2013-12-28
683
План
Структура и регламент работы Государственной думы
Для законности состава заседаний Государственной думы требовалось присутствие не менее 1/3 её членов.
Общее руководство деятельностью Государственной думы осуществляли председатель и его товарищи, они избирались из числа членов Государственной думы закрытым голосованием на 1 год, по истечении которого могли переизбираться. Председатель Государственной думы имел право всеподданнейшего доклада императору "О занятиях Государственной Думы".
[Депутаты в думском зале]
Государственная дума избирала секретаря и его товарищей, на которых возлагалось управление Канцелярией Государственной думы.
Для предварительного рассмотрения законопроектов и вопросов текущей деятельности Думы её общим собранием избирались постоянные комиссии: бюджетная, финансовая, по рассмотрению государственной росписи доходов и расходов, по запросам, редакционная, личного состава, распорядительная, по военным и морским делам (до 1912 г. — по государственной обороне).
Выборы членов комиссии производились на общем собрании Думы по предварительному согласованию кандидатур во фракциях. В большинстве комиссий все фракции имели своих представителей.
Государственная Дума избирала также временные комиссии для подготовки конкретных законопроектов.
Законопроекты, поступавшие в Думу из министерств, прежде всего рассматривались думским совещанием, состоявшим из председателя Думы, его товарищей, секретаря Думы и его товарища. Совещание делало предварительное заключение о направлении законопроекта в одну из комиссий, которое затем утверждалось Думой.
Каждый проект рассматривался Думой в трех чтениях. В первом, которое начиналось с выступления докладчика, шло общее обсуждение законопроекта. По завершении прений председатель вносил предложение о переходе к постатейному чтению.
[Зал заседаний для левых фракций в I Государственной думе (1906 г.)]
После второго чтения председатель и секретарь Думы делали свод всех принятых по законопроекту постановлений. В это же время, но не позднее определенного срока, разрешалось предлагать новые поправки.
Третье чтение являлось, по существу, вторым постатейным чтением. Смысл его состоял в нейтрализации тех поправок, которые могли пройти во втором чтении при помощи случайного большинства и не устраивали влиятельные фракции. По завершении третьего чтения председательствующий ставил на голосование законопроект в целом с принятыми поправками.
Собственный законодательный почин Думы ограничивался требованием, чтобы каждое предложение исходило не менее чем от 30 депутатов.
Законопроекты рассматривались общим собранием Государственной думы. Принятый законопроект получал силу закона после одобрения его Государственным советом и утверждения императором. Если законопроект отвергался одной из палат, для его доработки создавалась согласительная комиссия из членов Государственной думы и Государственного совета.
1. Початок десталінізації в УРСР.
2. Передача Криму УРСР.
3. Економічні реформи в УРСР в сер.50-х - перш.пол.60-х рр.
Література:
1. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України (1939-2001). 11 клас: Підручник. - К., Генеза, 2001. - С.116-168.
2. Новітня історія України (1900-2000). - К., 2000.- С.373-418.
3. Коваль Ю., Кульчицький С., Курносов Ю. Історія України. - К., 1992. - С. 385-416.
4. Бойко О.Д. Історія України. - К., 1999. - С.440-455.
1) 5 березня 1953 р. помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання в Радянському Союзі складних, суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.
Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає у лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953-1955 рр. була зроблена спроба перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Г.Маленкова було поставлено питання про необхідність "припинення політики культу особи".
Оцінюючи процес десталінізації, політолог М.Джилас зазначав: "Творець замкнутої соціальної системи, Сталін, був одночасно її зброєю і, коли змінилися обставини... став і жертвою... його "помилки" помітніші, ніж у інших, і тому Сталін — найдешевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвішим та більшим злом".
Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні:
1. Була припинена компанія проти націоналізму, спостерігалося певне уповільнення процесу русифікації. Зростає роль українського фактора у різних сферах суспільного життя.
Саме за помилки у проведенні національної політики, у роботі з кадрами в червні 1953 р. було увільнено Л.Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О.Кириченка, збільшується число українців у ЦК КПУ (до 72%), у Верховній Раді УРСР (до 75%).
2. Розширено права союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки у 1953-1956 рр. в Україні із союзного у республіканське підпорядкування перейшло кілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 13 до 43,7 млрд. крб.
Створено республіканські міністерства чорної металургії, вугільної, паперової і деревообробної, легкої та інших галузей промисловості, дещо розширені права в справі планування та створення бюджету.
Розширено юридичну компетенцію республік - вони отримали право вирішувати питання адміністративно-територіального поділу, приймати процесуальний, кримінальний та громадянський кодекси тощо.
3. Проведена часткова реабілітація жертв сталінських репресій.
Реабілітація - виправдання, відновлення доброго імені несправедливо звинуваченої, зганьбленої чи засудженої особи.
До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів. Були реабілітовані С.Косіор (перший секретар ЦК КПУ, в 1938 р. звинувачений у створенні терористичного центру в Україні, розстріляний в 1938 р.), В.Чубар (голова Раднаркому УРСР, заступник голови Раднаркому СРСР, репресований в 1939 р.), П.Постишев (секретар ЦК КП(б)У, репресований в 1939 р.) та ін.
4. Інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. - вже 29. Значно активізуються зв'язки України із закордоном, пожвавлюється міжнародний туризм, хоча, як і раніше, дипломати УРСР повністю залежали від союзного керівництва.
Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не зачепили основ існуючої при Сталіні системи. Однак це твердження потребує уточнення. Безперечно, командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип - централізм - зазнав значної трансформації, адже суттю змін була хоч і обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.
2) У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська компанія, центральною подією якої стала передача Криму УРСР.
19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими і культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР".
Однозначно, що Крим у складі України — регіон дуже специфічний. В 1783 - 1917 рр. - він був в складі Російської імперії. Декретом від 18 жовтня 1921 р. Раднарком проголошує Крим Автономною Радянською Соціалістичною Республікою в складі РСФРР. В цей час державною мовою в Криму була російська та кримськотатарська.
В 30-х рр. поступово ліквідовуються рештки автономії Криму, припиняється "татаризація". З осені 1941 по травень 1944 рр. Крим знаходився під німецькою окупацією, що завдало тяжкого удару по його економіці. Чисельність населення зменшилося до рівня 1926/1927 рр.:
- в 1941 р. з Криму депортовано 45-50 тис. німців;
- в 1944 р. - 188 тис. кримських татар (звинувачені в колабораціонізмі);
- в червні 1944 р. - 20 тис. греків, 20 тис. вірмен, 17 тис. болгар.
Таким чином, Крим був позбавлений 1/3 людських ресурсів. В 1945 р. Кримську АРСР було ліквідовано, натомість створено автономну область у складі РРФСР.
Фактично, для здійснення програми відбудови на той час Крим не мав ні матеріальних, ні людських ресурсів. Здійснюється програма переселення в Крим українців і росіян, але багато хто з них не може пристосуватися до життя в Криму і намагається повернутися назад. Для запобігання відтоку переселенців в 1945-1948 рр. було розроблено ряд документів, що забороняли переселенцям повертатися з Криму.
На 1954 р. у Криму:
- с/г в занедбаному стані (скорочуються посівні площі, катастрофічно не вистачає с/г техніки);
- не розвинена інфраструктура (відсутність доріг, мостів, недостатнє енерго-, газо- та водопостачання;
- занедбана побутова сфера (не вистачає лікарень, дитячих садків, шкіл, діє лише 34 хлібних магазини).
Це свідчило про те, що РРФСР не могла надати необхідної фінансової та матеріально-технічної допомоги. В той же час Україна надає допомогу Криму: розробляються машини для видобутку корисних копалин Криму, будуються два водосховища та Північно-Кримський канал, українські металургійні заводи працюють на кримській сировині.
Таким чином, фактично економіки України і Криму злилися в єдиний неподільний механізм. Але передавши Крим Україні центральне керівництво переклало на українців:
1. Частку моральної відповідальності за насильницьке виселення кримських татар та інших народів з Криму. А також повне забезпечення повернення депортованих народів.
2. Ряд економічних проблем, пов'язаних з відбудовою економіки та розвитком інфраструктури Криму.
3. "Подарувало" етнічну проблему, пов'язану з тим, що на 1959 р. 71,4% населення Криму становили росіяни, і 22% - українці.
3) В сер. 50-х рр. світ увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР), що передбачала широке впровадження у виробництво нової техніки, інтенсифікацію виробничих процесів, механізацію та автоматизацію трудомістких робіт. Проте СРСР, маючи досить розвинуту важку промисловість, відставав від країн Заходу в технологічному плані. Саме це відставання і були покликані ліквідувати реформи, проведені Хрущовим.
В промисловості:
± ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю - ради народного господарства (раднаргоспи);
± розширено права республіканських та місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;
± за п'ятирічним планом та планом семирічки пріоритет надавався галузям групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) перед промисловістю групи "А" (виробництво засобів виробництва).
В сільському господарстві;
Ï реорганізація МТС у РТС, продаж техніки колгоспам;
Ï підвищено закупівельні ціни на с/г продукцію;
Ï ліквідовано трудодні, колгоспникам ввели грошову оплату праці;
Ï сільському населенню видали паспорти;
Ï здійснено спробу реалізації трьох "надпрограм М.Хрущова":
¯ освоєння цілинних та перелогових земель;
¯ "кукурудзяна компанія";
¯ "м'ясна компанія";
Ï вжито заходів по укрупненню колгоспів;
В соціальній сфері:
Ä збільшено капіталовкладення в житлове будівництво, впроваджено панельне та блочне будівництво;
Ä проведено пенсійну реформу (1956 р.), яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів в 2 рази, інвалідів - в 1,5 рази;
Ä скорочено робочий день до 7 годин;
Ä підвищено зарплату робітникам та службовцям;
Ä відмінено оплату за навчання в старших класах загальноосвітньої школи та у вузах;
Ä здійснено реформу освіти в СРСР (1958 р.), що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень та зростанням оплати праці вчителів;
Ä пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків – до 60 років;
Ä робітники отримали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;
Ä колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;
Ä збільшено тривалість щорічної відпустки та декретної відпустки.
В 1954 р. ЦК КПРС приймає постанову про посилення антирелігійної пропаганди. В результаті до 1961 р. ліквідовано майже половину всіх існуючих церковно-релігійних установ.
Спроби реформування КПРС залишилися тільки декларованими. Поділ партійного управління за галузевим принципом на промислові та с/г ланки успіху не мав.
Наслідки реформ:
У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва певних регіонів та територій, але разом з тим їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень та кредитів, які перевищували можливості держбюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіциту.
У с/г реформи привели до зростання валового виробництва на 35%, покращення матеріального рівня життя колгоспників. Проте хрущовські "надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я в тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни. З 1962 р. СРСР починає масові закупки зерна за кордоном.
Найбільш позитивні наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих, хоча при цьому гострота житлової проблеми так і лишилася незмінною.
