Державні нормативні документи, що визначають зміст освіти

ПОНЯТТЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ

Зміст освіти - це чітко окреслена система знань, умінь і навичок, якими учні оволодівають у навчальних закладах.

Людство накопичило величезний обсяг знань про природу, суспільство, виробничу діяльність. Зміст освіти виокремлює лише частину узагальненого досвіду людей.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На кожному етапі суспільно-економічного розвитку до змісту освіти висувались ті чи інші вимоги. Зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки, культури, освіти, педагогічної теорії, тих виховних завдань, які ставить суспільство перед закладами освіти.

Концепції освіти.

В різні часи по різному підходили до визначення змісту освіти. Зміст освіти залежав від співвідношення практичних і теоретичних знань.

Теорія формальної освіти бере свій початок від Д.Локка (ХУІІст), Песталоцці, Канта і Гербарта(ХУІІІ-ХІХ ст..) Прибічники цієї теорії притримуючись філософії раціоналізму вважали, що джерелом знань є розум, що знання – витвір розуму. Тому провідне завдання освіти вони вбачали в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Виходячи з цього вони вважали, що найкращим засобом розвитку мислення учнів є вивчення мов, особливо древніх – латинської й грецької, а також математики, і тому відстоювали переважно „класичний” напрямок в освіті.

В російських класичних гімназіях вивчалися переважно мови – російська, латинська, грецька, німецька, французька. Але не було хімії як особливого предмета.

Принципи теорії формальної освіти знаходять своє застосування в сучасних французьких ліцеях,та граматичних середніх школах Англії, де отримують переважно гуманітарну освіту.

Теорія матеріальної освіти з’явилася в кінці ХУІІІ- на початку ХІХ ст. з розвитком капіталізму (з розвитком машинного виробництва), потребою озброєння людей практично корисними знаннями. У змісті освіти переважали предмети, спрямовані на озброєння практичними вміннями і навичками. Прибічник цієї теорії англійський філософ Г.Спенсер, виходячи із філософії емпіризму стверджував, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання. Отже, критерієм для відбору навчального матеріалу (визначення змісту освіти) повинна бути степінь його придатності для життя, для практичної діяльності учнів у майбутньому. Теорія матеріальної освіти є основою реального напрямку в освіті.

Усі ці теорії виявляли крайнощі, збіднювали провідну функцію навчання – забезпечувати всебічний розвиток особистості.

К.Д.Ушинський наголошував, що „формальний розвиток” відірваний від засвоєння знань, е пустою вигадкою. Тому що кожна наука розвиває людину своїм змістом, а не чимось іншим. Отже, заклади освіти повинні не лише розвивати учнів, але й озброювати їх знаннями, які будуть корисними для їх подальшої діяльності. Критикуючи матеріальну освіту, К.Д.Ушинський наводив приклад, що знання стародавньої історії, не можуть бути застосована в практичній діяльності людини, але вивчати її потрібно: знання збагачують світогляд учнів, створюють основу для правильного світосприйняття і засвоєння закономірностей історичного розвитку.

ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ОСВІТИ.

Процес навчання і зміст освіти в Україні регулюються певними державними документами. Це, в першу чергу, навчальні плани, навчальні програми, підручники і навчальні посібники.

 

НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН - це затверджений Міністерством освіти і науки державний документ, що визначає структуру навчального року, перелік навчальних предметів, які вивчають у певному навчальному закладі освіти, порядок їх вивчення за роками, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет.

Навчальний предмет – спеціально підібраний і дидактично опрацьований матеріал науки. Навчальний предмет – це дидактично обґрунтована система знань, умінь і навичок, відібраних з відповідної вузької галузі науки чи мистецтва для вивчення у навчальному закладі.

Навчальний план має два компоненти: інваріативну складову та варіативну.

В інваріативній частині дано перелік предметів обов’язкових для вивчення в даному навчальному закладі фінансованих бюджетом.

Варіативна складова (кількість годин на предмети за вибором: консультації, факультативи, гурткова робота) – формується навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, запитів учнів: інтересів, здібностей, життєвих планів. Вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку учнів.

Базовий навчальний план є основоположним документом державного стандарту освіти. (Державний стандарт - звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників різних рівнів освіти і гарантії держави щодо її здобуття. Він затверджується Кабінетом Міністрів України. Підлягає перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років) Базовий навчальний план регулює гранично допустиме навчальне навантаження учнів(студентів) та загальну кількість навчальних годин.

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України затверджує типові навчальні плани для навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

На основі типових навчальних планів навчальні заклади складають робочі навчальні плани на поточний рік, в яких відображаються особливості організації в них навчально-виховного процесу.

Зміст освіти у вищих навчальних закладах визначається освітньо-професійною програмою підготовки майбутніх фахівців, структурно-логічною схемою їх підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освіти та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах.

Освітньо-професійна програма підготовки – перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Структурно-логічна схема підготовки – наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми.

Зміст освіти вищого навчального закладу складається з нормативної та вибіркових навчальних дисциплін.

Нормативна частина змісту освіти є гарантованим мінімумом до відповідного освітнього рівня. Вона визначається державним стандартом і є обов’язковим компонентом реалізації освітньої (освітньо-професійної) програми.

Нормативні навчальні дисципліни визначає державний стандарт освіти (освітньо-професійна програма підготовки). Дотримання їх назв є обов’язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державними стандартами освіти.

Вибіркові навчальні дисципліни вводить до навчального плану вищий навчальний заклад для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективного використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов’язковими для всіх студентів, так і обраними студентами індивідуально.

„ Уміння складають ознаки таланту” (І.Кант)

„Природа наділила людину прагненням до пізнання істини” ( К.Горацій)

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА - державний документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Кожна навчальна програма має традиційну структуру:

починається з пояснювальної записки, в якій викладено мету і завдання викладання предмета, даються методичні вказівки щодо організації навчальної діяльності(які ефективно застосувати методи й форми роботи, як краще побудувати навчальний процес та ін.)

- Тематичний план – основні розділи і теми і кількість годин, відведених на їх вивчення.

- Зміст курсу – основна частина програми. Зміст курсу – це коротка схема викладу тем. Тут вказується, які саме питання потрібно розглянути, над чим попрацювати, щоб розкрити тему детально, відповідно до нормативних вимог.

В змісті курсу перелічуються основні поняття, закони, теоретичні положення, факти які повинні вивчити учні(студенти). А також даються методичні рекомендації до вивчення тем.

В цьому розділі вказуються теми практичних і лабораторних робіт, теми семінарських занять (література до них).

По ходу тексту програми можуть бути вказані теми або питання для самостійного вивчення.

- Перелік обов’язкових знань, умінь та навичок учнів;