до умовних форм вираження, активно вживали есхатологічні образи (апокаліпсису, всесвітнього потопу). їх називали представниками «релігійної літератури».