2017-11-01
559ПЛАН.
1. Вступ
2. Психогігієна. Розділи психогігієни, їх характеристика і значення.
3. Психопрофілактика, її види.
4. Висновок
5. Список літератури
Вступ
Психогігієна - галузь медичної психології, яка вивчає вплив факторів і умов зовнішнього середовища, виховання і самовиховання на психічний розвиток і психічний стан людини, розробляє рекомендації щодо збереження і зміцнення психічного здоров’я суспільства і окремих осіб. Елементи психічної гігієни з’явились в життєвій філософії людини задовго до того, як почалась наукова систематична розробка принципів психічної гігієни і розвиток розумово-гігієнічної діяльності.
В античній літературі ми часто зустрічаємось з поняттям міри, психічної гармонії, життєвої мудрості. Демокрит говорив про евтімію, тобто добре врівноважене життя. Епікур про атараксію – душевний спокій мудрої людини, яка пізнала закони природи і позбавилась страху смерті. Церковна ідеологія середньовіччя із своїм дуалізмом душі і тіла опиралась перш за все на релігійні і моральні категорії, дещо односторонньо розглядаючи і оцінюючи психічні явища з точки зору гріха, вини, самовідданої любові, відношення до надприродних сил і підготовки до загробного життя. Релігійний світогляд того часу давав можливість людям в більшій мірі пасивно пристосовуватись до життєвих умов, зменшував ступінь суб’єктивного незадоволення мас, що, в усякому разі стримувало соціальні вибухи, які виливались би в більш часті повстання. А нові повстання – це нова кров, нові жертви, нові репресії, нові психотравми. З цього можна зробити висновок, що і середньовікова релігія з позицій життєвої мудрості виконувала відповідну розумово-гігієнічну “атарактичну” функцію.
Народження і становлення буржуазії в період Ренесансу принесло в життя не тільки розмах великих справ, ентузіазм, відкриття і прогрес, але також несправедливість, жорстокість і страждання, про що красномовно свідчить історія відкриття і колонізації заморських земель, бурхливого розвитку промисловості в першу чергу в Європі і в США.
Дещо пізніше всесторонній мислитель і педагог Ян Амос Коменський з наукових позицій торкнувся області, тісно зв’язаної з психічною гігієною. В своїх “Правилах життя” він писав: “Якщо хтось порушує думку або совість, то це потрібно заборонити раніше, щоб з цими речами не мати нічого спільного. Нашу думку може порушити надмірна кількість і непомірність роботи. Хто заглибиться в неї, обов’язково знайде і терні, які інколи виглядають як троянди. Отже, якщо хочеш мати спокій – уникай необачності. Що приходиться на твою долю – роби мовчки, що приходиться на долю інших – залиши. І в своїх власних справах не будь надмірно дбайливим, педантичним по відношенню до будь-якої дрібниці. Щоб бути більш працездатним – дай собі інколи відпочинок або зміни вид праці. Там, де напруження не чергується з відпочинком, там немає виносливості. Натягнутий лук трісне. В іншому місці Коменський пише: “Зберігай правила помірності в усьому. Хочеш бути спокійним? Не розсіюйся по багатьом речам, не займайся непотрібними справами, не піддавайся гніву. Хочеш бути мудрим? Не бажай всього, що ти бачиш, не вір всьому, що чуєш, не говори всього, що знаєш, не роби всього, що вмієш, а тільки те, що корисно”.
Поняття “психічна гігієна” виникла в 19ст. Але початок організованого психічно-гігієнічного руху було започатковано К.Бірсом, який в 1908р. випустив книгу “Душа, яка знайшлася знову”. Автор сам тривалий час був пацієнтом однієї американської лікарні для психічно хворих і після виписки з неї проаналізував недоліки в поведінці і позиції лікарів та інших працівників по відношенню до хворих. Після цього Бірс розвинув діяльність, яка була нправлена на покращення умов життя психічно хворих в лікарнях і на зміну підходу і відношення суспільства до них після виписки їх з медичного закладу.
Під час і після закінчення першої світової війни різко виросла кількість психогенних захворювань, що привернуло до себе увагу і стало причиною обговорення на двох спеціальних Міжнародних Конференціях – у Вашінгтоні (1930) та в Парижі (1937). Після другої світової війни відбувся перший Міжнародний Конгрес Лондон, 1948, який ухвалив створити Всесвітню організацію з психічного здоров’я.
Психогігієна. Розділи психогігієни, їх характеристика і значення.
Психогігієна складається з таких основних розділів: вікова психогігієна, психогігієна праці і побуту, психогігієна сім’ї і сексуального життя.
Основні положення психогігієни практично повністю вкладаються в зміст старовинної молитви індійських мудреців: “Боже! Дай мені сили, щоб змінити те, що можу змінити, мужності, щоб спокійно сприйняти те, що я змінити не можу і мудрості, щоб відрізнити одне від другого”?
Психопрофілактика – це галузь медичної психології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних захворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.
Значний прогрес науки в цілому в тому числі і медицини, сприяє тому, що значна частина населення має спрощений погляд на хворобу та лікувальний процес і розуміють цю проблему як систему: хвора людина – лікар – ліки або інша лікувальна технологія – курс лікування – здорова людина. Багато людей не розуміють. Що медицина не всесильна, що вона не може повністю вилікувати більшість хвороб і що профілактика захворювань є найдієвішим засобом збереження здоров’я.
Здорова людина здебільшого вважає своє здоров’я природнім станом, у непорушності котрого вона не сумнівається і психологічно не сприймає можливість захворювання. Така людина своє здоров’я вважає доказом того, що вона не робить нічого того, що могла б суттєво загрожувати їй. Та частина населення, котра інформувала про сутність і необхідність профілактики, усвідомлює, що більшість її положень незв’язані з певними особистими неприємностями і обмеженнями (страх перед профілактичними щепленнями, необхідність похудати. Необхідність покинути палити і вживати алкогольні напої, необхідність більше рухатись і займатись спортом, необхідність обмежити сексуальні контакти і т.п.). Це є причиною двоякого відношення населення до профілактики: бажання бути здоровим і усвідомлення необхідності проведення профілактичних заходів, з однієї сторони, і вищезгадане негативне відношення до неприємностей і обмежень, з іншої. Результат такого внутрішнього психологічного конфлікту обумовлюється індивідуальною і груповою психологією тих, кого це стосується. Загальнолюдська психологія багата на ефекти. Які на перший погляд здаються парадоксами. Наприклад, щойно вакцинація приведе до майже повного попередження хвороби, відразу ж зменшується кількість явних доводів для її проведення. Серед значної частини населення виникає думка, що вакцинація, мабуть, була непотрібною, тому що все одно ніхто б не захворів. Так виникають погляди на санітарно-гігієнічні заходи як надто бюрократичні і формальні.
Особи з тривожно-помисловими рисами характеру приймають профілактичні заходи як доказ масовго розповсюдження або безпосередньої загрози якоїсь хвороби і з страхом очікують, що саме у них розвинеться це захворювання. Розповсюдженість таких фобій є обернено пропорційного психологічній підготовці груп населення. Досить часто такі страхи турбують батьків, особливо надтурботливих матерів, котрі мають одну дитину.
Серед частини населення можуть розповсюджуватись слухи, здебільшого необгрунтовані, про ускладнення, які розвиваються у результаті щеплень. В регіонах з низьким культурним рівнем такі слухи можуть спровокувати панічну поведінку.
В ряді країн відмічається двояке ставлення робітників до шкідливих умов праці, наприклад до запиленості або загазованості. З однієї сторони, вони розуміють їх шкідливість для власного здоров’я, а з іншої – зниження рівня цих шкідливих факторів призводить до зниження розміру платні, тому що зменшується доплата за шкідливі умови праці, а частина доходу підприємства витрачається на впровадження дорогих систем, які забезпечують зменшення рівня шкідливих умов праці. Спостерігались випадки, коли робітники навмисне псували такого роду обладнання.
Психопрофілактика, її види
Психогігієна –
наука про забезпечення, збереження і підтримку психічного здоров’я людини. Вона є складовою частиною більш загальної медичноїнауки про здоров’я людини – гігієни. Специфічною особливістю психогігієни є її тісний зв’язок із клінічної (медичної) психологією, що МясищевымВ.Н. (1969) розглядається як наукову основу психогігієни. У системі психологічних наук, запропонованої Платоновим К.К. (1972), психогігієна включена в медичну психологію.
Елементи психічної гігієни з’явилися в житті людини задовго до того, як відбулася систематична розробка принципів психічної гігієни. Над необхідністю підтримувати власне щиросердечне здоров’я і рівновагу у взаємодії з навколишнім світом задумувалися ще античні мислителі.
Саме поняття «психічна гігієна» виникло в XIX в., коли американець К. Бирс, будучи багаторічним пацієнтом клініки для душевнохворих, написав у 1908 р. книгу «Душа, що знайшлася знову».
Психогігієна займається дослідженням впливу зовнішнього середовища на психічне здоров’я людини, виділяє шкідливі фактори в природі і суспільстві, на виробництві, у побуті, визначає й організує шляхи і способи подолання несприятливих впливів на психічну сферу. У практиці досягнення психогігієни можуть реалізовуватися шляхом:
1.
створення для державних і суспільних установ науково обґрунтованих нормативів і рекомендацій, що регламентують умови забезпечення різних видів соціального функціонування людини;
2.
передачі психогігієнічних знань і навчання психогігієнічним навичкам медичних працівників, педагогів, батьків і інших груп населення, що можуть істотно впливати на психогігієнічну ситуацію в цілому;
3.
санітарно-просвітньої психогігієнічної роботи серед широких шарів населення, залучення до пропаганди психогігієнічних знань різних громадських організацій.
1.
Існує різноманітна систематика розділів психогігієни, у якій звичайно виділяють особисту (індивідуальну) і суспільну (соціальну) психогігієну. У системі психогігієнічних знань виділяють окремо вікову психогігієну: дитинства, юнацтва, зрілого віку, людей похилого віку. Крім того, виділяють психогігієну розумової і фізичної праці, психогігієну побуту і сімейних відносин. Існує також ряд спеціальних розділів психогігієни праці - психогігієна інженерна, спортивна, військова і т.д.
^ Психогігієна виховання. Бехтєрєв В.М. (1905) відзначав, що відхилення характеру починаються ще в ранньому віці часто в силу тих чи інших умов виховання, що вчасно могли бути легко усунуті. Ця точка зору одержала подальший розвиток у роботах вітчизняних психоневрологів. Зокрема, Мясищев В.Н. відзначав, що виховання, що розпещує, і захвалювання сприяють формуванню істеричного характеру, а надмірна вимогливість сприяє становленню психастенічних особливостей особистості. Неправильне виховання часте може сприяти формуванню в дитини психопатичних рис характеру. Кербиков О.В. і Гиндикин В.Я. (1962) на підставі своїх досліджень указували, що гіперопіка і бездоглядність у дитинстві типові для збудливих психопатів. Виховання ж за типом “попелюшки”, тобто без ласки й уваги, при постійних приниженнях, нерідко приводить до порушень сну, що є найважливішою умовою для відпочинку і відновленні сил, і розвитку неврозів. Таким чином, дотримання психогігієнічних норм у процесі виховання є в теж час і психопрофілактикою.
^ Психогігієна навчання. Правильна система навчання забезпечує гармонійний розвиток особистості. Дефекти навчання також можуть сприяти формуванню аномальних рис характеру дітей.
Дуже відповідальним моментом для дитини є перший шкільний рік. Тут він уперше зіштовхується з новими вимогами, незвичним режимом і обов’язками. Легше адаптуються до школи діти, що відвідували підготовчу групу в дитячому саду, чим так називані домашні діти. Правильнопідготувати дитини до школи – задача не з легень. Велику допомогу батькам у цьому можуть зробити дитячі лікарі і клінічні (медичні) психологи дитячих поліклінік. Знаючи індивідуальні особливості дітей, вони можуть дати батькам відповідні рекомендації.
^ Психогігієна праці і побуту. Праця, діяльність є органічною потребою людини і при сприятливих умовах – важливим фактором для збереження і зміцнення здоров’я. Рядом досліджень показано, що позбавлення трудової зайнятості, безробіття супроводжуються погіршенням психічного здоров’я і частішанням соматичних хвороб. Працею можна не тільки зміцнити психічне здоров’я, розвити здатності в здорових людей, але і лікувати хворих. Трудова терапія широко застосовується в психіатричних клініках, де, як і всякий лікувальний вплив, строго дозується відповідно до ваги нервово-психічних розладів.
Грань між розумовою і фізичною працею в сучасному суспільстві має тенденцію до стирання. Однак розходження між розумовою і фізичною працею об’єктивно існують, що дозволяє говорити і про відповідні розділи психогігієни. Лебединський М.С. вважає, що до розумової праці варто відносити “таку розумову роботу, що ведеться у визначеному напрямку, за визначеним планом, для рішення визначених задач, з метою одержання визначеного результату, що має те чи інше суспільне значення”.
Особливо хотілося б зупинитися на психогігієні роботи лікаря. З одного боку, праця медичних працівників розглядається як робота в сфері обслуговування по таких ознаках як невиробничий характер, необхідність постійного спілкування з великим колом осіб. Праця лікаря характеризується значним інтелектуальним навантаженням, вимагає творчого підходу й особою відповідальності. Це необхідно враховувати як при доборі абітурієнтів у медичні вузи, так і надалі, при виборі лікарської спеціальності. Робота зі створення моделі лікаря вимагає обліку не тільки його посадових і професійних обов’язків, рівня знань, але і визначених особистісних якостей (Данилин Е.Н., 1977). При моделюванні професіограм лікарів різних спеціальностей враховуються такі показники, як обсяг і складність контактів із хворими, їхніми родичами, офіційними особами, задоволеність своєю працею і т.д. Випливає, однак, відзначити, що в діяльності практичних лікарів положення психогігієни найчастіше ігноруються в силу як поганої організації праці, так і недостатньої теоретичної підготовки самих лікарів у цій області. Негативним наслідком цієї ситуації є частішання випадків станів хронічної утоми, синдрому “емоційного вигоряння”, психосоматичної патології серед медичних працівників.
Наступна задача психоневролога на промисловому підприємстві полягає у виявленні ініціальних форм нервово-психічних захворювань і своєчасний напрямок захворілих на лікування. У її рішенні істотне значення має контакт із лікарями інших спеціальностей, що працюють у фабрично-заводських поліклініках, у першу чергу з терапевтами і невропатологами. Психіатр повинен не тільки проводити спорадичні консультації, але і брати участь у заходах щодо диспансеризації й у вибіркових медичних оглядах облич, що довгостроково працюють у цехах зпідвищеною професійною шкідливістю.
^ Психогігієна родини і сексуальних відносин. Родина являє собою малу групу, що відрізняється поруч специфічних особливостей. Ці особливості обумовлені сформованими традиціями, відносинами між старшим і молодшим поколіннями, єдністю житла, побуту й інших факторів. Родина може сприяти розкриттю творчих можливостей людини, стимулювати його до корисної чи діяльності сковувати ініціативу, підривати морально. Шлюб виявляється щасливим у тих випадках, коли духовна і фізична близькість складають гармонічну єдність. У розробці психогігієнічних проблем родини фахівцями створена концепція, відповідно до якої все різноманіття відносин між чоловіками може бути представлене у формі взаємодії п’яти шлюбних факторів: фізичного фактора, матеріального, культурного, сексуального і психологічного. По визначеній формулі обчислюють так називаний шлюбний потенціал. Якщо переважної є спрямованість шлюбних факторів на зміцненні родини, то шлюбний потенціал виражається позитивною величиною, у противному випадку величина виявляється негативною. При негативному шлюбному потенціалі, а це і є щирі сексуальні дисгармонії (дисгамії), порушуються сімейні зв’язки і сексуальні взаємини. При первинно особистісних невідповідностях завжди розбудовується сексуальне життя, і розпад родини настає швидше, ніж це відбувається при первинно сексуальній неузгодженості. Для більш високого рівня сімейної адаптації, гармонічного розвитку сімейних взаємин необхідний достатній рівень розвитку особистості, зрілість суджень і емоційних відносин.
Найбільш діючий шлях до профілактики сімейних конфліктів – ретельна підготовка до шлюбу. Сюди відноситься турбота про стан здоров’я вагітних, боротьба з патологією пологів, забезпечення правильного психофізичного розвитку і виховання дітей, спеціальна підготовка осіб, що вступають у шлюб, діагностична і лікувальна робота у випадках сімейно-сексуальних дисгармоній.
Виховання дітей повинне бути чітко орієнтоване на полоролевоє функціонування людини: у хлопчиків заохочується мужність, сміливість, а в дівчинка-жіночність. У противному випадку можливі порушення психосексуального розвитку з формуванням неадекватних еротичних установок із закріпленням неадекватних форм сексуального поводження.
До дійсного часу склалися такі поняття, як сімейна психіатрія і сімейна психотерапія. Порушення внутрисімейних відносин може бути причиною неврозів, сприяти формуванню психопатичних рис характеру в дітей. Обстеження родини і кожного з її членів завершується постановкою сімейного діагнозу. Розпізнавання сімейно-сексуальної дисгармонії виробляється на трьох рівнях: описовому, генетичному і динамічному. Описовий рівень припускає виклад симптомів патології сімейних взаємин (сексуальна невідповідність, сварки, алкоголізм, невротичні розлади, психосоматичні порушення). На генетичному рівні розглядається еволюція подружніх взаємин, розкриваються причини невдач у шлюбі (передчасність шлюбу, випадковість, корисливі мотиви й ін.). На динамічному рівні визначаються стрижневі конфлікти, способи їхнього дозволу, сімейні ролі і їхні перекручування.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВІЗ), вважаючи питання створення родини і сімейної психогігієни надзвичайно актуальними, приділяє їмспеціальна увага, розробляє програми, що стосуються планування і створення родини. Відомо, що загальна народжуваність дітей знизилася в зв’язку з появою сучасних методів попередження вагітності. У той же час народжуваність дітей у психічно неповноцінних жінок, навпроти, збільшилася.
Адаптація – це здатність людини свідомо відноситися до організму, а також здібність регулювати свої психічні процеси (керувати своїми думками, відчуттями, бажаннями). Існує межа індивідуальної адаптації, але адаптована людина може жити у звичних для нього геосоціальних умовах.
Реабілітація (лат. rehabilitatio – відновлення в правах) – система медичних, психологічних, педагогічних і соціально-економічних заходів, спрямованих на чи усунення можливо більш повну компенсацію обмежень життєдіяльності людини, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму.
Основне завдання психогігієни – формування і підтримка психічного здоров’я.
Розділи психогігієни:
1) особиста психогігієна;
2) вікова психогігієна;
3) психогігієна праці;
4) психогігієна навчання;
5) психогігієна колективного життя;
6) психогігієні побуту;
7) психогігієна сімейних стосунків;
8) спеціальна психогігієна:
· транспортна,
· морська,
· авіаційна,
· військова,
· спортивна,
· і ніші.
1) Особиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).
2) Вікова психогігієна.
Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)
Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в психічному здоров’ї набувають:
· правильний режим харчування;
· вироблення позитивних звичок;
· виховання почуття відповідальності;
· чесності;
· витримки;
· дисциплінованості;
· працелюбності;
· вміння жити в колективі;
· вміння товаришувати;
· почуття любові до оточуючих;
· вміння рахуватись з думка з інших;
· виховання етичних норм;
· естетичних почуттів тощо.
Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.
Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).
3) Психогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.
Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці. Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).
4) Психогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення і радість від навчання тощо.
5) Психогігієна колективних відносин займається вивченням питань особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.
6) Психогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу на психіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.
7) Психогігієна сімейних відносин (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
8) Спеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, якіпідтримують і розвивають психічне здоров’я людини.
2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх розмежуванням носить умовний характер.
Психопрофілактика – це система міроприємств, спрямованих на попередження психічних захворювань.
Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження виникнення конкретних психічних розладів.
Психопрофілактику поділяють на такі види:
1) первинна психопрофілактика;
2) вторинна профілактика;
3) третинна психопрофілактика.
1) Первинна психопрофілактика – система загально-профілактичних міроприємств. Вивчає особливості психічних впливів на людину, особливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих впливів.
Включає:
- охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;
- вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;
- охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію допомоги здоровим родом;
- раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;
- своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на всіх етапах розвитку людини.
2) Вторинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних розладів, захворювань.
Включає:
-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з досягненням найбільш повної ремісії.
4) Третинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних захворюваннях.
Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.
3.Лікувально-охоронний режим в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.
Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження за хворими.
Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.
Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є теорія нервізму(І.М. Сеченов, С.П. Боткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П. Павловим. Дана концепція нервізму виходить з визнання ведучого значення нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій організму, в формуванні хворобливого процесу.
І.П. Павлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з зовнішнім середовище, яка здійснюється через кору головного мозку. Зовнішнє середовище може здійснювати на людину благо приємний вплив, викликаючи позитивні емоції – радість, посмішку, заспокоєння, а може бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення негативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових станів тощо.
Основна психологічна вимога до лікувально-охоронного режиму в лікувальному закладі – знешкодження негативних, шкідливих впливів на психіку хворого факторів лікувального середовища, які сприймаються як дискантними рецепторами (очі, вуха, ніс і ні.), так і через другу сигнальну систему хворого – посередництвом слова.
Стержнева задача лікувально-охоронного режиму – боротьба з болем і страхом болі.
Елементи лікувально-охоронного режиму:
-доброзичливість персоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру доперсоналу і всього медичного закладу;
-впевненість хворого в високій кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану допомогу;
Таким чином психологічний ефект більш високої платні за умови збереження дії шкідливих для факторів здоров’я нерідко перевищує усвідомлення необхідності збереження самого здоров’я. Подібного роду установка обумовлена особливостями спрямованості і рівнем загальної культури особистості і трудового колективу.
В плані санітарної просвіти має значення психологія і спрямованість установок медичного працівника, наприклад, його погляди на шкідливі звички, які можуть вступати в протиріччя з відповідними задачами санітарної просвіти. Лікар, котрий багато курить, навряд чи буде ефективно вступати проти паління, лікар котрий зловживає спиртні напої не зможе переконливо впливати на хворих алкоголізмом. Адже психологічний контакт лектора з слухачами органічно включає в себе поєднання розумних аргументів з емоційним і сугестивним впливом, оцінку інформованості слухачів про лекцію, оцінку відношення слухачів до теми і до самого лектора цікавість, згоду, протест, недовір’я), тактовність і переконання лектора. Деякі лекції можуть викликати нездоровий інтерес до невдало розкритої теми, або викликати необгрунтовані страхи. В цьому зв’язку В. Франкл ставив питання про колективні ятрогенні неврози, які викликаються неадекватними по стилю і змісту лекціями і порадами, котрі передаються по радіо, телебаченню і через інші засоби масової інформації без належного зворотнього зв’язку.
Профілактика психічних захворювань поділяється на первинну, вторинну і третинну.
1) Первинна профілактика – це система заходів, яка забезпечує попередження появи: психічної хвороби чи формування дисгармонічної структури особистості. Серед цих заходів основним є:
а) первинна провізорна профілактика – головною метою є охорона психічного здоров’я наступних поколінь. Вона грунтується на громадських заходах, спрямованих на оздоровлення побуту, праці, життя, створення умов для формування здорової сім’ї та вдосконалення виховання підростаючого покоління, досягнення гармонії розвитку у всіх послідуючих поколіннях;
б) первинна генетична профілактика – головною метою має науковий прогноз можливих наслідків спадкових психічних захворювань для психічного здоров’я наступних поколінь. Вона створює умови для керування спадковістю та оздоровлення спадковості без шкоди і дискриминації особи. Безпосередньо здійснюється медико-генетичними консультаціями.
В) первинна ембріологічна профілактика – спрямована на оздоровлення жінки (гігієна шлюбу і зачаття, гігієна вагітності, охорона процесу зародкового розвитку та виключення потенційно небезпечних шкідливостей, організація високої якості допомоги в родах). Ці заходи забезпечуються жіночими консультаціями, та закладами рододопомоги.
Г) первинна постнатальна профілактика – здійснюється з метою раннього виявлення вад розвитку у новонароджених, своєчасної їх корекції і включає проведенням системи заходів, які забезпечують поетапний розвиток дитини, підлітка, юнака. Поряд з педіатричною службою в організації цього виду профілактики приймають участь дитячі психіатри, психологи та спеціалісти в області фізіології розвитку.
1. Вторинна профілактика – система заходів, спрямованих на попередження небезпечного для життя або неблагоприємного перебігу психічного захворювання. До цих заходів відносяться:
- рання діагностика, прогноз та попередження небезпечних для життя хворого станів;
- ранній початок лікувально-коригуючих заходів, швидке досягнення максимально повної ремісії або повної редукції хвороби;
- виключення можливості рецидивуючого перебігу;
- довготривала підтримуюча корекція психіки хворого після хвороби та в період ремісії.
2. Третинна профілактика – система заходів, спрямованих на попередження психічної інвалідизації при затяжному, хронічному перебігу хвороби. Це здійснюється шляхом застосування медикаментозних і інших коригуючих методів терапії для переривання хронічного перебігу хвороби, оздоровлення умов життя і побуту хворих, систематичного використання засобів реадаптації та активного праце- і побуто влаштування в період ремісії.
Психотерапiя
Психотерапія, як напрямок роботи, має безліч визначень, так як методів впливу на людську психіку багато і всі вони різні. Загальноприйнятовважати, що психотерапія — це корекційна робота, спрямована на вирішення проблем в емоційній, поведінковій та міжособистісній сфері людини.
Психотерапія буває медична, яка розглядає психічні захворювання та методи нормалізації людської психіки з точки зору медицини та фармакології, і психологічна, яка розглядає стан людини через призму його переживань та індивідуальних проблем. Головним завданням медичної психотерапії є зникнення симптомів психічних захворювань і повернення людині соціальних та індивідуальних функцій. Метою психологічної терапії є дозвіл внутрішніх особистісних проблем, покращення якості життя та особистісний ріст пацієнта.
За кількістю пацієнтів, що одночасно беруть участь в сеансі психотерапії, психотерапія класифікується як: індивідуальна та групова.
Техніки, які застосовує психотерапевт, мають різну спрямованість, залежно від того, через який з аспектів особистості відбувається вплив, розрізняють психотерапію:
1. сугестивну (навіювання);
2. аналітичну (аналіз того, що відбувалося і виявлення причин, що призвели до даного станом);
3. поведінкову (біхевіоральної) вплив на поведінку людини;
4. когнітивну (пізнавальну) засновану на знаннях людини;
5. екзистенціальну (смислове) спрямовану на пошук смислових значень;
6. раціональну (що впливає на розум людини).
Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:
1) метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для психотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань;
2) тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється маніфестований і латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння - це процес трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і оволодіння форму;
3) інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, роз'яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;
4) аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;
5) аналіз перенесення (трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. Аналіз перенесення сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта.
В аналітичній психотерапії Карла Юнга центральне місце посідають наступні ідеї: 1) подолання будь-якої однобічності у розвитку особистості, особливо пов'язаної зі схильністю до обстоювання свідомих патернів та ідеалів і заперечення "темного боку" особистого й громадського життя; 2)індивідуації як всебічного, повного розвитку самості, що синтезує свідоме і несвідоме.
Сам К. Юнг підкреслював емпіричний, досвідний характер психотерапії, яку розлядав як різновид освітнього процесу. Він говорив про "загальний невроз віку", а не про хворобу клієнта. Метою психотерапевтичної допомоги є навчити розумінню внутрішнього світу і самопізнанню через переживання всієї повноти свого буття, що в перспективі веде до поглиблення повноти гармонійного буття.
У цьому напрямку психотерапії відсутня будь-яка фіксація позиції психотерапевта. Він будує свої психотерапевтичні стосунки з клієнтом через використання перенесення і контрперенесення, прийняття клієнта у роботі з його внутрішнім світом. Важливим моментом є допомога клієнту у розмежуванні усвідомлюваних і неусвідомлюваних інстанцій та встановлення комунікацій між ними.
Індивідуальна психотерапія Альфреда Адлера (за О. Ф. Бондаренком) обстоює необхідність сприйняття світу з позиції "системи відліку" клієнта, при цьому не заперечується об'єктивне зумовлення поведінки, але воно вважається менш важливим, ніж цінності, цілі, уявлення, висновки, якими керується людина. Особистість виступає неподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною соціуму. Звідси і значна увага до міжособистісних проблем, і твердження, що вся людська поведінка має цілеспрямований характер. Почуття неповноцінності, його компенсація й соціальне середовище - ось ті три змінні, результативна сила впливу яких сприяє формуванню в особистості прагнення до значущості й зверхності.
.
Гуманістичний напрям психотерапії
Гуманістичний напрям психотерапії базується на цінності актуальної ситуації, відчуттів і досвіду клієнта, з вірою у його конструктивні сили. Як зазначає Г.Онищенко, в центрі гуманістичного підходу є людина, її особистість. Але увага приділяється її сьогоденню, вірі клієнта в свої сили.
У межах цього напрямку розрізняють три основні течії: власне екзистенційну ("переживальну"), центровану на клієнтові (роджеріанську) та гештальт-терапію.
Головною метою екзистенційної психотерапії є допомога клієнтові у пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної свободи та відповідальності і у розкритті своїх потенцій як особистості в повноцінному спілкуванні. Одночасно завданням екзистенційної психотерапії виступає безумовне визнання особистості клієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем, існування якого є самоцінним.
Позиція психотерапевта відзначається розумінням клієнта в семантиці його власного внутрішнього світу, образу "Я" та дійсності. Головна увага приділяється теперішньому моменту життя клієнта та його актуальним переживанням, як зазначає О. Ф. Бондаренко. Складність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен уміти поєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що називається "обмеженим існуванням" у клієнті.
Представники європейської та американської екзистенційної психології заперечують значення будь-яких психотехнік у психотерапії, а лише підкреслюють значення процесів розуміння, усвідомлення й прийняття рішень, тобто тих особистісних дій, які заперечують "методику" психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння вислуховувати й співпереживати.
К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики поставив особистість клієнта, що почуває свою безпорадність, закритість для істинного спілкування тощо. Основною гіпотезою К.Роджерса стало те, що стосунки між клієнтом та психотерапевтом є каталізатором, умовою позитивних особистісних змін. К.Роджерс визначає головну мету психологічної допомоги як забезпечення становлення "цілковито діючої особистості", допомога особистісному зростанню, завдяки якому людина сама розв'язує свої проблеми, а другорядна мета - створити відповідний "психологічний клімат", терапевтичні стосунки. Увага концентрується не на проблемах людини, а на її особистості.
Основна вимога до психотерапевта при цьому - відмовитися від програвання будь-яких ролей і намагатися бути самим собою.
Структура психотерапевтичного процесу складається з семи етапів:
1) заблокованість внутрішньої комунікації, заперечення наявних проблем, відсутність бажання змін;
2) самовираження, коли клієнт в атмосфері прийняття починає потроху відкривати свої проблеми, почуття;
3) розвивається саморозкриття і прийняття себе клієнтом в усій своїй складності і суперечливості, обмеженості та незавершеності;
4) відбувається процес ставлення до власного феноменологічного світу як до свого, тобто долається відчуженість від власного "Я" і, як наслідок, зростає потреба бути самим собою;
5) розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальності, встановлення внутрішньої комунікації; поведінка і самовідчуття "Я" стають органічними, спонтанними. Відбувається інтегрування особистісного досвіду в єдине ціле;
6) особистісні зміни, відкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі світом і собою, відкритий власному досвіду.
Роджеріанський підхід знайшов широке застосування у розв'язанні конфліктів, у роботі з підлітками.
Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психологічних позицій особистості, розширення особистісної самосвідомості та має яскраво виражену
функціональну спрямованість.
Фредерік Перлз-засновник методу гештальтерапії
Головною метою гештальт-терапії є допомога людині у повній реалізації свого потенціалу. У ній виділяються допоміжні цілі:
1) забезпечення повноцінної роботи актуальної самосвідомості;
2) зміщення фокусу контролю всередину, заохочення незалежності і самодостатності; 3) виявлення психологічних блоків, які заважають зростанню і подолання їх.
О. Ф. Бондаренко зазначає, що у гештальт-терапії психотерапевт розглядається як "каталізатор", "помічник" і співтворець інтегрованої в єдине ціле, в "гештальт" особистості клієнта. Психотерапевт намагається уникати безпосереднього втручання в інтимні почуття клієнта, намагається полегшити виявлення цих почуттів.
Когнітивний напрям психотерапії почав виділятися в останні десятиліття XX століття. Він пов'язаний з розвитком когнітивної психології, яка приділяє головну увагу пізнавальним структурам психіки, займається особистісними конструктами та логічними здібностями. Когнітивний напрям, на думку О. Ф. Бондаренка, об'єднує три основні підходи: раціонально-емотивну терапію (PET) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну терапію У. Глассера.
Раціонально-емотивна терапія (PET) передбачає, що джерело психологічних порушень при всій їх різноманітності - система ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється звичайно у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних порушень є, як правило, самозвинувачення.
Центральним поняттям у PET є поняття "пастка", тобто всі ті когнітивні утворення, які викликають необгрунтовану (невротичну) тривогу, роздратування тощо.
Головною метою психотерапевта є допомога у перегляді системи переконань, норм і уявлень. Окрема мета - звільнитися від ідеї самозвинувачення, формування соціального інтересу, інтересу до себе, саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприйняття, здатності до ризику, реалізму тощо [9].
Позиція психотерапевта - директивна. Він роз'яснює, переконує. Він - авторитет, який спростовує помилкові судження, вказуючи на їх неточність, довільність тощо.
Цей психотерапевтичний напрям знаходить широке застосування серед соціальних працівників, у сімейному консультуванні та на промислових підприємствах.
Когнітивна психотерапія Л.Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на думку О. Ф. Бондаренка, в цілому збігаються з РЕТ. Процедура психотерапії полягає у спеціальній організації спілкування з психологом, коли ставляться питання: "Що ти втрачаєш, якщо?..." або "Звідки ти знаєш, що безглуздо спробувати?.." тощо. Потім визначається більш складна програма дій, на основі якої встановлюється співробітництво з психологом. Вживаються заходи для зниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення альтернативних рішень і способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за допомогою яких досягається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації.
Реалістична терапія призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями з метою навчання відповідальної і реалістичної поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися у випадках, коли потрібне нетривале психологічне втручання: у суїцидологічнихцентрах, у сімейному консультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах психологічної допомоги.
Головною метою психотерапії, як зазначає О. Ф. Бондаренко, є допомога клієнтові стати розважливим та емоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення рівня самосвідомості й розробити план особистісного вдосконалення.
Позиція психотерапевта близька до позиції вчителя. Потрібні такі цілком певні професійні якості: сенситивність, емпатичність, здатність бути вимогливим і виступати моделлю поведінки.
ВИСНОВКИ
Проблема ефективного пропагування психогігієнічного виховання і
здорового способу життя серед сучасної молоді є незаперечною та
надзвичайно актуальною. Наукові дослідження з формування культури
здоров’я молоді у галузі педагогічної, культурологічної й валеологiчної
освіти та виховання страждають обмеженістю, фрагментарністю, що не дає
можливості представити цілісну картину наукових поглядів на цю проблему.
Психологічне обґрунтування заходів подібного пропагування є
недостатнім. Разом з тим, саме психологічна обґрунтованість заходів
пропагування психогігієнічного виховання і здорового способу життя серед
сучасної молоді має суттєве значення для їх ефективності та досягнення
кінцевої мети, оскільки надає можливість адекватно підібрати різні заходи,
узгодити їх та визначити особливості їх використання в залежності від
поставлених завдань, особливостей певних цільових вибірок, на які
розраховані окремі заходи, та конкретних умов.
У найбільш загальному змісті “здоровий спосіб життя” розуміють як
життєдіяльність особистості, яка ґрунтується на культурних нормах,
цінностях, формах та способах діяльності, що зміцнюють здоров’я, адаптивні
можливості організму людини і сприяють її гармонійному фізичному,
духовному і соціальному розвитку, виконанню нею соціальних функцій і
досягненню активного довголіття. Здоровий спосіб життя є багатогранним
явищем, що включає фізичне, психічне, соціальне, культурне, духовне
здоров’я. Він включає такі основні елементи: раціональний режим праці і
відпочинку, викорінювання шкідливих звичок, оптимальний руховий режим,
особисту гігієну, раціональне харчування і т.п.
Ставлення до здоров’я являє собою сукупність індивідуальних
вибіркових зв’язків особистості з різними явищами оточуючої дійсності, які
сприяють або, навпаки, загрожують здоров’ю особистості, а також
відповідну оцінку індивідом свого фізичного і психічного стану, оптимально
організовану самою людиною життєдіяльність, яка сприяє збереженню
здоров’я, особистому розвитку, творчому функціонуванню.
“Здоров’язберігаюча компетентність людини” являє собою певний
рівень її медично-валеологічної грамотності, стан соціального благополуччя,
ступінь розвитку творчих сил, фізичних, психічних і розумових здібностей,
виражених в організації її життєдіяльності, у ставленні до самої себе, інших
людей, до природи Основним критерієм здоров’язберігаючої компетентності
є стан оптимальної відповідності, гармонії між біологічним, психологічним і
соціальним у житті й діяльності людини.
Існують два основних вектори дослідження проблеми психогігієнічного
виховання і здорового способу життя - особистісний та соціальний. Перший
орієнтує на формування установок особистості на здоровий спосіб життя,
набуття знань, умінь і навичок, необхідних для реалізації цих установок;
другий – на створення “екології середовища”, зокрема його природної,
соціальної, культурної складових. Таким чином, заходи пропагування
здоровий спосіб життя серед молоді, насамперед, мають бути спрямованими
на досягнення цілей особистісного вектору цієї проблеми.
В структурі психогігієнічного виховання і здорового способу життя
виділяються такі основні компоненти: рухова активність, заняття фізичною
культурою і спортом; профілактика шкідливих звичок та захворювань;
виконання гігієнічних вимог; загартування; дотримання оптимальних для
здоров’я режимів дня, навчання, відпочинку та харчування; раціональна
навчальна і трудова діяльність з елементами наукової організації; культура
спілкування; культура сексуальної поведінки; самопідготовка і саморозвиток
особистісно важливих якостей (сили волі, цілеспрямованості, активності,
самодисципліни); психофізична регуляція організму; психологічна
підготовка як основа попередження стресів і вироблення позитивних емоцій,
навчання методикам психорегуляції свого стану; повноцінний сон, який
попереджує фізичну та розумову перевтому; загальний гармонійний
фізичний, психічний, культурний та духовний розвиток особистості.
Виділення зазначених компонентів надає можливість зробити висновок,
що пропагування психогігієнічного виховання і ЗСЖ серед сучасної молоді
має бути спрямоване як на пропагування психогігієнічного виховання і ЗСЖ
взагалі, так і на пропагування всіх його окремих компонентів. І, природно,
що заходи пропагування кожного із зазначених компонентів мають
базуватися на відповідному їх психологічному обґрунтуванні. Тобто мають
бути виділені найбільш психологічно дієві для молоді аргументи за кожним
компонентом, які вже надалі будуть використовуватись при здійснені
пропагування. Але й форма у якій це пропагування буде здійснюватись має
також враховувати психологічні особливості цільової вибірки, на яку вона
спрямована – молодь.
До специфічних особливостей соціалізації сучасної української молоді
відносять: трансформацію основних інститутів соціалізації; деформацію
ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції і становлення нової
системи соціального контролю; дисбаланс організованих і стихійних
процесів соціалізації в сторону стихійності; зміну співвідношення
суспільних і особистісних інтересів в сторону розширення автономії
особистості, її самодіяльності, творчості та ініціативи.
Актуальність проблеми психічного здоров'я молоді визначається такими
основними чинниками як: ускладнення у сучасних умовах виробничої
діяльності; зміна характеру праці і способу життя населення; виникнення
постійних стресових ситуацій. Переважна більшість молодих людей
відзначаються низьким рівнем психічного здоров'я, що зумовлює виникнення
поведінкових порушень афективно-емотивного, психастенічного,
психопатичного, шизоїдного та іпохондрично-депресивного типів.
Основними чинниками, що порушують психічне здоров'я у шкільні роки
є екзаменаційна ситуація, необ'єктивність вчителів, велике розумове
навантаження, страх відповідати на уроці, відсутність інтересу до навчання,
незадоволеність методикою викладання предметів, втома. Серед факторів
ризику, що впливають на школярів, виділяються: фактори НТР (прискорення
темпу життя, гіподинамія, інформаційні навантаження, монотонія); соціальні
(нездорове харчування, шкідливі звички, невміння регулювати напругу і
розслаблювати організм); шкільні (перевантаженість учнів, велика
наповнюваність класів, неуспіх, занижений рівень успішності, невихованість,
неблагополуччя психологічного клімату в колективі).
В молоді здебільшого відсутнє єдине (а тим більше наукове) розуміння
сутності здоров’я і здорового способу життя. Для молодих людей характерні
однобічні погляди: не курити, не вживати алкоголь та наркотичні речовини,
раціонально харчуватися, мати достатній сон, не нервувати, дотримуватися
гігієни тіла, одягу, займатися фізичною культурою. Більшість з них не
володіють необхідними знаннями, вміннями й навичками про основи
здоров’я і здорового способу життя.
Позитивна мотивація досягнення у галузі фізичної культури і спорту
ефективно формується в молоді на засадах методів цілепокладання. До
домінуючих мотивів молоді до систематичних занять фізичною культурою і
спортом відносять: вдосконалення стану здоров’я; досягнення впевненості в
своїх можливостях; розвиток спортивної обдарованості; вдосконалення
конституційних особливостей тіла, статури; етичні та естетичні параметри,
компоненти фізичної культури і спорту; активна форма відпочинку;
випробовування своїх можливостей в екстремальних умовах, професійно-
прикладне значення фізичної культури і спорту
Результатом формування здорового способу життя у людини є його
сформованість як складне особистісне інтегральне утворення, що включає
позитивну мотивацію до здорового способу життя, наявність знань, умінь та
навичок звичок здорового способу життя, психічні та характерологічні
особливості.
Виділяють чотири рівні сформованості основ здорового способу життя
молодої людини: високий, середній, низький. Особи з високим рівнем
відзначаються активним ставленням до здорового способу життя і добрим
станом здоров’я; з середнім рівнем - невисоким рівнем мотивації на
зміцнення здоров’я і дотримання здорового способу життя, із задовільним
рівнем - невисоким рівнем мотивації на зміцнення здоров’я і дотримання
здорового способу життя; з низьким - відсутністю мотивації до здорового
способу життя та відхиленнями у стані здоров’я. Для більшості є властивим
третій рівень.
Стосовно ставлення до здорового способу життя, молодь поділяють на
п’ять груп: 1) з активно-позитивним; 2) пасивно-позитивним; 3) байдужим; 4)
пасивно-негативним; 5) активно-негативним ставленням.
Основними причинами, що негативно впливають на формування ЗСЖ
молоді називають: недосконалість навчально-виховної діяльності та
відповідних пропагувальних і популяризаторських заходів в системі освіти;
недосконалість профілактичної роботи в системі охорони здоров'я; нестача
знань та інформації, що повинні надаватися з інших державних і суспільних
структур - ЗМІ, позашкільних молодіжних осередків, соціальних служб для
молоді, громадських організацій; обмежені матеріальні можливості;
асоціальний спосіб життя батьків.
У формуванні здорового способу життя молоді провідну роль має
відігравати фізичне виховання, оскільки рухова активність забезпечує
удосконалювання та тренування багатьох важливих функцій організму
людини. Проте, нині процес формування в молоді здорового способу життя
здебільшого не поєднано з практичними заняттями фізичними вправами.
Розвиток фізкультурного руху молоді в країні стримується такими
основними чинниками як недостатній розвиток матеріально-технічної бази та
низька ефективність її використання, недостатній рівень підготовки
фізкультурних кадрів та відповідного науково-методичного забезпечення.
Робота з формування здорового способу життя має складатися із двох
взаємопов’язаних складових: 1) прийняття молоддю цінностей здорового
способу життя (пропагувальна складова); 2) здобуття молоддю знань, умінь і
навичок, необхідних для самостійного виконання його вимог (змістовно-
інформаційна та практична складові). Вирішальне значення у цьому процесі
відіграє поєднання роботи з формування у молодих людей знань з теорії і
методики фізичного виховання та ведення здорового способу життя з
практичними заняттями фізичними вправами. Найбільш цінними для
здоров’я вважаються заняття фізичними вправами з обтяженнями, спортивні
ігри та змагання. Важливим при вихованні у молоді цінностей здорового
способу життя є проведення самостійних оздоровчих занять за місцем
проживання.
Основу психогігієнічного виховання має складати уявлення про те, що
більшість хвороб пов'язана зі способом життя людини і вчитися управляти
своїм здоров'ям необхідно з раннього віку. Рівень психічного здоров’я
молодих людей доцільно визначати за чотирма якісними групами, які мають
психологічну та медичну критеріальність (здорові, з легкими астенічними
реакціями, з субклінічними відхиленнями у вигляді астеноневротичних і
патохарактерологічних реакцій, із суміжними нервово-психічними
порушеннями – неврозами і психопатіями).
Оцінка ефективності оздоровчих програм для молоді може
здійснюватись за чотирма основними показниками: 1) підвищення інтересу
молоді до проблем здорового способу життя; 2) активна участь у оздоровчій
програмі; 3) зниження рівня захворюваності; 4) зниження факторів ризику; 5)
підвищення рівня духовності молоді.
Робота з психогігієнічного виховання і формування здорового способу
життя в молоді конче потребує узгоджених дій на всіх ланках державного
управління, залучення всіх державних закладів та громадських організацій,
робота яких пов’язана із молоддю – створення цілісної державної системи,
спрямованої на вирішення вказаного завдання. Тільки за таких умов може
бути забезпечена належна ефективність пропагування психогігієнічного
виховання і здорового способу життя серед молоді, яке має стати однією із
найважливіших елементів даної державної системи.
У пропагуванні психогігієнічного виховання і здорового способу життя
серед молоді можна виділити пропагувальну і контрпропагувальну складові:
1) воно має бути спрямоване на прийняття даною віковою групою населення
ідей пріоритету цінності здоров’я в світоглядній системі цінностей людини;
2) забезпечувати формування в молоді негативних установок до вживання
психоактивних речовин.
Найбільш ефективними сучасними засобами популяризації
психогігієнічного виховання і здорового способу життя серед молоді
(пропагувальна та змістовно-інформаційна складові) є: наочна агітація;
регулярне проведення масових фізкультурно-оздоровчих заходів,
використання науково-популярних фільмів, книг, виставок, бесід тощо.
Провідну роль мають відігравати ЗМІ.
Оцінювати ефективність пропагувальних заходів можна за такими
показниками як підвищення рівня інтересу молоді до проблем здоров’я та
здорового способу життя; рівня активності участі у оздоровчо-спортивних
заходах, зниження рівня вживання психоактивних речовин.
Пропагування психогігієнічного виховання і здорового способу життя
серед молоді являє систему послідовних агітаційно-інформаційних заходів,
спрямованих на: усвідомлення молоддю пріоритету цінності здоров’я,
прийняття нею цінностей здорового способу життя та формування в неї
стійкого негативного ставлення до вживання психоактивних речовин.
Психологічне обґрунтування заходів пропагування психогігієнічного
виховання і здорового способу життя серед молоді являє собою послідовне
здійснення психологічного аналізу різних заходів, що можуть
застосовуватись з подібною пропагувальною метою, визначення їх
психологічної обґрунтованості, адекватності, особливостей, обмежень та
рекомендацій щодо застосування для ефективного вирішення поставлених
пропагувальних завдань із урахуванням особливостей певних цільових
вибірок, на які розраховані окремі заходи, та конкретних умов.
При здійсненні психологічного обґрунтування заходів пропагування
психогігієнічного виховання і здорового способу життя серед молоді слід
послуговуватись такими принципами:
• науковості і системності;
• послідовності, поетапності, ефективності;
• спрямованості на формування стійких ціннісних орієнтацій щодо
пріоритету здоров’я та ведення здорового способу життя;
• комплексності та узгодженості застосування різних заходів;
• врахування психологічних та соціально-психологічних особливостей
сучасної молоді, наявного соціально-економічного становища в країні;
• отримання зворотного зв’язку щодо ефективності застосування як
окремих заходів, так і комплексних пропагувальних програм;
• індивідуалізації та постійного удосконалення.
Нами обґрунтовано, що психологічний аналіз заходів пропагування
здорового способу життя та психогігієнічного виховання серед молоді, який
покладено в основу їх психологічного обґрунтування, передбачає такі
ключові моменти:
• визначення психологічної обґрунтованості заходу та його адекватності;
• визначення особливостей, обмежень та рекомендацій щодо застосування
заходу у залежності від контингенту, на який він розрахований та
конкретних умов його застосування;
• визначення послідовності, етапності застосування заходу;
• визначення можливостей його комплексного та узгодженого застосування
разом із іншими заходами;
• визначення способів отримання зворотного зв’язку щодо ефективності
застосування даного заходу;
• визначення перспектив його подальшого удосконалення.
Відповідно до цього, нами розроблені типові приклади психологічного
обґрунтування найважливіших заходів пропагування здорового способу
життя й психогігієнічного виховання серед молоді та надані на його основі
методичні рекомендацій щодо їх застосування. Зокрема, такі як пропагування
у ЗМІ, наочна агітація, масові фізкультурно-оздоровчі заходи, популяризація
нетрадиційних методів оздоровлення, лекції та бесіди, індивідуалізація та
популяризація психогігієнічного виховання в навчальних та медичних
закладах.
Нами обґрунтовано зміст загальних концептуальних засад пропагування
психогігієнічного виховання і здорового способу життя серед сучасної
молоді, які містять п’ять основних складових.
1 Основні напрямки пропагування психогігієнічного виховання і
здорового способу життя (визначено 10 основних напрямків).
2. Психологічні особливості молоді, які мають бути враховані при
здійсненні пропагувальної роботи.
3. Змістовні особливості психогігієнічного виховання і здорового
способу життя, які мають бути враховані при їх пропагуванні серед молоді.
4. Вихідні організаційно-методичні засади пропагування
психогігієнічного виховання і здорового способу життя та основні принципи
психологічного обґрунтування заходів пропагування психогігієнічного
виховання і здорового способу життя серед молоді.
5. Основні передумови забезпечення ефективності пропагування
психогігієнічного виховання і здорового способу життя.
Література
1. Баклицька О. Проблема психічного здоров'я студентів інститутів фізичної
культури // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і
спорту. – 2003. – № 18. – С. 61-66.
2.Балл Г.А. «Психология» методологии: рациогуманистический взгляд //
Вопросы психологии. – 2011. – №2. – С.3-13.
3. Болтівець С.І. Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни:
Дис... д-ра психол. наук: 19.00.07 / Інститут психології ім. Г.С.Костюка. -
К., 2004. - 446 с.
4. Болтівець С.І. Методологія психогігієнічного нормування технічної освіти
// Психолого-педагогічні проблеми розвитку особистості в системі
неперервної освіти: Науково-метод. збірник / За ред. М.М. Заброцького. –
Київ-Житомир, ЖІППО, 2007. – С. 106-110.
5. Болтівець С.І. Психогігієнічна позиція педагога у пропагуванні здорового
способу життя // Практична психологія і соціальна робота. – № 9. – 2007. –
С. 65 – 66.
6. Болтівець С.І. Змістовні складові підготовки студентів медичних,
психологічних і педагогічних спеціальностей до психогігієнічного
виховання молоді // Практична психологія і соціальна робота. – № 6. –
2008. – С. 75 – 76.
7. Болтівець С.І. Теоретико-методологічні основи психогігієнічного
виховання молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. -
№ 9. - С. 60 - 63.
8. Болтівець С.І. Ефективне застосування заходів пропагування серед молоді
психогігієнічного виховання в навчальних закладах (методичні
рекомендації) // Практична психологія та соціальна робота. – 2010. - № 12.
- С. 67 - 70.
9. Вакуленко О.В. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова
становлення особистості у підлітковому віці: Автореф. дис... канд. пед.
наук: 13.00.05 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. –
К., 2001. – 20 с.
10. Варварук Н., Презлята Г. Чинники формування свідомого ставлення<
