Розкрити зміст діагностики результатів навчання: контроль та оцінювання знань, умінь і навичок учнів

Обов'язковим компонентом навчально-виховного про­цесу у школі є контроль знань, умінь і навичок, тобто пере­вірка його результативності.

Головною метою контролю є забезпечення ефективності фор­мування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Елементами контролю знань учнів є: перевірка — вияв­лення рівня знань, умінь та навичок; оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок; облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоден­нику учня, відомостях.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчаль­ну), яка є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, став­лять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань, учні слухають доповнення вчителем неповних відповідей, учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви­конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) ви­ховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня ре­гулярно готувати уроки. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібнос­ті; в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, мовлення, пам'ять, уява, увага; г) діагностичну — кон­троль забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліп­шення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних моти­вів до навчання; д) оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню; є) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

За місцем у навчальному процесі розрізняють поперед­ній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль – перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов­ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль­но-пізнавальної діяльності. Поточний контроль – спостере­ження вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці. Метою його є отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці, оптимізація управління навчальним процесом. Періодичний (тематичний) контроль – ви­явлення й оцінювання засвоєних на кількох попередніх уроках знань, умінь учнів з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематич­ний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб усі належно засвоїли кожну тему. Така система дає змогу усунути еле­менти випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за се­местр виставляють за результатами тематичного оціню­вання, за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованість компетенції, тобто загальної здатності, що ґрунтується на набутих завдяки навчанню знаннях, досвіді, цінностях, здібностях.

Ефективність контролю залежить від часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засо­бів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмо­вана перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог: а) індивідуальний характер контролю успішності. Пе­редбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; б) систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запо­бігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування, яка має передбачати: а) достатню кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках; б) дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінку виставляють тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань; в) єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотриман­ня єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, по­долання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливос­ті або поблажливості; г) оптимізація контролю успішності учнів: методика контролю, має потребувати мінімальних зусиль і часу пе­дагогів та учнів для отримання обов'язкових відомостей, запобігати переобтяження їх виконанням зайвих зав­дань; ґ) гласність контролю: повідомлення учневі результа­тів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставле­ної йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді; д) всебічність контролю: перевірка та оцінювання те­оретичних знань, умінь і навичок, застосування їх на практиці; є) тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, даючи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються; є) дотримання етичних норм: віра педагога в можли­вість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі пе­ред вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що во­ни будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач; педагогічний такт (доброзичливість і делі­катність у ставленні до учнів); відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.

Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному прин­ципі, який передбачає врахування досягнень учня, а не йо­го невдач.

77. Визначити й описати основні напрями змісту виховання.

Прийом — де сукупність дій у структурі методу. Створюючі прийоми (прохання, довір'я, організації успіху та їн), застосовані вчителем, породжують у вихованців позитивні почуття, які сприяють розвитку нових позитивних якостей, думок, мотивів поведінки. Гальмівні прийоми, такі, як погроза, розвінчання, присоромлення, викликають негативні почуття (розчарування, сором, жаль, каяття), які сприяють подоланню негативних якостей.

Найчастіше виділяють такі групи методів виховання:

- методи формування свідомості особистості (бесіда, лекцій, дискусія, переконування, навіювання, метод прикладу), в основі яких лежить слово вчителя;

- методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування (вправи), педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючих ситуацій, метод прогнозування), за допомогою яких відбувається формування умінь, вироблення навичок, звичок, створюються умови для формування позитивних внутрішньоколективних взаємин, укорінення елементів морального етикету;

- методи стимулювання діяльності та поведінки, які застосовуються як у процесі формування свідомості особистості, так і в організації діяльності школярів;

- методи самовиховання (самопізнання, самокритики, саморегуляції).

Володіючи системою методів виховання, педагог може в кожному конкретному випадку вибирати ті з них, які, на його думку, будуть найраціональнішими, зважаючи при цьому на такі умови:

- мету виховання в цілому і конкретні завдання, які вчитель має розв'язати на даному етані:

- зміст виховання: способи педагогічної діяльності визначаються, виходячи: із конкретного змісту, сенсу цієї діяльності;

- врахування вікових особливостей дітей, здатності їх. реагувати адекватно на застосовані до них методи;

- врахування статевих та індивідуальних особливостей вихованців;

- стиль педагогічного спілкування; психологічний клімат у колективі;

засоби виховання (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, музика, різні види діяльності, засоби масової інформації), які застосовуються в тісній єдності з методами;

- рівень педагогічної майстерності педагога: він обирає в першу чергу ті. методи, якими добре володіє;

- очікувані результати: педагогічна інтуїція і уміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого призведе застосування того чи іншого методу.