Актуальні проблеми самовиховання молоді

Сутність самовиховання

Самоактуалізація, самореалізація й самоутвердження особистості відбувається протягом усього життя. Важливим шляхом їх здійснення є самовиховання. Концепція самовиховання у педагогічній психології пов'язана, першою чергою, з розумінням процесу розвитку психіки вихованця. Аналіз цього процесу показує, що самовиховання – активна внутрішня сила розвитку особистості в юнацькому віці; воно залежить від виховання в цілому та розвивається за своїми законами.
«...Духовний розвиток школяра залежить від того, наскільки глибоко відбувається його самоутвердження в усіх сферах діяльності і ставлень у колективі – в інтелектуальному житті, в праці, у формуванні моральної переконаності. Підліток стає справжньою людиною лише тоді, коли він навчиться пильно вдивлятися не лише в світ, що оточує його, а й у самого себе, коли він прагне пізнати не тільки речі, явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим, досконалішим».
Самовиховання слід розглядати як саморозвиток, в якому згідно з вимогами суспільства, загальнолюдськими, національними та моральними цінностями, цілями та інтересами самої людини творчо формуються та постійно розвиваються спроектовані нею сили та здібності й, водночас, нівелюються недоліки.

Самовиховання – це цілеспрямована свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних.

Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення вихованцем згоди із самим собою, пошуку смислу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей та активне самоутвердження у суспільному житті.
Пошук смислу життя – це відповідальний етап у розвитку та становленні особистості, коли відбувається формування і розвиток особистіших ціннісних орієнтацій, їх узгодження із загальнолюдськими, національними та професійними цінностями.
Самоактуалізація – це постійне прагнення людини до повного вияву і розвитку особистісних потенційних можливостей та їх реалізації.
Самореалізація – свідома, цілеспрямована матеріально-практична, соціальна й духовна діяльність особи, спрямована на реалізацію власних сил, здібностей, можливостей, життєвих настанов.

Мотивами самовиховання є життєві устремління вихованця, потреба діяти згідно з нормами загальнолюдської моралі та професійними вимогами, розуміння необхідності переборення труднощів особистісного і професійного становлення тощо.

Актуальні проблеми самовиховання молоді

Економічна криза в країні призвела до погіршення економічного і соціального становища населення, що різко відобразилося на рівні вихованості молоді. Соціальна незахищеність батьків зростає. Вони все більше зосереджуються на подоланні матеріальних труднощів і все менше приділяють уваги дітям.

Перехід до нових суспільно-економічних відносин спричинив руйнування колишніх моральних цінностей і призвів до спрямованості молоді на матеріальні цінності. Брак уваги дорослих та численні телевізійні шоу і серіали, які не виконують ніяких виховних завдань, сприяють тому, що життєвою самоціллю нового покоління стає заможність, замість людяності та всебічної освіченості. Хоча сучасний світ, що характеризується швидкою мінливістю, вимагає від людей здатності до самоосвіти, самовиховання та вміння швидко орієнтуватися та пристосовуватися до змін в навколишньому світі.

У зв’язку з цим, вважаємо формування у студентів усвідомлення потреби самовдосконалення як особистості особливо важливим завданням. М.О. Бердяєв писав: «Особистість не є готовою реальністю, а створюване «я». Становлення особистості відбувається під час самопізнання. Особистість вважається такою, що постійно розвивається. Її не існує там, «де нема роботи духа над душевним та тілесним складом людини». Людина може та повинна розвивати свої моральні, розумові та фізичні здібності.

Видатний чеський педагог Я.А. Кoменський наполягав на розвитку насамперед моральних якостей особистості. «Людина, яка досягла успіху в знаннях, але відстає в моралі, - більше відстає, ніж досягає успіху». Необхідно спонукати молодь до самовиховання як визначеного систематичного впливу на самого себе з метою розвитку у себе бажаних якостей. В.І. Лозова дає досить чітке визначення самовиховання. А саме: «самовиховання – це діяльність людини з метою вдосконалення своєї особистості». Під час такої діяльності відбувається розвиток особистості та перетворення середовища, де знаходиться людина. «Внутрішньо сформувати дитину, щоби правда зробила її вільною, неможливо тільки завдяки зовнішнім чинникам. Кожен мусить формувати себе зсередини — формувати у праці, витривало і терпляче, що не завжди молоді дається легко. І власне таке формування називається самовихованням.».

Потреба самовиховання та його ефективність залежать від багатьох психолого-педагогічних факторів. Деякі з них є суб’єктивними особливостями вихованців. Наприклад: вік, стать, освіта, розумовий розвиток, здібності, рівень прагнень. Однак першим кроком до самовиховання є саме потреба у самовихованні, пробудження прагнення студентів бути насамперед гармонійно-розвиненою особистістю. Мотивами для самовиховання можуть стати бажання молоді бути шанованою людиною у колективі, мати гарні стосунки з родичами та друзями, здобути щастя та любов у подружньому житті.

Завдання викладача чи педагога - підвести молоду людину до усвідомлення того, що для досягнення своєї мети треба мати певні риси характеру. Так, щоб досягти успіхів у професійній сфері, потрібно проявити себе відповідальною, сумлінною, ініціативною людиною та справжнім професіоналом. Щоб мати друзів, треба цінувати стосунки з ними, поважати їх, вміти пробачати їх помилки, радіти тому, що маєш, треба бути цікавою людиною та навчитися приносити щастя оточуючим. Всі ці особистісні якості мають стати для молоді ціннісними орієнтирами в самовихованні.

Наступним кроком в самовихованні є самоаналіз, тобто вміння критично оцінити свою багатогранну особистість: що в мені є гарного, в чому мої переваги, а що мені не подобається, що мені потрібно змінити в собі, щоб досягти своєї мети та бути щасливим.

Дуже гарний приклад самоаналізу ми можемо знайти у щоденнику Л.М. Толстого: «Я дурён собой, неловок… Я раздражителен, скучен для других, нескромен, нетерпим и стыдлив, как ребёнок. Я почти невежда. Что я знаю, тому я выучился кое-как сам, урывками, без связи, без толку и то так мало. Я невоздержан, нерешителен, непостоянен, глупо тщеславен, и пылок, как все бесхарактерные люди. Я не храбр. Я неаккуратен в жизни и так ленив, что праздность сделалась для меня почти неодолимой привычкой. Я умён, но ум мой ещё ниогда не был основательно испытан. У меня нет ни ума практического, ни ума светского, ни ума делового. Я честен, то есть люблю добро, сделал привычку любить его; и когда отклоняюсь от него, бываю недоволен собой и возвращаюсь к нему с удовольствием, но есть вещи, которые я люблю больше добра – славу»….

Як свідчить досвід роботи видатних учених над своїм самовихованням, прагнення глибше пізнати себе з метою вдосконалення нерідко виражається в потребі людини вести щоденник, що є не лише формою контролю за своєю поведінкою, але й однією з найбільш виправданих на практиці форм вивчення своєї особистості. Щоденник дозволяє глибше аналізувати свої вчинки і правильно оцінювати їх, накопичувати факти для судження про свій характер, дозволяє скласти більш обґрунтовану характеристику своєї особистості і на основі цього знання намітити конкретну програму самовиховання, контролю за власною поведінкою.

Наступним етапом в самовихованні є складання програми самовиховання, коли людина бере сама на себе обов’язки та контролює їх виконання. Наведемо уривок із щоденника Л.М. Толстого, де автор на основі самоаналізу подає приклад програми самовиховання:

«1. Не обдумав поступок, будь нерешителен, обдумав, будь решителен.

2. Каждому делу предаваться вполне, стараясь сделать его налучшим образом.

3. Всегда трудись.

4. Не лги.

5. Не тщеславься.

6. Не гадай.

7. Не мечтай.

8. Чем хуже положение, тем более усиливай деятельность.

9. Блюди порядок в физических и умственных занятиях.

10. В удовлетворении каждого чувства физического и морального будь воздержан».

Серед найголовніших правил свого життя письменник вказує наступні:

«1. Целью каждого поступка должно быть счастье ближнего.

2. Довольствоваться настоящим.

3. Искать случаев сделать добро».

Таким чином, людина може сформувати переважну більшість рис характеру, але для цього потрібна велика праця над собою та велика сила волі. Невипадково подібні приклади у психології називають вольовою поведінкою. Вольова поведінка – це прийняття рішення стосовно здійснення певної поведінки і формування, відповідно, мотиву як суб’єктивної цінності.

Воля знаходить своє відображення в здатності свідомо змінювати та регулювати свої цінності, а відповідно з ними і свою поведінку. Психологи стверджують, що вольова поведінка має важливе значення для формування характеру. Отже людина свідомо може виховати себе згідно зі своїми ціннісними настановами. Підтвердженням сказаного слугують слова із «Послання Папи Івана Павла II до молоді всього світу»: «… через працю, освіту, а особливо через самовиховання творимо своє життя, будуючи фундамент для майбутнього розвитку нашої особистості. Отже, "молодість... є скульптором, що ліпить усе життя" (Krasinski), а обриси, які вона надає людському буттю, зберігаються упродовж усього життя».

Розглянуті принципи стимулювання самовиховання та шляхи самовдосконалення дозволяють зробити наступний висновок. Самовиховання є найбільш ефективним та проходить з найбільшою активністю за наступних умов: 1) у вихованців сформовано бажання покращити себе; 2) вихованці мають ціннісні орієнтири та знають засоби самовиховання і володіють ними., Дотримання основних умов формування процесу самовиховання є рушійною силою на шляху до самоорганізації, саморозвитку та самовдосконалення особистості.