Методика прогнозування можливості виникнення негативних чинників в індивідуальній діяльності

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробленню ефективних заходів захисту, спрямованих на забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Керування безпекою та стійкістю функціонування системи "людина-життєве середовище" залежить від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних ситуацій та своєчасного планування і виконання низки попереджувальних та захисних заходів.

Прогнозування наслідків небезпечних та екстремальних ситуацій охоплює:

- оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення екстремальних ситуацій;

- очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);

- характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовища, водоймища, господарські об'єкти);

- агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);

- періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їхню динаміку;

- визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних та екстремальних ситуацій.

Попереджувальні та захисні заходи, а також засоби забезпечення безпеки спрямовані на:

- попередження чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення або віддалення його на безпечну відстань;

- захист людини від небезпеки шляхом застосування колективних та (чи) індивідуальних заходів захисту, а також страхування під час робіт в небезпечних зонах;

- використання технічних та конструкторських засобів підвищення безпеки, що дають змогу автоматизувати та роботизувати небезпечні виробництва, застосовувати дистанційне керування, автоматично задіяти засоби захисту, підвищувати надійність роботи машин, механізмів, устаткування;

- розробку відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на формування концепції безпеки та створення безпечних та нешкідливих умов життєдіяльності;

- проведення суворого нагляду та контролю за виконанням відповідних законів, постанов, правил, положень, які регламентують вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності;

- розроблення системи попередження і реагування на надзвичайні ситуації, планів щодо захисту населення у випадку стихійних лих, аварій, катастроф тощо;

- забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання на належному рівні здоров'я людей.

Проблема захисту від небезпечних природних та техногенних процесів зазвичай зведена до проведення локальних заходів щодо захисту людей, будівель, підприємств тощо. Однак нині ефективних результатів можна досягти лише за умови проведення комплексної системи попереджувальних та захисних заходів, які спрямовані на охорону всієї сукупності об'єктів, що формують середовище життєдіяльності людини.

2. Людина в системі «Людина – середовище» 2.1. Фізіологічні фактори забезпечення безпеки життєдіяльності людини

За мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту від небезпек. Ця система відрізняється досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту людини від небезпек, що виникають у результаті впливу негативних факторів Одночасно з цим, людина у своєму існуванні також є джерелом потенційних і реальних небезпек. Так, у процесі життєдіяльності вона виділяє отруйні речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.

Адаптація життєдіяльності організму людини при зміні зовнішніх умов здійснюється завдяки регулюючій функції центральної нервової системи (ЦНС), особливо її вищого відділу — кори великих півкуль головного мозку. Сприйняття навколишнього світу здійснюється людиною через комплекс аналізаторів (рецепторів), які сприймають і передають відповідну інформацію в кору великих півкуль. У ході еволюції в організмі людини виробився ряд спеціалізованих функціональних і структурних систем, призначених для сприйняття характеристик середовища існування і компенсації несприятливих змін зовнішніх умов і організації рівня життєдіяльності відповідно до цих умов. Тому при зміні середовища існування чи виробничого середовища в організмі людини формується відповідна інформація, яка керує необхідними відповідними змінами в організації компенсаторних процесів таким чином, щоб ця зовнішня зміна не привела до ушкодження і загибелі організму.

Компенсаторні системи організму аналізують інформацію, яка надходить до них із зовнішнього середовища і посилають адекватні розпорядження виконавчим органам через розгалужену нервову систему. Первинними датчиками аналізаторних систем є структурні утворення нервових волокон, які називаються рецепторами. За принципом організації вони підрозділяються на екстероцептори (сприймають зміну в навколишнім середовищі) та інтерцептори (формують сигнали при зміні стану внутрішніх систем організму людини). Унаслідок впливу факторів середовища існування, особливостей біосфери Землі в людини сформувалися такі рецептори: фоторецептори, фонорецепторы, тактильні рецептори, баро- і осморецептори, рецептори вестибулярного апарата та ін.

У процесі аналізу інформації, що надходить до мозку, і у виробленні рішення бере участь велика кількість відділів центральної нервової системи. Зазвичай цей процес здійснюється по уродженій (генетичній) програмі за допомогою безумовних рефлексів. Наприклад, скорочення м'язової тканини, що подразнюється електричним струмом приводить до віддалення кінцівки від джерела роздратування.

Організації життєдіяльності конкретної людини в складних і незвичайних ситуаціях виробляється в процесі розвитку даного індивідуума за допомогою навчання. У цьому випадку виробляються т. зв. умовні рефлекси. Це реакції нервової системи, вироблювані відповідними системами організму індивідуально, на основі придбаного досвіду. Умовні рефлекси є непостійними. Вони виробляються на базі безумовних рефлексів і для їхнього існування необхідно періодичне надходження відповідної інформації, яка активізує їхню дію

Захисні функції організму людини.

Унаслідок впливу природних негативних факторів умов середовища існування людини, адекватної реакції на взаємозв'язки системи «людина – середовище існування» у процесі еволюції в організмі людини поряд із системами сприйняття створений ряд систем забезпечення безпеки. Наприклад, око забезпечує зорове сприйняття образів, але воно в той же час має віко, дві м'язово-шкірні складки, що при змиканні закривають очне яблуко. Таким чином, віко несе функцію захисту очного яблука, охороняючи орган зору від надмірного світлового потоку чи механічного ушкодження, сприяє зволоженню його поверхні і видаленню зі сльозою сторонніх тіл.

Вухо людинаи забезпечує слухове сприйняття зовнішнього середовища. При надмірно голосних звуках, вступає в дію захисна реакція цього аналізатора. Два самі маленькі м'язи середнього вуха різко скорочуються, а три самих маленьких кісточки (молоточок, ковадло і стремінце) перестають коливатися. Таким чином, спрацьовує механізм блокування, і система кісточок не пропускає у внутрішнє вухо високих рівнів звукових коливань.

Існують також захисні реакції й у аналізатора нюху. Так чихання відноситься до групи захисних рефлексів носу і являє собою форсований видих повітря через ніс (при кашлі — форсований видих через рот). Завдяки високій швидкості і великому тиску цей повітряний струмінь несе за собою з порожнини носа всі сторонні тіла, що потрапили туди, і хімічно активні дратівні речовини.

У зоровому аналізаторі в якості допоміжної захисної функції передбачена сльозотеча. Вона може виникати при вдиханні шкідливих домішок повітря, при влученні дратівних речовин на слизувату оболонку носа. Причому, сльоза стікає не тільки з ока назовні, але і через сльозоносний канал у порожнину носа, змиваючи тим самим шкідливу речовину з відповідних рецепторів.

Наступною системою природного захисту є рух, забезпечуваний кістково-м'язовою системою. Активний рух може приглушати як душевний, так і фізичний біль. Описані вище дії будь-якого зовнішнього подразника передаються в кору головного мозку. Клітки кори головного мозку надзвичайно тендітні. Якщо на них впливає значний рівень інформаційних імпульсів, то виникає погроза порушення їхньої діяльності. Для захисту коркових кліток, організм виробив спеціальну захисну систему, яка включає додаткові конкретні вогнища збудження. При цьому відбувається перерозподіл рівнів інформаційних сигналів із відповідним зниженням їхніх рівнів.

Наприклад, людині нанесли сильну, сердечну травму. Перша інстинктивна реакція розглядаємої системи захисту полягає в створенні конкуруючого вогнища збудження в корі головного мозку. Прямий, безпосередній зовнішній прояв такої реакції виявляється в лементі, бійці і т. п. Але прояв, реалізація такої реакції природна, в основному, лише в природному світі тварин, у світі ж людей це буде розцінене як хуліганство. Тому активізується інше вогнище збудження – сльозоточення. Миттєве, рясне зрошення сльозами інтенсифікує активність рецепторів носової порожнини. У мозку створюється нове могутнє вогнище збудження, яке відводить від кліток кори головного мозку небезпеку перенапруги.

Таким чином, цей механізм є надійною автоматичною системою захисту всієї нервової системи людини. Причому, природою передбачене спрацьовування цього механізму і при дії занадто великих рівнів позитивних факторів, наприклад, при радості.

В організмі людинаи функціонує також система імунного захисту. Це властивість організму, яка забезпечує його несприйнятливість чи стійкість до дії чужорідних білків, хвороботворних мікроорганізмів і їхніх отрутних продуктів. По природі формування розрізняють: природний і придбаний імунітет.

Природний імунітет — це видова ознака, яка передається в спадщину. Наприклад, люди не заражаються чумою рогатої худоби. У процесі розвитку організм людини сформував природні біологічні і механічні захисні елементи, дію яких спрямовано проти різних патогенних мікробів. Так, наприклад, неушкоджена шкіра є надійною перешкодою для проникнення в організм хвороботворних мікроорганізмів. Крім того, виділення слизуватих оболонок і шкіри мають бактерицидні властивості стосовно дії мікробів. Виділення слизу, а також ряд рефлекторних реакцій, таких як кашель, чихання, блювота, веде до механічного видалення мікробів з організму. Шлунковий сік, до складу якого входить соляна кислота, руйнує деякі мікроорганізми. У сльозах, слині, мокротинні, крові, лейкоцитах, материнському молоці міститься лизоцин — речовина, яка убиває бактерії. Такі органи тіла людини як печінка, селезінка, лімфатичні вузли також здатні затримувати і частково знешкоджувати мікроби, що поширюються по організму із током крові і лімфи. Якщо мікроби все-таки проникнули в організм, то їхній розвиток у ньому затримується завдяки реакції запалення.

Придбаний імунітет організму людини може бути природного і штучного походження. Природна форма придбаного імунітету формується внаслідок перенесеного захворювання. Штучна форма придбаного імунітету розвивається при штучній імунізації у виді відповідних щеплень.

Важлива роль у розвитку імунітету людини належить специфічним захисним біологічним елементам сироватки крові (антитілам), які з’являються в сироватці після перенесеного захворювання, а також при штучній імунізації. Антитіла мають вибіркову дію стосовно мікробів чи продуктів їхньої життєдіяльності. Необхідно вказати, що в процесі штучної імунізації, як правило, змінюється чутливість організму до повторного уведення відповідної сироватки, тобто змінюється імунореактивність організму.