Напрями удосконалення матеріального обслуговування виробництва

Кожне підприємство має контролювати рівень запасів, маючи на увазі подвійну мету: знизити витрати на зберігання й управління запасами та зменшити обсяг законсервованих коштів. Світовий досвід довів, що процедури контролю матеріальних запасів є оперативними й мають базуватися на таких принципах управління:

• замовляти тільки те, що потрібно підприємству, не спокушаючись на заманливі пропозиції;
• мати мінімальний рівень запасів, який відповідає обсягу продажу і термінам можливого поповнення запасів;
• зберігати запаси за допомогою конкретної системи складування та використовувати їх у міру надходження;
• чітко і правильно маркувати запаси;
• дотримуватись встановлених правил розвантаження та складування матеріалів, перевіряти їх кількість та стан перед підписанням відповідних документів.

Аналіз забезпеченості потреби підприємства джерелами покриття є першим етапом дослідження матеріальних ресурсів. Такий аналіз забезпечує ритмічну роботу підприємства та його фінансову стійкість; саме з нього починається аналіз забезпеченості виробництва матеріальними ресурсами взагалі.

Аналіз зайвих і залежалих матеріальних цінностей допомагає виявити причини виникнення наднормативних запасів і невикористовуваних цінностей. Аналіз причин проводиться для опрацювання заходів, які запобігатимуть утворенню й накопиченню наднормативних запасів, а також допомагатимуть залученню їх у господарський оборот і реалізації заінтересованим покупцям.

Незабезпеченість підприємства матеріальними ресурсами може залежати від недостач та псування матеріальних цінностей. Якщо це явище має місце, треба вивчити його причини, установити конкретних винуватців для стягнення з них компенсації за спричинену шкоду.

Аналіз забезпеченості потреби в матеріальних ресурсах та виконання укладених договорів проводиться порівнюванням фактичного надходження (в натуральному виразі) з плановою потребою за кожною номенклатурною позицією матеріальних ресурсів у цілому і за кожним постачальником. За виникнення відхилень виявляють причину та розраховують вплив відхилень на обсяг виробництва продукції.

Для аналізу недопоставок матеріалів необхідно порівняти фактичний і бажаний портфелі договорів поставок на матеріальні ресурси.

Особливу увагу слід звернути на виконання договорів поставок щодо асортименту. За порушення асортименту матеріалів, що надходять, утворюються перевитрати матеріалів, пов’язані з доробкою або заміною одного матеріалу іншим.

Аналіз ефективності формування портфеля договорів поставок на матеріали передбачає оцінку виконання договірних зобов’язань за передбаченим асортиментом з допомогою розрахунку коефіцієнта асортиментності, тобто співвідношення фактич­ного надходження матеріалів, що не перевищує обумовленого договором, та обсягу договірних зобов’язань.

Аналіз ритмічності поставок матеріалів передбачає також і розрахунок впливу порушень термінів надходження матеріалів на випуск і реалізацію продукції та з’ясовування, чи пред’явлено претензії постачальнику.

Аналіз ефективного використання матеріальних ресурсів. Для аналізу ефективності використання матеріальних ресурсів існує певна система техніко-економічних показників. Основні з них: Матеріаломісткість продукції є вартісним показником, який відображає рівень матеріальних витрат (без амортизації) на кожну гривню товарної продукції та розраховується як відношення суми всіх матеріальних витрат до вартості товарної продукці. Та Матеріаловіддача продукції (зворотний показник до показника матеріаломісткості) характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів та розраховується як відношення вартості товарної продукції до суми матеріальних витрат.

 

Планування допоміжного виробництва

Планування госпрозрахункової діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Порядок і строки розроблення плану такі самі, як і в основних цехах.
Техніко-економічне планування полягає в розроблення річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:

1. виробнича програма;

2. чисельність, заробітна плата;

3. собівартість.

Виробничу програму транспортного цеху розробляють:

1. економічна служба цього цеху — за зовнішніми та внутріш­німи перевезеннями вантажів та навантажувально-розвантажу­вальними роботами;

2. технічне бюро цеху (разом із ремонтною майстернею) — за ремонтними роботами.

Вихідними даними для розроблення виробничої програми цеху є:

1. плани матеріально-тех­нічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва;

2. виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві;

3. дані про наявний склад транспортних засобів;

4. графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

5. нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних операцій.

Для виконання функції переміщення вантажів на підприємстві утворюється транспортне господарство, основними завданнями якого є:

× швидке пересування предметів праці, палива та готової продукції;

× ефективне використання транспортних засобів;

× механізація та автоматизація транспортних та вантажно-роз­вантажувальних операцій;

× зниження собівартості транспортних операцій;

× забезпечення суворої узгодженості технологічних і транспортних операцій;

× постійна підтримка транспортних засобів у робочому стані.

Раціональна організація транспорту сприяє ритмічності, скороченню тривалості циклу, зростанню продуктивності праці та зниженню собівартості продукції.
На структуру транспортного господарства впливає обсяг перевезень, рівень кооперування з транспортними організаціями, виробнича структура підприємства, тип виробництва, габарити й маса вантажів.
Склад транспортних засобів залежить від масштабів і типу виробництва, продукції, що випускається, технології виготовлення та розташування цехів.

Останнім часом зростає рівень використання транспортних засобів без водія (безлюдні) та з дистанційним керуванням. Широко застосовуються різноманітні транспортери, монорейкові колії, спеціальні транспортні устрої, вмонтовані в потокові та автоматичні лінії.

На великих підприємствах, де в складі загальнозаводського транспортного господарства є кілька цехів, організовується транс­портний відділ, підпорядкований безпосередньо заступникові ди­ректора з постачання і збуту або заступникові з транспорту.

У масовому та серійному виробництві під час міжопераційних переміщень поширюються засоби безупинного транспорту, різного роду транспортери.
У цехах одиничного й дрібносерійного виробництва переважно використовуються транспортні засоби циклічної дії.

Складське господарство являє собою важливу ланку, підсистему виробництва, що зв’язує між собою службу матеріально-технічного забезпечення й збуту, виробничі підрозділи підприємства, та суттєво впливає на ефективність роботи основного виробництва.

Вивчення цих питань треба розпочати з визначення ролі руху матеріальних цінностей у здійсненні виробничого процесу.

Основна мета складського господарства полягає у забезпеченні збереження сировинних та матеріальних ресурсів і готової продукції.
Завдання складського господарства:

× оформлення матеріальних цінностей під час приймання;

× створення належних умов їх збереження;

× облік і регулювання запасів;

× своєчасне забезпечення виробничих підрозділів необхідними компонентами;

× підготовка готової продукції до відправлення;

× скорочення витрат на складські операції та обслуговування складів;

× підвищення продуктивності й поліпшення умов праці робітників, що обслуговують склади.

Функції, що виконуються складським господарством:

× приймання матеріальних цінностей

× підготовка складських приміщень і площ

× переміщення вантажів

× приймання від виробничих підрозділів готової продукції

× розміщення її на складах і забезпечення охороною

× підготовка партій готової продукції до відвантаження споживачам

× відпускання готової продукції споживачам

× вирівнювання рівня запасів через їх регулювання

Ремонтне В-во повинне забезпечити основне виробництво послугами з ремонтного й технічного обслуговування устатку­вання з найменшими витратами. Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування планують на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків планово-попереджу­вального ремонту (ППР). Основою планування й оцінювання діяльності ремонтної служ­би та її структурних підрозділів є певні техніко-економічні показники. Планові показники ремонтно-механічного цеху (РМЦ) розроб­ляє відділ головного механіка за участю планово-економічного відділу підприємства.
Основними розділами плану є:

× виробнича програма;

× чисельність, заробітна плата;

× собівартість.

Виробничу програму енергетичного цеху підприємства формують згідно з його потребами та нормативною базою, що є основою для планування діяльності енергетичних цехів. Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.
Основними розділами плану є:
- виробнича програма;
- чисельність і заробітна плата;
- собівартість.
Виробничу програму енергетичного цеху складають у натуральному та вартісному вираженні.
Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

× виробництво та розподіл електричної енергії та виробництво та розподіл теплової енергії, забезпечення водою для господарських потреб та обігу

× усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання (монтаж, в-во запчастин) та інші роботи.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.