Історія виникнення організаційної психології

Лекція 1

Тема 1. Психологія організацій як галузь наукового знання

План

1. Об’єкт, предмет і структура психології організацій.

2. Організація як об’єкт вивчення організаційної психології.

3. Методи дослідження в організаційній психології.

Література

Базова

1. Занковский А.Н. Организационная психология: Учебное пособие для вузов по специальности «Организационная психология» / А.Н. Занковский, 2002. М.: Флинта МПСИ. – С. 13-46; 222-291.

2. Технології роботи організаційних психологів. Навчальний посібник / За наук. ред. Л.М. Карамушки. – К.: Фірма «ІНКОС», 2005. – 366 c. – [Электронный ресурс]:http://www.info-library.com.ua/books-book-148.htm.

Допоміжна

3. Джуэл Л. Индустриально-организационная психология. – СПб.: Питер, 2001. – 720 с.

4. Мильнер Б.З. Теория организаций. – М., Инфра-М, 1998. – 320 с.

5. Организационная психология / Под ред. проф. Г.В.Суходольского. – Харьков: Изд-во «Гуманитарный Центр», 2004. – 256 с.

6. Свенцицкий А.Л. Психология управления организациями. – СПб., 1999.

7. Шпалинский В.В. Психология менеджмента: Учебное пособие. – М.: Изд-во УРАО, 2000. – 184 с.

Http://ecsocman.hse.ru/mags/33704756/2012--2.html (Электронный научный журнал «Организационная психология»).

Об’єкт, предмет і структура психології організацій

Організаційна психологія – прикладна галузь психології, що вивчає всі аспекти психічної діяльності та поведінки людей в організаціях з метою підвищення ефективності і створення сприятливих умов для праці, індивідуального розвитку і психічного здоров’я членів організації.

У порівнянні з багатьма науками психологія все ще може пишатися (або виправдовуватися) своєю молодістю їй трохи більше ста років. Вік ж організаційної психології – відверто юний.

Історія виникнення організаційної психології

Історія розвитку організаційної психології почалася в 1925 р. з узагальнень результатів класичних Хоторнських досліджень. Ці експерименти, крім іншого, дозволили зробити принциповий висновок: зміни продуктивності праці робітників неможливо пояснити одними об’єктивними факторами, такими як матеріальні умови та режим праці. Для розуміння трудової поведінки велике значення мають суб'єктивні фактори, такі як моральний дух, стиль керівництва, міжособистісні відносини співробітників компанії.

Одне з найавторитетніших співтовариств психологів – Американська психологічна асоціація (АРА), визнала самостійність цього наукового напрямку лише в 1973 році, перейменувавши одну зі своїх секцій в секцію індустріальної та організаційної психології.

Проте вже до початку 80-х років цей напрямок психологічної науки став не тільки визнаним у всьому світі, але й перетворився на одну з найбільш популярних університетських спеціалізацій, поступаючись лише клінічній і педагогічній психології.

Чому ж одне з найважливіших і найцікавіших явищ сучасного світу – організація – лише нещодавно стала предметом вивчення психології?

На думку російського дослідника Анатолія Занковського, сама назва «організаційна психологія» приховує глибоке, важко розв’язуване протиріччя, оскільки поєднує в собі два багато в чому протилежні поняття.

Одна сторона протиріччя полягає в тому, що психологія як наука насамперед вивчає індивіда, тобто окрему людину з усіма властивими їй психічними і поведінковими особливостями. Стикаючись із різноманітністю індивідуальних характеристик, ми нерідко дивуємось: «А що ж буде, якщо настільки несхожих людям доведеться працювати разом? Хіба щось здатне об’єднати їх?»

З іншого боку, у самому визначенні «організаційна», підкреслюється, що особливості та закономірності поведінки людей в організації, яку визначають як цілісне колективне утворення, не можна зводити до простої суми індивідів та їх складових. Для організації здатність індивіда успішно виконувати конкретну функцію і вписуватися в організаційну команду є значно важливішою, ніж багатство і унікальність його особистості. Поєднати індивіда й організацію в теоретичному плані, не втративши і не змінивши принципової суті кожного, дуже важко. Рішення цієї проблеми дотепер залишається актуальним завданням як для вітчизняних, так для західних дослідників.

Чому важко визначити не лише предмет, але й об’єкт дослідження психології організацій?

Відповідь на це запитання розкриває сутність ще однієї трудності у становленні організаційної психології як самостійної галузі наукового знання. Спробуємо відстежити логіку цього процесу.

Організація – явище надзвичайно динамічне, що постійно розвивається.

Загальновідомо, що принципи, на яких заснована сучасна організація, вперше були сформульовані в кінці XIX – початку XX століття основоположниками наукового управління і насамперед Ф.Тейлором (1856-1915). Саме науковий менеджмент був одним з головних «першоджерел» організаційної психології й багато в чому визначив вихідні рамки об'єкта дослідження.

Ключовим моментом наукового менеджменту була раціоналізація індивідуальної праці, заснована на скрупульозних наукових дослідженнях робочих рухів, хронометражі, проектуванні робочих завдань, робочих місць тощо. Таким чином, в якості головного «будівельного матеріалу» організації розглядався окремий працівник, індивід, який і став основним об’єктом дослідження наукового менеджменту. Як незабаром з’ясувалося, психологічні характеристики цього об’єкта мали істотне, якщо не першочергове значення для успішної діяльності організації.

До моменту появи зацікавленості менеджменту в психологічній науці однією з її найбільш розвинених гілок була експериментальна психологія, зайнята пошуком об'єктивних принципів, або «законів», людської поведінки. Експериментальні психологи намагалися виявити, як люди або тварини реагують на ті чи інші події або стимули в контрольованих експериментальних умовах. При цьому акцент ставився на виявленняі найбільш загальних принципів, що характеризують поведінку людей. Ці принципи, звичайно ж, надзвичайно корисні для розуміння поведінки людей в організаційному середовищі. Вони можуть з успіхом використовуватися для прогнозування того, як різноманітні організаційні змінні або умови праці впливають на діяльність і поведінку працівників.

Ще однією дисципліною, яка могла бути використана для вивчення індивіда в організації, виявилася диференційна психологія, яка вивчала індивідуальні відмінності. На рубежі XIX і XX століть вчені зацікавилися ідентифікацією, описом і виміром відмінностей людських здібностей, особистісних характеристик, інтересів тощо. Поєднання методів наукового спостереження з досягненнями в галузі психологічних вимірювань та аналізу даних і призвело до створення диференціальної психології.

Таким чином, на стику трьох напрямів:

· наукового управління;

· експериментальної психології;

· диференціальної психології

– у першій чверті XX століття сформувалася нова галузь, яка отримала назву індустріальної психології.

Предметом дослідження нової науки став працюючий індивід. Ця наука була здатна аналізувати організацію на індивідуальному рівні, виявляти відмінності і подібності між працівниками, використовувати ці знання при проектуванні робочих місць, трудових процесів і машин, а також оцінювати відносну ефективність різних комбінацій «працівник – машина – процес».