Працівник міліції не має права одноосібне здійснювати правосуддя

Це завдання виключно судових органів, які встановлють як правомірність затримання особи, так і правомірність дій працівника міліції, який застосував для цього табельну зброю.

Науковці ведуть дискусії щодо попередження правопо­рушника про можливість застосування до нього зброї. Вихо­дячи з культурологічних концепцій права, його духовності та моральності, таке попередження доцільне. Переконав­шись у серйозних, суспільне небезпечних намірах правопо­рушника, працівник міліції повинен попередити про своє службове становище і про намір застосувати законні дії. Від реакції правопорушника на попередження залежать і по­дальші дії працівника міліції. Попереджувати про можли­вість застосування вогнепальної зброї все-таки варто, оскіль­ки це може позитивно вплинути на злочинця. Звичайно, виникають ситуації, коли попередження неможливе, напри­клад, через швидкість розгортання подій, негативну реакцію злочинця, яка завдасть нової шкоди тощо. Тому відсутність попередження повинна мати вагомі підстави.

Застосування вогнепальної зброї практично завжди при­зводить до загрози здоров'ю і життю злочинця, а часто й працівника міліції. Тобто тут виявляються фізичні, психічні й моральні аспекти. Тому працівникові міліції дозволяється завдати правопорушнику незначного вогнестрільного пора­нення (в руку, ногу). Незначна рана змусить злочинця при­пинити антисуспільні дії, сприятиме його затриманню. Але у безвихідній ситуації, коли порушник вдається до найжорсто-кіших заходів, закон дозволяє здійснювати постріл у життєво важливі органи. Зрозуміло, що в обох випадках працівник міліції зобов'язаний надати необхідну медичну допомогу потерпілому.

Зниження ризику правомірного заподіяння шкоди випли­ває із власного рішення працівника міліції. Зауважимо, що працівник з високою вогнепальною культурою не застосову­ватиме зброї тоді, коли у нього виникатиме вагання — стріля­ти чи не стріляти. І це вагання повинно бути на користь пра­вопорушника.

Вогнепальна культура працівника міліції передбачає уміння дотримуватися заходів власної безпеки. Рішучість, сміливість, відвага не означають байдужості до свого життя та здоров'я.

Закон не примушує працівника міліції ризикувати собою (держава в цьому не за­цікавлена).

Лише організувавши комплекс надійного прикриття, до­цільно вступати у вогнестрільне протиборство. Досягнення позитивного ефекту, найвірогідніше, можливе за умови ви­сокої особистої вогнепальної культури працівника міліції.

Усі компоненти вогнепальної культури визначає та чи інша суспільно-небезпечна ситуація. Працівникові міліції і юристові загалом треба глибоко зрозуміти суть правових фактів, які виникають у суспільне небезпечних ситуаціях. З'ясування суті справи дає змогу виробити власний варіант поведінки щодо застосування зброї. Остання є одним із засо­бів правового регулювання конкретної (тимчасової) суспіль­но-правової ситуації.

Звідси виникає запитання: що є ефективним у тимчасових небезпечних ситуаціях - правове регулювання чи правовий вплив? Серед дослідників особливих розбіжностей у тракту­ванні цих понять немає. Зокрема, вважається, що правове регулювання ширше, ніж правовий вплив. До правового впливу, крім правового регулювання, входять правове вихо­вання, правова пропаганда. Доцільно додати до цього ще й профілактичну діяльність щодо духовного та морального оздоровлення громадян. Це свідчить про актуальність систе­матичної, планомірної і, головне, професійної діяльності працівників міліції як суб'єктів права.

Згідно з вимогами вогнепальної культури правовий вплив на правопорушника можна здійснити короткочасно, разово. Так, важливими, треба думати, є психологічні і фізичні аспе­кти, що зумовлюють відповідні види примусу. Зрозуміло, що високий рівень вогнепальної культури орієнтує вибір пра­цівника міліції на користь психологічного впливу перед фі­зичним. Проте, продемонструвавши намір застосувати вогне­пальну зброю, привівши її у бойову готовність, він своїми ді­ями, командами, розпорядженнями продовжує регулювати ситуацію засобами психологічного примусу. У випадку не-врегулювання таким чином ситуації працівник міліції вдаєть­ся до фізичного впливу (примусу). В цій ситуації чітко вияв­ляються два методи правового впливу на особистість: переко­нання і примус, де останній виступає у вигляді фізичного.

Працівник міліції повинен дотримуватися принципів вог­непальної культури, які є складовою службової діяльності і професійної культури. До основних принципів вогнепальної культури може віднести: боротьбу за законність, підвищену відповідальність, безпомилковість, швидкість реагування, культуру професійних рухів, техніку безпеки, фізичну доско­налість, тренованість.

У боротьбі за законність працівник міліції, застосовуючи вогнепальну зброю, повинен не тільки дотримуватися чин­них правових вимог, а й дбати про правопорушника. Зухва­ла, агресивна дія злочинця може спонукати працівника мілі­ції до порушення встановленої юридичної процедури щодо застосування зброї. Але оцінивши ступінь суспільної небез­пеки, визначивши доцільність примусу, приступивши до ак­тивної протидії, працівник міліції повинен передусім уник­нути емоційного реагування на ситуацію, що склалася. Та­кож впливає на законність уміння ухилитися від зіткнення у невигідних умовах, де порушений так званий баланс сил. Нерівні умови (наприклад, кількість озброєних працівників міліції значно перевищує кількість правопорушників), при­мітивно обрана тактика щодо припинення злочинних дій призводять до порушення законності. Сюди можна віднести й небажання надати першу медичну допомогу пораненому, вступ у фізичне протиборство зі зброєю в руках, внаслідок чого нею оволодіває злочинець, та ін. Головне тут внутрішнє переконання у доцільності збройного розв'язання конфлікт­ної ситуації як необхідної умови правомірного встановлення справедливості.

Не викликає сумніву важливість принципу підвищеної відповідальності працівника міліції щодо реалізації права на зброю. Відповідальність наступає не тільки внаслідок неправомірності застосування зброї, а й у випадках її неза-стосування, які передбачені законом. Отже, як перевищен­ня владних повноважень, так і байдужість чи нерішучість є суб'єктивними причинами нового правопорушення з боку працівника міліції. Причому з усіх видів юридичної відпо­відальності працівника міліції в цьому випадку йдеться про кримінальну відповідальність.

Культура застосування вогнепальної зброї вимагає від працівника міліції абсолютної безпомилковості. Небезпеч­ним є не стільки обмеження правопорушником волі, скільки загроза його життю та здоров'ю. Помилка в цьому випадку закінчується трагічно. Причому юридична чи фактична по­милка (у виборі об'єкта) особливого значення не мають. Рі­вень вогнепальної культури працівника міліції повинен бути настільки високий, щоб той міг самостійно прийняти прави­льне рішення, яке не викликає жодних сумнівів.

Принцип швидкого реагування у питаннях застосування вогнепальної зброї обґрунтовується, найвірогідніше, цінніс­тю самого життя. Тому уважне спостереження за рухами правопорушника, адекватна оцінка їх, передбачення смерте­льної загрози та інші фактори вимагають від працівника мі­ліції блискавичної реакції на випередження, звичайно, без права на помилку. При цьому використання вогнепальної зброї є останнім засобом зупинення протиправних дій і за­тримання злочинця. Взагалі швидке реагування не повинно відставати від перебігу подій у правовому явищі.

Культура професійних рухів працівника міліції під час за­стосування вогнепальної зброї полягає в адекватності дій. Ва­жливо, щоб його рухи мали або стримуюче значення, або бу­ли непомітними. Це залежить від ситуації. У першому випадку простежуються елементи правового впливу на правопоруш­ника, який повинен зрозуміти серйозні наміри працівника мі­ліції. Можливо, ці, на перший погляд, малопомітні дії відвер­нуть його від злочинних намірів. Проте другий випадок, коли не допустиме зволікання, а кожен зайвий рух працівника мі­ліції може спричинити небезпечну реакцію з боку злочинця, вимагає певного порядку непомітних, обманливих рухів.

З цього приводу корисно запозичити техніку сценічних рухів актора, який надає особливої уваги деталям, що несуть у собі певний зміст, відзначаються правильним добором від­повідних рухів. Наприклад, треба здійснити постріл при збройному нападі. Перебуваючи під дулом вогнепальної зброї, працівник міліції повинен виконати рухи у такій по­слідовності: розстебнути кобуру, вийняти пістолет, зняти його з запобіжника, закласти патрон у патронник, приціли­тися, натиснути пальцем на спусковий гачок. Тут важливу роль відіграє професійна майстерність.

Техніка безпеки є складовим елементом правового регу­лювання, правомірності застосування вогнепальної зброї. Вона застерігає від усіляких випадковостей, небажаного смертельного наслідку не тільки для злочинця, а й сторонніх осіб і самого працівника міліції. Недотримання принципу техніки безпеки може призвести до небажаного повороту справи, до масового безладдя й кримінальної відповідально­сті суб'єктів права. Техніка безпеки вимагає поводитись із незарядженою зброєю як із зарядженою, жартома не приці­люватися і не досилати патрон у патронник, без потреби не класти палець на спусковий гачок і взагалі не використову­вати вогнепальну зброю для залякування. Зауважимо, що з цією метою не можна використовувати навіть іграшковий пістолет, який людина може сприйняти за справжній.

Тому принцип техніки безпеки — це необ­хідний атрибут розумового та фізичного аспектів правозастосування і є похідною нормою для працівника міліції, свідчен­ням його високого професіоналізму.

Вогнепальна культура працівника міліції пов'язана з принципом фізичної досконалості, тренованості. Висока техніка бойової стрільби, навички ведення вогню, уміння утримувати точку прицілювання в процесі можливих пере­сувань - результат регулярного тренування, відпрацювання спеціальних вправ. Адже множина можливих варіантів про­фесійної поведінки працівника міліції залежить від уміння володіти зброєю і результативно вести вогонь по мішенях незалежно від способу стрільби. Тому спеціальні професійні заняття з працівниками найкраще проводити в умовах, на­ближених до бойових.

Враховуючи велику небезпеку в реалізації права на засто­сування табельної зброї, потрібно визначити функції вогне­пальної культури працівника міліції, які безпосередньо впли­вають на дії юридичного механізму правореалізації, виявля­ють правомірні підстави застосування зброї. Це ефективне регулювання перебігу подій у правовому явищі, правове за­стереження від вияву надмірних повноважень, удос­коналення механізму правового регулювання, вироблення юридичної тактики застосування вогнепальної зброї, вико­ристання усіх законних методів правового впливу.

Регулювати перебіг подій у правовій ситуації можна по-різному. Ми зосереджуємо увагу на його ефективному право­вому регулюванні саме вогнепальною зброєю. Це дає змогу утримувати правову ситуацію під примусовим контролем, дозволяє виграти час, щоб припинити протиправні дії право­порушника. Ця функція вогнепальної культури працівника міліції застерігає його від стану розгубленості та безпорад­ності у правовому відношенні.

Орієнтація на законність застосування табельної зброї, безпомилкове визначення порядку вогневих дій відвертає протиправність дій працівника міліції.

Правове застереження від вияву надмірних повноважень зміцнює авторитет органів міліції. Адже в умовах, коли по­садова особа може використати зброю, часто виникають си­туації демонстрування сили і влади. Тому вогнепальна куль­тура виробляє у працівника міліції здатність самостійно аргу­ментовано оцінити правову ситуацію, спонукає до прийняття виваженого рішення, запобігає неправомірному правозасто-суванню.

Характер самої правової ситуації змушує працівника мі­ліції обмірковувати послідовність силових дій. Цим самим виробляється уміння обирати з дозволених законом дій най­більш оптимальні. Наприклад, кожен випадок реалізації пра­ва застосування зброї має свої особливості. Нестандартні ситуації вимагають щоразу нової юридичної тактики засто­сування вогнепальної зброї. Працівник міліції, керуючись високою вогнепальною культурою, формує професійно-прик­ладні уміння та навички.

Вибір правильної юридичної тактики застерігає від того, щоб піддавати своє життя і здоров'я необгрунтованому ри­зику, формує професійні навички (зокрема, швидкість руху) в охороні громадського порядку.

Використання усіх законних методів правового впливу залежить від вогнепальної культури правозастосовувача, зо­крема, від його постійної готовності застосувати зброю, від уміння чинити збройний напад (втручання) і опір (гаранто­вані захисні дії), від вибору оптимальних юридичних дій. Методи правового впливу в цьому випадку дають змогу ви­явити ознаки можливого замаху на людину, враховуючи всі обставини та можливе відновлення небезпечної ситуації в будь-який момент.

Вогнепальна культура працівника міліції суттєво пов'я­зана зі сферою реалізації правових норм на практиці. Вона допомагає правильно визначити ступінь реальної загрози, уникнути фактичної та юридичної помилок. Не менш важ­лива вогнепальна культура і при обгрунтуванні правомірнос­ті застосування вогнепальної зброї.

Нині збільшилася кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю, із застосуванням грубої фізичної сили та вогнепальної зброї. Здійснюються численні прямі напади на працівників міліції. Правова регламентація затри­мання злочинця вимагає не тільки фізичної сили, витривало­сті, володіння бойовими мистецтвами, знання правил засто­сування фізичного впливу чи спеціальних засобів (це за­вдання фізичного виховання і бойової підготовки), а й уміння належним чином використовувати фізичну силу. Йдеться про фізичну культуру, тобто про культуру фізичних дій як необхідний компонент спеціальної професійної куль­тури правоохоронця.

Фізична культура - це знання працівни­кам міліції правил застосування фізичного впливу, свідоме ставлення та психологічну готовність до застосування фізичної сили, уміння використовувати спеціальні прийо­ми при затриманні правопорушника.

До основних складових елементів фізичної культури працівника міліції належать: психологічна готовність, умін­ня використовувати спеціальні прийоми, свідоме ставлення до застосування фізичних дій, фізичні норми.

Психологічна готовність правоохоронця до фізичної бо­ротьби з правопорушником полягає у здатності підтримува­ти у собі психологічну стійкість, у вмінні керувати власними емоціями. Працівник міліції не повинен допускати розгубле­ності чи безпорадності у протиборстві з правопорушником.