Григорій Сковорода

Висновки

Романтизм у живопису вирізнявся динамізмом композиції, стрімкими рухами зображень, яскравими кольорами, контрастом світла і тіні, екзотичністю сюжетів. Риси художніх творів епохи класицизму - велич, ретельне вимальовування деталей, статичність фігур - відійшли в минуле. Художні романтичні твори першої половини XIX ст. зображували в портретах характерні риси, сум'яття почуттів, драматизм і трагічність образу. У романтизмі на той час не було певної системи принципів, це було більше відчуття, емоційний твір.

Отже, попри постійні утиски українського народу на національному ґрунті, його культура не припиняла свого поступу. Представники прогресивної інтелігенції цього періоду багато зробили для українського культурно-національного відродження, формування національної самосвідомості, утвердження української мови, розвитку музичного, образотворчого мистецтва та театру, що спиралися на міцні традиції культурних надбань українського народу.

Література 18 століття. “Історія Русів”.

Значним досягненням літератури 18 ст. була історико-мемуарна проза, представлена козацько-старшинськими літописами Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка. Автори цих літописів вимагали автономії України, аналізували події Визвольної війни та періоду «Руїни», витворювали оригінальні концепції Української історії. На прикінці 18 ст. з`являється яскравий історико-публіцистичний твір невідомого автора «Історія Русів», який широко розповсюджувався у рукописах. Його знали, високо цінували й використовували Т. Шевченко, К. Рилєєв, О. Пушкін, М. Гоголь та інші діячі культури 19 ст., він вплинув на їх творчість. Секрет популярності «Історії Русів» полягає у прогресивності поглядів автора, його прагнення зрозуміти сутність історичного процесу, зробити широкі узагальнення. Приваблювалися також республіканські симпатії автора, засудження абсолютизму. Важливою пам`яткою політичної та юридичної думки 18 ст. так звана Конституція П. Орлика (1710) – документ-обгрунтування національно-державних прав українського народу, головні засади його врядування. У кінці 18 ст. з`являються праці П. Симонського, В. Рубана, О. Рігельмана та ін.., присвячені історії, географії України, обрядам та культурі її населення.

Художня література 18 ст. продовжувала розвиватися в руслі традиції попереднього часу. У другій половині століття спостерігається занепад деяких традиційних жанрів(життя святих, паломницька проза, шкільна драма), замість них поширюються світські жанри, зокрема жартівливо-сатиричні вірші, писані мішаною слов`янсько-українсько-латинською «макаронічною»мовою, та ін.. Видатними поетами 18 ст. були Г. Сковорода, І.Некрашевич, К. Зіновїєв. Поетична творчість Г.Сковороди була перехідною ланкою до літератури нового типу, першим класиком якої вважається автор бурлескно-травестійної «Енеїди» І. Котляревський.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.)

Літературно-громадська діяльність

Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи — період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).

Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій «Сад божественных пісень», книга «Басни Харьковскіе», філософські трактати та притчі.

Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа — пізнання світу і сутності людського буття. Людина — центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.

У трактаті «Начальная дверь ко христіанському добронравію» Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга — це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.

Ідея «еродної праці» — праці за нахилами — має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у «еродній» діяльності і свободі.

Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.

Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці «Жаби» автор так говорить про перевагу праці над неробством: «Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку». Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки «Сад божественних пісень» знаходиться таке звернення до панів:

Вас Бог одарил грунтами, но вдруг

может то пропасть

А мой жребій с голяками, но Бог

мудрости дал часть!

А в філософському діалозі «Благородний Еродій» ця думка звучить так: «Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося».

Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя — філософію з ліризмом.

Український театр другої половини ХІХ століття

Розвиток театрального мистецтва в Україні в другої половині ХІХ ст.