Тема 1. Друга світова війна. Військові події на території СРСР (Велика Вітчизняна війна)

Антигітлерівська коаліція – союз держав і народів, що склався під час Другої світової війни проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників. До коаліції входили СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай, Югославія, Польща, Чехословаччина та інші країни, що брали участь у воєнних діях або надавали допомогу союзникам. Наприкінці війни до складу коаліції входило близько 50 держав.

Велика Вітчизняна війна – справедлива, визвольна війна радянського народу на захист своєї Вітчизни проти фашистської Німеччини та її союзників (Угорщина, Італія, Румунія, Фінляндія); найважливіший етап Другої світової війни. Тривала з 22 червня 1941 р. до 8 травня 1945 р.

«Велика трійка» - неофіційна назва керівників СРСР (Й.Сталін), США (Ф.Рузвельт, після його смерті в квітні 1945 р. – Г.Трумен) і Великої Британії (У.Черчілль) в 1941-1945 рр.

«Блискавична війна» («бліцкриг») (нім. Blitzkrieg — блискавична війна) — створена на початку XX століття теорія ведення швидкоплинної війни, відповідно до якої перемога досягається в строки, що обчислюються днями або місяцями, перш ніж противник зуміє мобілізувати й розгорнути свої основні військові сили. Бліцкриг заснований на тісній взаємодії піхотних та танкових з'єднань за підтримки авіації. Стратегія бліцкригу подібна до прийнятої в СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни теорії глибокої наступальної операції. За стратегією бліцкригу танкові підрозділи при підтримці піхоти прориваються у тил супротивника, обходять і оточують його укріплені позиції. Оточені з'єднання противника, які відчувають труднощі з постачанням боєприпасів, технікою та продуктами харчування, легко розбиваються наступаючими військами або здаються в полон.

Голокост (Шоа, Катастрофа) (від лат. holocaustum – жертва загального спалення)– катастрофа європейського єврейства, тобто загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок організованого переслідування і планомірного знищення 6 млн. євреїв нацистами та їх пособниками в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945 рр. Голокост був вираженням фашистської політики й ідеології державного антисемітизму, доведеного до свого крайнього практичного втілення – геноциду значної частини єврейського народу. Офіційно план фізичного знищення євреїв був ухвалений нацистським керівництвом у січні 1942 р. Він передбачав створення концтаборів та гетто для євреїв, жорстокі способи страти: отруєння в газових камерах, спалення в крематоріях, голодомор, цькування собаками. Термін «Голокост» вперше був використаний у 1960-х рр. у публіцистиці майбутнім лауреатом Нобелівської премії миру письменником Елі Візелем як символ газових камер і крематоріїв у таборах смерті. Після всесвітньої прем’єри в 1978 р. однойменного американського багатосерійного телевізійного фільму цей термін став широко використовуватися. В Ізраїлі застосовується термін «Шоа» (Катастрофа).

Друга світова війна – найбільш масштабна і найбільш жорстока в історії людства війна, яка тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945 р. Воєнні дії відбувалися на території Європи, Азії, Африки й Австралії, на усіх морях і океанах. У війні брала участь 61 країна світу, 80% населення Землі. На території 40 країн було мобілізовано 110 млн. чоловік. Приблизна кількість жертв – 65-67 млн. чоловік, 90 млн. інвалідів. Найбільші втрати – СРСР (28 млн. чол.), Німеччина (13 млн. чол.), Китай (10 млн. чол.), Польща (6 млн. чол.), причому майже половина жертв – мирне населення. У концтаборах Німеччини знищено 16 млн. чоловік. Матеріальні втрати – 4000 млрд. доларів. У ході війни вперше були застосовані нові види озброєнь, у тому числі атомна бомба.

Другий фронт (на відміну від «першого фронту» - між Німеччиною та СРСР) – бойові дії Великої Британії та США проти Німеччини. Суть «другого фронту» полягала у створенні критичної для Німеччини ситуації, коли вона змушена була б воювати на два фронти – на сході та заході. СРСР наполягав на відкритті другого фронту на території окупованої Франції.

Колабораціонізм (від франц. colaboration – співробітництво)– усвідомлене й добровільне або вимушене співробітництво в період війни з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй батьківщині або союзних з нею країн. Історики виділяють різні типи колабораціонізму: 1) воєнний – сприяння противнику зі зброєю в руках: служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки; 2) політичний, адміністративний – співробітництво в окупаційних органах влади; 3) побутовий – встановлення дружніх відносин між окупантами та населенням; 4) культурний (духовний) – співробітництво з окупантами в духовній сфері, що під час Другої світової війни сприяло поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійської раси», підвищенню психологічного настрою окупантів; 5) економічний – співробітництво в будь-яких галузях економіки. У ряді країн Європи були сформовані колабораціоністські уряди: режим Віші на чолі з Анрі Петеном (Франція), уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга (Норвегія), уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Мюссерта (Нідерланди), уряд генерала, прем’єр-міністра Мілана Недіча (Сербія), режим лідера усташів, «поглавника» А.Павеліча (Хорватія), уряд Й.Тисо (Словаччина) та інші. Після війни колаборантів карали як злочинців, зрадників Батьківщини.

Корінний перелом – перехід стратегічної ініціативи на бік союзників по антигітлерівській коаліції.

«Новий порядок» – терористичний режим масових розстрілів та економічного пограбування, встановлений нацистами на окупованих радянських територіях в роки Другої світової війни. Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини; вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси; сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями. Характерною рисою «нового порядку» був тривалий терор. За роки окупації було спалено 250 населених пунктів України, а все населення розстріляне. В Україні створено 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. За роки окупації в Україні було вбито й замучено понад 4 млн. цивільного населення і понад 1,3 млн. військовополонених, а всього Україна втратила 17 млн. чоловік.

Рух Опору – під час Другої світової війни національно-визвольний, антифашистський рух проти німецьких, італійських, японських окупантів і їхніх союзників та встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, а також країн фашистського блоку, за більш сприятливий демократичний устрій після визволення. Набув великого розмаху в Югославії, Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині, Греції, Китаї, Албанії та інших країнах. Мав дві течії: комуністичну і національну.