2017-11-01
677
Необхідність осмислення економічних процесів, тенденцій і створення на цій основі нової системи, яка б забезпечила ефективне управління працівниками в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв’язків, актуалізація «людського фактора», загострення соціальних суперечностей спричинилися до появи нового міждисциплінарного наукового напряму - економічної соціології.
Економічна соціологія є однією з наймолодших галузей соціологічної науки, що заявила про себе наприкінці 50-х рр. ХХ ст. у США у зв’язку з пошуком шляхів ефективного управління людським фактором як найціннішим ресурсом виробництва в умовах науково-технічного прогресу, ускладнення економічних відносин, загострення соціальних проблем.
Економічну соціологію можна тлумачити як науку про взаємозв’язок економічної та неекономічної сфер суспільного життя. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку – як засіб, що дає змогу суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості.
Економічна соціологія – галузь соціологічного знання, яка, інтегруючи соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей, досліджує закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій.
Предмет економічної соціології охоплює закономірності взаємодії економічної і соціальної сфер суспільного життя, соціальний механізм взаємозв’язку економічного та соціального розвитку, соціально-економічні відносини, розвиток економіки як соціального інституту.
Об’єктом економічної соціології є взаємодія економічної і соціальної сфер життєдіяльності суспільства, соціальних та економічних процесів. Процес становлення економічної соціології ще не завершений, тому розширення й уточнення її предметного поля, напрямів і методів дослідження тривають.
Місце і роль економічної соціології обумовлене її функціями, серед яких найважливіші:
- теоретико-пізнавальна (реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя);
- прогностична (визначення тенденцій розвитку соціально-економічного життя);
- управлінська (забезпечення системи управління економічною сферою відповідно до розвитку соціальної сфери суспільного життя);
- соціальна (забезпечення «економічної» соціалізації індивіда, його інтеграції у життя суспільства);
- світоглядна (формування соціально-економічного світогляду у всіх «акторів» економічного життя).
У своїй взаємодії вони забезпечують досягнення економічною соціологією головної мети, яка полягає у відтворенні цілісної картини функціонування економіки у межах соціального процесу.
2. Категорії економічної соціології.
Як і кожна наука, економічна соціологія має власний категоріально- понятійний апарат, який використовується для опису і пояснення об’єктів дослідження.
Економічне життя обумовлюється економічними і соціальними чинниками. Воно тісно пов’язане з найрізноманітнішими формами економічної діяльності й економічної поведінки.
Економічна діяльність – сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей.
Відображаючи суб’єктивну сторону економічної діяльності, економічна поведінка об’єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), які супроводжують діяльність щодо реалізації економічних інтересів.
Економічна поведінка – система цілеспрямованих, взаємопов’язаних дій і вчинків, що їх здійснюють люди в соціальній і економічній сферах.
Відбувається вона під впливом їх особистих і групових інтересів для задоволення своїх потреб; спрямована на ініціативне (добровільне, самостійне) виробництво різноманітних товарів і послуг, зорієнтована на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу; обумовлена об’єктивними інтересами та економічним мисленням. У кожному історичному періоді розвитку суспільства економічна поведінка наповнюється якісно новим змістом.
Поширеними видами соціальної поведінки є:
- демографічна поведінка (пов’язана зі збереженням і відтворенням життя);
- міграційно-мобільна поведінка (виявляється у зумовлених особистими інтересами переміщеннях працівників між сферами зайнятості, галузями, підприємствами, регіонами, населеними пунктами);
- поведінка у сфері освіти (виражається у виборі професії, форм спеціального навчання, способів підвищення кваліфікації, ефективності засвоєння знань);
- професійно-трудова поведінка (характеризується ставленням до праці, творчою ініціативою);
- особистісно-господарська поведінка (виражає суб’єктивний аспект діяльності населення у приватному секторі економіки);
- господарська поведінка (участь працівників в управлінні трудовою діяльністю, залучення їх до розпорядження фондом робочого часу і засобами виробництва, розподілу матеріальних благ у виробничих колективах);
- інноваційна поведінка (система дій і вчинків у процесі впровадження нововведень. Характерними для неї є цілеспрямованість, умотивованість, цілісність, ефективність, організованість тощо).
Економічна поведінка працівника впливає майже на всі елементи економіки. Одні її типи пов’язані з підвищенням їх творчої ініціативи, трудової активності, пошуком резервів виробництва, інші – зі зниженням продуктивності праці, диспропорціями, уповільненням розвитку. Регулювання її має на меті визначення раціональної з точки зору інтересів «зони свободи» поведінки працівників у кожній сфері соціально-економічної діяльності, а також стимулювання таких її способів, яка відповідала б суспільним інтересам.
Економічна свідомість – погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності тощо.
Пізнанню корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей сприяє розкриття їх економічних інтересів.
Економічні інтереси – усвідомлені економічні потреби людей, колективів, соціальних верств і класів, об’єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені їх місцем у суспільному розподілі праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.
Економічні інтереси спонукають людину (групу, спільноту) до певної соціально-економічної діяльності, сприяють узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств, відображають роль конкретних суб’єктів у системі суспільного поділу праці, є рушійною силою розвитку економічних відносин. Вони є об’єктивними, належать реальним суб’єктам економічних відносин. Їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб’єкти господарських відносин. Вони змінюються зі зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці.
Економічні інтереси є найконкретнішою формою вияву відносин економічної власності. Відповідно до основних типів власності (приватної, колективної, суспільної) розрізняють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси.
