На тему «Захист прав дітей»

Доповідь

Студента групи 651м.

На тему «Захист прав дітей»

Порівнюючи дані доповіді можна дійти висновку, що в Україні програму з захисту прав дитини реалізовано частково. Урядом було схвалено Концепцію Державної соціальної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2021 року», яка базується на створенні сприятливих умов для життя та розвитку дитини, забезпеченні рівних можливостей для всіх дітей та забезпеченні прав дітей у ситуації воєнних дій чи збройного конфлікту.

Серед принаймні частково виконаних рекомендацій – введення чіткого визначення дитячої порнографії; вивчення можливостей розширення заходів із протидії дискримінації щодо дітей; інтенсифікація зусиль з попередження насильства щодо дітей; розгляд можливостей просування непов’язаних із позбавленням волі видів покарань; забезпечення можливостей для отримання свідоцтва про народження і громадянства.

Щодо національного плану дій та моніторингу, то в Універсальному періодичному огляді зазачається, що прийнятий у 2009 році Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини в Україні одразу стикнувся з проблемою його впровадження – виділення необхідного фінансування та неузгодження діяльності відповідальних за реалізацію міністерств. План заходів на виконання Національного плану дій затверджується Кабінетом Міністрів України із запізненням у пів року й більше. Під час планування плану заходів не враховуються всі завдання та цілі, які містить документ, році жодного заходу не було передбачено для реалізації цілі захист прав дитини з інвалідністю. У останній рік дії плану до обставин, що ускладнюють його виконання додалась децентрализація.

В АЛЬТЕРНАТИВНОМУ ЗВІТІ ПРО РЕАЛІЗАЦІЮ УКРАЇНОЮ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ зазначається, що в Україні не проводиться комплексний моніторинг дотримання прав дитини. Українські неурядові організації й міжнародні організації, державні установи здійснюють моніторинг лише щодо окремих прав.

Разом з тим, в даному звіті зазначено, що в 2008 році у парламенті було зареєстровано два законопроекти про створення інституції омбудсмена з прав дитини. Один із законопроектів передбачав створення цієї посади в рамках інституту Уповноваженого з прав людини. Проте цю ініціативу, за висновком Головного науково-експертного управління, доцільно відхилити під час розгляду у першому читанні.

Також в доповіді коаліції неурядових організацій представленої до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй зазначено, що відбулося запровадження посади Уповноваженого Президента України з прав дитини[i], який розпочав роботу 11 серпня 2011 року, дитини. Так до його функцій віднесено: «постійний моніторинг додержання в Україні конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов'язань у цій сфері та внесення в установленому порядку Президентові України пропозицій щодо припинення і запобігання повторенню порушень прав і законних інтересів дитини;

 

Одним з аргументів цього висновку було те, що створення спеціалізованих уповноважених не передбачено Конституцією України. В періодичному огляді такої вимоги зазначено не було.

В універсальному періодичному огляді затверджено новий Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення, який вдосконалює механізм отримання звернень координуючим органом. Разом з тим, основною проблемою залишається реагування на випадки жорстокого поводження та профілактична робота. Так, наприклад, у випадках виявлення жорстокого поводження з дитиною школою, відповідальність перекладається на персонал закладу, при цьому не враховується профілактична діяльність, що проводилася школою. В результаті немає зацікавленості ані фіксувати випадки жорстокого поводження, ані передавати цю інформацію координуючому органу. Залишається мало помітною проблема булінгу через те, що не всі випадки жорстокого поводження фіксуються. Більше уваги стало приділятися проблемі насильства щодо дітей у школах з боку ЗМІ, створюються ініціативні групи батьків одним із завданням, яких боротьба з насильством у школах (найчисленніша група «Батьки SOS», яка охоплює понад 21,5 тис. батьків). Моніторинг дотримання прав дитини в інтернатах, в т.ч. для дітей з інвалідністю, виявив проблему примусових абортів у дівчат-вихованців. Дітей з інвалідністю в деяких інтернатах тримають прив’язаними до інвалідних візків. Зафіксовано використання седативних та психоактивних ліків у якості хімічного засобу для обмеження пересування, з метою покарання, контролю та керування їхньої поведінки. Зафіксовано насильство і жорстоке поводження щодо неповнолітніх при затриманні. Поширеним є фізичне насильство під час дізнання з метою отримання свідчень. Найчастіше воно носить характер тортур, побоїв та обмеження доступу кисню. Розповсюджений психологічний тиск на затриманих, приниження і погрози; такі методи отримання свідчень є правилом.

Щодо збирання і публікації інформації щдо становища дітей в Україні, то в альтернативнму звіті неурядових організацій зазначається, Дані, що стосуються порушення багатьох прав дитини в Україні, не збираються і не публікуються. Наприклад, не наводяться дані про дітей, які постраждали від катувань, інших видів жорстокого поводження або зазнали насильства в сім`ї чи піддавались фізичним покаранням. Новий Національний план передбачає вдосконалення моніторингу щодо стану дитячої зло- чинності та злочинів, скоєних проти дітей. Рекомендації Комітету16 з прав дитини про систематичне збирання даних, які охоплюють усі сфери Конвенції та всіх дітей, із зосередженням особливої ува- ги на тих дітях, які потребують спеціального захисту,

В коаліції неурядових організацій Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» щодо жорстокого поводження зазначається, що Україні наразі відсутній ефективний, незалежний механізм розслідування випадків катувань чи жорстокого поводження з дітьми. Можливо ситуація зміниться з прийняттям нового Кримінально – процесуального кодексу та Закону України «Про прокуратуру». Не існує дієвих механізмів ефективного розслідування та реагування на випадки насильства щодо дітей, а також механізмів забезпечення існуючих законодавчих норм, що забороняють фізичні покарання. Не розроблений механізм раннього виявлення сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, та оцінювання потреб дітей. Висновок про ситуацію в сім'ї робиться органами опіки та піклування практично на основі акту обстеження житлово-побутових умов та власних морально-етичних міркувань. Протягом 2011 року вдвічі збільшилася кількість звернень дітей до «гарячої лінії» із запобігання насильству та захисту прав дитини центру «Ла Страда – Україна». Але державна підтримка (не тільки фінансова, але й організаційна або інформаційна) роботи «гарячої лінії» не здійснювалася.

Наступною проблемою вважається проблема сексуальної експлуатації дітей в Україні. Кожна 6–7 працівниця секс бізнесу в Україні — неповнолітня. Відсутня інформація про кількість дітей, які потерпіли від сексуального насильства. Національне законодавство не приведено у відповідність до Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, що була ратифікована. Відсутня підтримка дитини, яка потерпіла від сексуального насильства у процесі кримінального впровадження, відповідальні органи не мають механізму взаємодії, що призводить до великої кількості опитувань та допиту дитини в процесі кримінального впровадження. Проблемою залишається відсутність спеціально підготовлених фахівців: ювенальних слідчих, психологів, тощо. Відсутність механізмів захисту дитини в процесі кримінального впровадження призводить до того, що діти та їх законні пред- ставники не повідомляють про злочини

Центр неурядових організацій «Ла Страда – Україна» зазначив, що в Законі України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”,який був прийнятий влітку 2011 року. В жовтні затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів щодо отримання статусу біженця. Ці нововведення гарантують похідний статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для неповнолітніх членів сім’ї біженців. Але, нажаль, за короткий термін виконання зазначених норм, відповідна позитивна практика ще не склалась. Навпаки, для дітей, батькам яких статус біженця було надано до набуття чинності новим Законом, похідний статус не надається.

Не існує єдиної правозастосовної практики з питання негайного надання дитині-шукачеві притулку без супроводу відповідного законного представника. На даний момент в більшості випадків виконання обов’язків законними представниками є формальними, що призводить до відсутності відповідальності та порушення прав дитини на захист в Україні. Не дивлячись на передбачені законодавством обв’язки державних органів забезпечити заявника перекладачем з мови, яку він розуміє, таке не відбувається.

За даними неурядових організацій на даний момент в Пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, знаходяться 21 дитина, розлучена із сім’єю. Підставою для розміщення у Пунктах стало незаконне рішення суду та проведена оцінка віку, за якою всі ці особи є повнолітніми (процедура оцінки віку в Україні не розроблена та не прийнята).

В універсальному періодичному огляді виявлено, Законодавчо передбачено процедуру виїзду з непідконтрольних територій дітей та перелік необхідних для виїзду документів. Не має норми, яка б встановлювала обмеження на право дитини виїжджати з тимчасово окупованої території чи зони ведення АТО без супроводу батьків, або інших законних представників. Проте на практиці, якщо дитина виїжджає у супроводі родичів, необхідним є повний комплект документів, що підтверджують родинні зв’язки дорослого із дитиною. Якщо таких документів немає, дитину у супроводі можуть не випустити з тимчасово окупованої території України. Якщо дитина є дитиною – сиротою, або дитиною, що позбавлена батьківського піклування, та особа, що є ії законним опікуном або заклад, у якому перебуває дитина, не має наміру залишати зону проведення АТО – у законодавстві відсутня процедура, за якою така дитина може залишити зону проведення АТО.

Що стосується хорони здоров’я, то не зростає рівень дитячої імунізації, зокрема через недовіру громадян до якості вакцин та відсутність самих вакцин, останнє у 2011 році призвело до спалаху інфекційних захворювань. Держава замість забезпечення медичних установ якісними вакцинами у достатній кількості замовчує та приховує статистику як захворюваності інфекційними хворобами так і ускладнень після щеплень[ii].

На сьогодні діє ряд багаторічних державних програм, спрямованих на покращення здоров'я підлітків. Триває поширення ініціативи “Клініка, дружня до молоді” - наразі їх функціонування забезпечено в 19 регіонах України[iii], кілька з них було відкрито протягом 2011 року. Саме на ці заклади покладено відповідальність щодо втілення програм інформаційно-просвітницького характеру в молодіжному середовищі з метою формування іміджу здорової людини, яка відповідає за свою поведінку, та опікується збереженням здоров’я (в т.ч. профілактика вагітності, попередження вагітності).

Водночас за останні 3 роки кількість випадків гострого отруєння алкоголем серед дітей зросла. Так за даними Львівської міської дитячої клінічної лікарні у 70% випадках раніше отруєння алкоголем фіксували у хлопців і 30% - у дівчат, зараз це 50% на 50%

Періодичний огляд в свою чергу зазначив, що. Показники рівня охоплення щепленнями знижується з часом, до третьої дози щеплення показники знижуються майже до третини дітей відповідного віку. За даними громадськості загальний рівень грудного вигодовування не відповідає рекомендованому рівню – 19,7% дітей у віці до 6 місяців перебувають на виключному грудному вигодовуванні, 51,6% дітей цього віку перебувають переважно на грудному вигодовуванні. 22 25. У 68% шкіл не мають лікаря, в 33% – медичної сестри; у сільських школах у 85% немає лікарів, у 59% – медсестер23. 26. Проблемою залишається недостатня бюджетна забезпеченість медичної сфери. Особливо це стосується лікування рідкісних дитячих хвороб. Недостатнім є забезпечення ліками та нерегулярність їх поставки, відсутність трансплантаційних методів лікування, стабільного реабілітаційного етапу лікування онкохворих дітей, умов для надання спеціальної паліативної допомоги.