Апогей чергової циклічності

гвинтокрили миттєвої ніжності
намальовані плотті палітрою,
без підтримки вітру попутного
стануть спільною нашою сутністю...

підіймуть вище хмар загадковості,
щоб спустити в глибини незвідані,
переповненні чаші умовностей,
поцілунків наших незлічених...

перероблених дооснов помислів,
незавершені вибухи пристрасті,
життєдайності сповненні гейзери,
апогей чергової циклічності...

втамувавши жадобу джерелами,
віддзеркалюєм радість у вічності,
поєднали сьогодні нас спалахом
гвинтокрили миттєвої ніжності…

 

прикосновения имеют память...
хранят неистовый огонь,
хоть безразличия поднято знамя
но все равно жива любовь...

в каких то темных коридорах,
на перекрестках, чердаках,
в заброшенной душевной яме,
в темнице, свалке, погребах...

в затопленных давно эсминцах,
в забытых богом городах,
в покинутом чудном тартаре,
в сопливых песнях и стихах...

в лучах рассвета и заката,
в предлогах, рифмах, падежах,
она присутствует и тлеет,
неспешно рассекает мрак...

прикосновения имеют память...
искру не сбыточных оков,
в сердцах надежда оживает:
что все равно жива любовь!

п.с. прикосновения имеют память... сильную, очень сильную память...)))))

Ця осінь поєднає нас?

вохке літо переходить восени -
дев'яносто два минули знову,
і наче в Ноєва човні
без пари залишенець для улову...
приївся Фройд - експерементую,
пишу відкритого листа:
давай зв'яжу тебе й згвалтую
бо ж так набридла самота!
давай сприйму тебе такою
якою й є, без маркувань,
без фотошопу, з вугрем гною
з десятком давніх таврувань...
втамуй лише жагу бажання
в нестримній осені ході:
заюзані до дір ті мантри
про необхідність простоти...
і скурвленну романтика молитв
де має бути вірність, вибір, час...
зайобує банальне запитання:
чи поєднає осінь нас?

p.s. ця осінь поєднає нас?

 

Ти ніколи не кінчала...

ти ніколи не кінчала...
не пізнала висоту...
глибину падіння в щастя,
всю екстазу чистоту....
ти ніколи не кінчала...
лялька латексна немов...
їх єство лиш поглинала:
слину, сперму, кров...
ти ніколи не кінчала...
хто б тебе коли жадав?..
вивчив б хто і приголубив,
задоволення надав?
ти ніколи не кінчала...
хоч й любила й багатьох...
наче те депо вокзалу
стриманно приймала й трьох...
ти ніколи не кінчала...
пестила неспішно їх...
язиком смиренно надихала,
перед розсуванням ніг...
ти ніколи не кінчала...
це механіка уже...
самозречення прийнялла:
не кінчати - от і все...

_____________________________________________________________________________

Ми з тобою - щоб їбатись

забруднять плями простирадло,
цілий день сьогодні лляло:
з неба - злива, з тебе - сок,
плотська втіха і начало...
думала, красиво буде???
романтично, в фільмах як?
потяг рве і навертає
лона твого дивний смак!
мов тварини й дикі звірі,
як раби своїх бажань,
дряпати, душить, кусати
кайфувати від страждань!
не кохати, не кохатись -
закарбуй собі, мала:
ми з тобою - щоб їбатись,
ти для мене - лиш діра!
ти - лише як засіб втечі,
щоб забути ту одну,
золоті дощі із сечі,
довгі ночі в холосту!
ти лише щоб притупити,
ти лише на ніч, авжеш!
трахатись сьогодні будем,
а вже зранку - зникни геть!
та тепер - приймай у себе,
насолоджуйся, кричи!
не кохати чи кохатись -
трахатись потрібна ти!

Магдаленна

созерцая созвездия ада,
возвышая владыку огня,
ты небрежно строением генов
покалечишь на веки меня...

нанесешь близоруко увечье,
исцарапаешь плоть до начал,
уничтожишь, растопчешь, разрушишь
обезумевший словно вандал...

перетрешь и бесследно исчезнешь,
ненароком во лжи упрекнешь,
награждаешь улыбкой ухмылой
деликатно используя нож...

невзирая на лацканы боли,
забивая на стимул и знак,
то ли нежностью, то ли любовью
отправляешь в неистовый мрак...

_____________________________________________________________________________

Новертіус

у мурах чи у мурах
у містах та складах
серед мінного поля
тисячі бідолах...
серед нот партитури
і сарфеджо кротів
проглядається відьма
ту що ти так хотів...
серед гоміну гномів
і памфлетів п'янких
намальована заздрість
лицемірів гучних.
і нехай з нас не стане
розпочнемо наш шлях
до кохання назавжди
бо по іншому - нах...