Особливу групу бальнеологічних курортів складають курорти з мінеральними водами для внутрішнього (питного) застосування

Київський Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Церква Спаса на Берестові, Ансамбль історичного центру Львова, Пункт геодезичної дуги Струве «Катеринівка», Пункт геодезичної дуги Струве «Баранівка», Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини, Церква Святого Духа, Церква Собору Пресвятої Богородиці, Церква святого Юра, Церква Святого Духа, Стародавнє місто Херсонес Таврійський.

23) Величезну роль інфраструктури, яку для туристичної галузі мають комунікації, транспортні послуги, інженерні споруди, дороги, суміжні підприємства індустрії туризму, які забезпечують нормальний доступ туристів до туристичних ресурсів, їх належне використання в цілях туризму, а також життєдіяльність підприємств індустрії туризму.

Інфраструктура відіграє дуже велику роль у господарстві та в забезпеченні певних умов життєдіяльності населення будь-якого регіону. Вона не визначає спеціалізацію території, хоча досить суттєво впливає на формування промислового, сільськогосподарського виробництва та туристичної галузі. На відміну від матеріального виробництва, інфраструктура має доволі чітко обумовлений територіальний характер, забезпечує функціонування промислових підприємств, які визначають спеціалізацію туристичної галузі.

Інфраструктура характеризується такими ознаками:

елементи інфраструктури не виробляють матеріальних цінностей, а лише створюють необхідні передумови для їх виробництва;

ефективність структурно-функціональних об'єктів і споруд інфраструктури тісно пов'язана з безперервним розвитком і удосконаленням матеріального виробництва;

інфраструктура сприяє повному і раціональному господарському використанню території з відповідними природними, економічними та рекреаційними ресурсами, географічним положенням, які можна розглядати як суттєвий ресурс соціально-економічного розвитку.

Інфраструктура сприяє розвитку туризму як в межах регіонів України, так і європейських держав, тобто забезпечує взаємодію українських туристських маршрутів з зарубіжними. Україна - одна з європейських держав, яка має надзвичайно сприятливі передумови для розвитку і формування територіально-рекреаційного комплексу (ТРК).

 

Туристична інфраструктура - це сукупність штучно створених рекреаційних закладів (санаторії, бази відпочинку, готелі, ресторани та ін) і супутніх об'єктів, побудованих для загального користування за рахунок державного інвестування (автомобільні і залізничні дороги (шляхи, пункти пропуску, аеропорти, лікарні, школи тощо). Послуги інфраструктури грають свого роду роль, яка пов'язує різні сектори туристичної галузі, включаючи кінцевого споживача і спочатку певні процесом становлення індустріального, а згодом постіндустріального суспільства, адже таке суспільство не може обходитися без них.

Формування туристських сезонів - літнього і зимового - вимагає розвитку туристичної інфраструктури, придатної і літнім, і зимовим умовам. Потрібна раціональна схема розміщення туристичних маршрутів, яка дала б можливість рівномірно в просторі і часі, а також, відповідно до сезонів року, охопити територію об'єктів туристично-рекреаційної інфраструктури. Такий підхід буде сприяти більш повному використанню ресурсів і зменшення негативного впливу просторової і сезонної нерівномірності туризму на транспорт, систему внутрішнього обслуговування і використання кваліфікованих фахівців.

24) Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.

Комплекс (від латинського complexus – зв‘язок) – сукупність предметів, дій, явищ, що утворюють єдине ціле.

Рекреаційний комплекс – це територіально-рекреаційна система, яка відзначається певним рівнем взаємозв’язків між її складовими.

Територіально-рекреаційний комплекс - особлива форма територіальної організації господарства, яка формується в процесі взаємопов’язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики

Туристично-рекреаційний комплекс - це комплекс, що об’єднує систему туристично-рекреаційних закладів, обслуговуючих їх підприємств інфраструктури та інших галузей, які мають тісні виробничі та економічні зв’язки, спільно використовують ресурси з метою задоволення різноманітних оздоровчих, пізнавальних, культурних та інших потреб населення.

Курортно-рекреаційна система включає:

- конкретне місце розташування рекреації, тобто територіального та рекреаційного простору, представлених об’єктами природно-­ресурсного потенціалу;

- матеріальні та нематеріальні фактори виробництва;

- підприємства-продуценти рекреаційних послуг;

- ринкових посередників, що забезпечують комплексність послуг та ефективність функціонування системи;

- споживачів курортно-рекреаційних послуг;

- фактори і сили зовнішнього середовища, що впливають на систему.

Типи рекреаційних комплексів:

- Туристський

- Санаторно-курортний

- Оздоровчо-рекреаційний

- Культурно-рекреаційний

Функції рекреаційного комплексу:

1) медико-біологічна; 2) соціально-культурна; 3) економічна; 4) екологічна; 5) міжнародна; 6) місто утворювальна.

Передумови виникнення рекреаційних комплексів:

1) природні; 2) соціально-економічні; 3) політичні; 4) демографічні; 5) матеріально-технічні.

Фактори розвитку рекреаційних комплексів

1) туристично-рекреаційні ресурси; 2) туристично-рекреаційні потреби.

2.4. Види і функціональна структура закладів рекреаційного обслуговування населення

Рекреаційна діяльність —система заходів, пов'язаних з використанням вільного часу для оздоровчої й культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їхнього постійного проживання

Рекреаційна діяльність - вид господарської діяльності відповідно до Державного класифікатору (ДК 009-96 Державний класифікатор України).

Рекреаційна потреба - продукт історичного розвитку і є змінною категорією.

Рекреаційні потреби мають фізіологічну основу, але з’явлються нові соціальні складові.

25) Курортом називається місцевість, що володіє природними цілющими властивостями, які використовуються для лікування мінеральними джерелами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустельного клімату).

Бальнеогрязевий курорт – тип курорту, де в якості основних лікувальних чинників використовуються мінеральні води та лікувальні грязі. Існують курорти, які одночасно володіють усіма курортними факторами.

Бальнеокліматичний курорт – тип курорту, де у якості основних лікувальних чинників виступають клімат та природні мінеральні води.

Бальнеологічний курорт – тип курорту, де у якості основного лікувального чинника використовуються природні мінеральні води.

Особливу групу бальнеологічних курортів складають курорти з мінеральними водами для внутрішнього (питного) застосування.

Грязевий курорт – тип курорту, де у якості основного природного чинника використовуються лікувальні грязі.

Кліматокумисолікувальний курорт – тип курорту, де в якості основних природних лікувальних чинників використовуються степовий і лісостеповий клімат та кумис. Курорти даного типу розташовані у Башкирії, Оренбурзькій області, на Алтаї.

Кліматичний курорт – тип курорту, де у якості основного лікувально-профілактичного чинника використовується клімат. На кліматичних курортах використовується також ландшафтотерапія і спелеотерапія. Слід зазначити, що в особливу групу виділяються приморські кліматичні курорти.

В окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів відносяться: підвищені чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, знижений парціальний тиск кисню й ін.

26) Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40

національних природних парків загальною площею більше 10000 км², які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. Також 21 жовтня 2010 року Сіверсько-Донецький природний парк було позбавлено статусу національного. Зараз ведуться активні роботи зі створення найбільшого в Україні національного природного парку «Подесіння»]. Також планують створити у львівський області національний природний парк «Чайковицький».

Правові основи організації, охорони та ефективного використання національних природних парків України, як частини природно-заповідного фонду України, визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України».

Шацький національний природний парк, Вижницький національний природний парк, Природний національний парк “Подільські Товтри”, Природний національний парк “Синевір”, Національний природний парк «Бузький Гард», Національний природний парк «Галицький»,

Національний природний парк «Гетьманський» і тд.

27) Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Трускавець, Львівська область. Найвідоміший бальнеологічний курорт України. Перша письмова згадка про Трускавець датується 1462 роком. На початку 1860-х років кількість відвідувачів курорту перевалило за тисячу. Нинішній Трускавець приймає близько півмільйона курортників в рік і бювети мінеральних вод тут ніколи не пустують.

В Україні встановлені значні запаси лікувальних грязей, до яких відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин. Грязі являють собою однорідну тонкодисперсную пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на торфи (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканические (гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяных ванн, а також у поєднанні з деякими електропроцедурами.

В Україні виділяється 265 зручних для рекреаційного освоєння відносно великих лісових масивів і окремих місцевостей загальною площею понад 1 млн. га. Фітолікувальні рекреаційні ресурси визначаються параметрами використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на людський організм і служать сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку і туризму.

28) правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму".

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового,

валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

29) 29. Рекреаційне районоутворення пов'язано з тим, що за територіями, які освоюються, закріплюється рекреаційна функція, внаслідок чого формуються райони з рекреаційною спеціалізацією. Ця функція не постійна в часі, вона змінюється, як змінюється і спеціалізація території. Тривалість процесу визначення рекреаційної спеціалізації для різних територій неоднакова. Особливості цього процесу залежать від багатьох чинників, проте сам процес загалом є тривалим.
Таксономічні одиниці: 1) рекреаційний пункт (окремий санаторій, будинок відпочинку, готель, кемпінг);
2) рекреаційний
3) рекреаційний вузол
4) рекреаційний підрайон, який складається з одного або кількох курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами.
5) рекреаційний район або комплекс — цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типі природно-географічних умов;
6) рекреаційний регіон.

 

30.Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. Найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).
Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.
Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).
Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.
Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).
Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком і
Радою з вивчення продуктивних сил України. Весь комплекс соціально-економічних умов за цією схемою у наш час випадково чи невипадково ставить

85. Перспективи: В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об’єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-куль-турного призначення (пам’ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.)

Проблеми: На міжнародному ринку наша країна недостатньо відома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією; Сучасний етап розвитку туристично-рекреаційних комплексів в Україні характеризується певною невідповідністю між платоспроможним попитом на туристично-рекреаційні послуги та пропозицією; в Україні розвиток туризму і рекреації ще не є домінуючим у сфері економіки; проблеми, пов’язані із розвитком транскордонного співробітництва, розширення соціальних, економічних та політичних зв’язків між ЄС та країнами-сусідами

 

86. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах. Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. Більше розписувати не буду, бо і так все ясно. Тут треба описать природні скарби України: гори, заповідники, лікувальні місця. Все, що відносить до природного світу.

 

87.

88.

89. Фактори, що обмежують розвиток рекреаційно-туристичної діяльності.

Напруженість у міжнародних відносинах; Нестабільність політики та закритість економіки; Стагнація економіки та падіння добробуту населення; Невпорядкованість туристичних ресурсів; Нерозвинутість індустрії туризму; Нераціональне використання культурно-історичної і культової спадщини й довкілля; Низький рівень доходів населення та нестача вільного часу; Забруднення навколишнього середовища й екологічна небезпека; Юридичні обмеження туризму: заборона на вільне пересування туристів, наявність недоступних для туристів зон тощо; Низький рівень знань про туризм серед населення, погана реклама; Недооцінка ролі туризму в інтелектуалізації суспільства; Відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туризму на рівні світових стандартів.

90. Пріоритетні напрямки державної політики в галузі рекреації й туризму в Україні

Основні напрямки:

 залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико–культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

 забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму, як високорентабельної галузі економіки України, або створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

 створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного митного, прикордонного та інших видів контролю;

 створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

 запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів і малозабезпечених верств населення;

 заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

 встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

 визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

 створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

 забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів і майна;

 підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статуту окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

 організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

 розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двох- і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.