До основних властивостей сприймання відносять константність, предметність, цілісність, узагальненість, апперцепцію.
Чуттєві дані, що виникають в процесі сприймання і наочний образ, що формується при цьому, в той же час набувають предметного значення, тобто відносяться до певного предмету.
Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу окреме фізичне тіло. Найбільш яскраво дана властивість виявляється в феномені виділення фігури і тла. При цьому вся дійсність, що спостерігається людиною, поділяється на дві нерівні за значущістю частини: одна – предмет – сприймається як конкретне, чітко окреслене, розташоване на передньому плані замкнуте ціле, а друга - тіло – як більш аморфне, невизначене, розташоване позаду предмету і необмежене поле. Надто ефектним образом цю особливість сприймання використав в своїх роботах митець С. Далі, створюючи картини з подвійним зображенням, коли чергування сприймання фігури і тіла призводить до кардинальних змін змісту картини.
Предметність пов’язана не тільки з виділенням предмету з тла як таким, але й із функціональною специфікою сприйнятого, адже кожний предмет має не тільки певні обриси форми, але й специфічне призначення у світі людини.
Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. При аналізі цілісності сприймання можна виділити два взаїмопов¢язаних аспекти:
1) об'єднання різних елементів в ціле;
2) незалежність освіченої цілісності (в певних межах) від якості елементів.
Декілька правил угрупування частин в ціле були вперше сформульовані М. Вертгеймером:
· Правило подібності: чим більше частини картини схожі одна на одну по будь-якій зорово сприйманій якості, з тим більшою ймовірністю вони будуть сприйматися як розташовані разом. В якості властивостей, що групують може виступати схожість по розміру, формі, по розташуванню частин та інш. В єдину цілісну структуру об'єднуються також елементи з так званою гарною формою, тобто ті, що володіють симетрією або періодичністю;
· правила загальної долі: безліч елементів, що рухаються з однаковою швидкістю і по одній траєкторії, сприймаються цілісно – як єдиний об'єкт, що рухається. Це правило можна застосувати і тоді, коли об'єкти нерухомі, але рухається спостерігач;
· правило близькості: в будь-якому полі, що містить декілька об'єктів, ті з них, що розміщені найбільш близько один біля одного, візуально можуть сприйматися цілісно, як один об'єкт.
Незалежність цілого від якості елементів, що його складають, виявляється в домінуванні цілісної структури над елементами, що її складають. Виділяють наступні форми такого домінування:
· при заміні окремих елементів, але збереженні співвідношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Як відомо, можна зобразити профіль і штрихами, і пунктиром, і за допомогою інших елементів, зберігаючи портретну схожість;
· збереження сприймання структури як цілого при випаданні окремих її частин. Так, для цілісного сприймання людської особи достатньо лише декількох елементів її контуру.
Це свідчить про те, що деякі з частин можуть мати пануюче значення при сприйманні інших. І від них переважним чином залежить розпізнавання цілісної структури.
Значення структури цілого для сприймання складових його частин проявляється дуже яскраво і наочно в деяких оптико-геометричних ілюзіях
Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є йогоузагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. По мірі розширення досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривленню, які не виводять об'єкт за межі класу. Значення узагальненості розпізнавання виявляється, наприклад, в спроможності людини вільно читати текст незалежно від шрифту або почерку, яким він написаний.
Слід відзначити, що узагальненість сприймання дозволяє не тільки класифікувати і розпізнавати предмети та явища, але і завбачувати деякі властивості, безпосередньо ті, які не сприймаються. З огляду на те, об'єкт по окремим своїм якостям віднесений до даного класу, то з певною ймовірністю можна очікувати, що він володіє і іншими властивостями, характерними для цього класу.
З різноманітного потоку і потоку, що змінює рухи рецепторних апаратів і відповідних відчуттів суб'єкт виділяє відносно постійну, інваріантну структуру об'єкту, що сприймається. Багатократне сприймання одних і тих самих об'єктів при різних умовах забезпечує інваріантність перцептивного образу відносно цих перемінних умов, а також рухів самого рецепторного апарату, отже породжує константність цього образу. Константність – це відносна незалежність образу від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.
Якби ми не мали цієї властивості, то у кожному випадку, коли ми рухались, при кожній зміні відстані до предмету, коли ми хоча б трохи повертали голову або змінювалось освітлення, – практично безперервно мінялися б і всі основні ознаки, за допомогою яких ми дізнаємося про предмет. Людина перестала б сприймати світ постійних явищ, і сприймання не могло б служити засобом пізнання об'єктивної дійсності».
Між всіма перерахованими характеристиками сприймання є деяка функціональна схожість. І константність, і предметність, і цілісність, і узагальненість додають образу важливу рису – незалежність в деяких межах від умов сприймання і викривлення. В цьому сенсі константність – це незалежність від фізичних умов сприймання, предметність – від того тла, на якому об'єкт відображається, цілісність – незалежність цілого від викривлення і заміни компонентів, і, нарешті, узагальненість – це незалежність сприймання від таких викривлень та змін, що не виводять об'єкт за межі класу.
Константність | |||||||||
Структурна константність (цілісність) | Семантична константність (предметність) | Константність всередині класу (узагальненість) | |||||||
Рис. 10. Форми існування константності (за Р.М. Грановською)
Іншими словами, узагальненість – це внутрішньокласова константність, цілісність – структурна, а предметність – семантична константність.
Особливою властивістю, пов’язаною із суб’єктивною стороною сприймання, виступає апперцепція, яка внутрішньо обумовлює процес сприймання і є джерелом неповної відповідності образів сприймання їхнім об’єктам. Сприймання залежить не тільки від подразнення, але і від самого суб'єкта, який сприймає, в тому сенсі, що в сприйманні завжди в тій або іншій мірі відбиваються особливості особистості, яка сприймає. Згідно філософському тлумаченню цієї властивості І.Кантом, формами трансцендентальної апперцепції виступають простір і час: ми не в змозі сприйняти речі такими, які вони є насправді, бо тільки у просторі і часі ми здатні їх уявляти. Сучасне емпіричне тлумачення апперцепції зводить цю властивість до впливу на процес сприймання минулого досвіду людини, а також її актуальних потреб та настановлень. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи носить назву апперцепції.
Ця залежність виявляється в наступному:
· при сприйманні будь-якого предмету або явища активізуються і сліди минулого сприймання. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми;
· зміст сприймання визначається і поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності;
· зміна змісту сприймання під впливом настанови суб'єкта;
· різноманітні емоційні стани, в яких знаходиться суб'єкт в момент сприймання, можуть впливати на його зміст.
Розрізняють сталу апперцепцію – залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та інш.) і тимчасову апперцепцію, в якій відображаються ситуативні психічні стану (емоції, настанови,що виникають і т. інш.).
Всі розглянуті властивості сприймання не є природженими і розвиваються на протязі всього життя людини.
Види сприймань
Види сприймань можуть бути визначені згідно різним засадам. Наведемо головні з них.
В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатору в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання:
Види сприймання | |||||||||||||||||||||
Кінестетичні | Зорові | Слухові | Дотикові | Нюхові | Смакові |
Рис. 11. Види сприймань в залежності від переважання ролі того чи іншого аналізатора
В залежності від провідних аспектів об’єкту, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:
· сприймання простору;
· сприймання часу;
· сприймання руху.
Визначення понять простору і часу – завдання не з тривіальних. Блаженний Августин говорив: «Якщо ти питаєш мене, що таке час, то я відповім: не знаю, якщо же не питаєш, то я знаю, що це таке», маючи на увазі філософське питання про природу часу і конкретне явище часу. Передусім треба відзначити, що в фізичній сучасній літературі використовується категорія «простір-час», а не «простір і час». Вимірність простору-часу залишається в нинішній момент відкритим питанням. Існують надто вагомі підстави затверджувати, що простір-час є 11-вимірним, причому 7 додаткових вимірів стиснуті в семивимірну сферу, характеристичний розмір якої має порядок 10-33 см. Той методологічний постулат, що простір і час є формами існування матерії, давно скасований фізиками, хоча «філософська література», нажаль, досі буяє такого роду твердженнями.
На рівні мислення людина може збагнути те, що не дано їй в сприйманні. Однак практичні проблеми, зв'язані з орієнтацією людини в просторі-часу ставлять перед психологією задачу вивчення сприймання людиною простору-часу.
Сприймання простору включає сприймання:
· відстані, на які предмети розміщені від нас і друг від друга;
· напрямків, в яких вони знаходяться;
· розмірів предметів;
· форми предметів.
Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори. На думку І. М. Сєченова, просторове бачення здійснюється по-перше, за допомогою пропріорецепторів очних м'язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. Сприймання просторового розташування речей, цілком очевидно, відбувалось в процесі реального рухового оволодіння простором – спочатку шляхом хапальних рухів, після цього шляхом пересування.
Найбільш близьким до побутового розуміння простору є евклідовий простір. Однак, математичні пропорції і зорове сприймання пропорцій не відповідають одне одному (навіть не зважаючи на зорові ілюзії, наведені в пункті «Цілісність сприймання»). Геометрія сприйманого людиною простору багатомірна: окрім традиційних трьох вимірів, сюди потрібно віднести колір, відчуття маси (зв'язана з матеріалом), фактуру (якість обробки поверхні), утримання предмету.
Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори.
Значну роль в сприйманні простору і часу відіграють другосигнальні зв'язки, мотиви, якими людина керується, виконуючи ту або іншу діяльність, тип темпераменту, емоційність стану людини (негативно пофарбовані тимчасові інтервали суб'єктивно тягнуться довше, позитивно пофарбовані – швидше, а в згадках, як правило, – навпаки). В своїй практиці людина використовує різноманітні тимчасові поняття – 1 сек, 1 хвилина, 1 година, а швидкість і послідовність узагальнені в понятті – такт.
ПАМ’ЯТЬ