2013-12-31
805
Прослеживается вертикальная закономерность изменения рельефа - ступенчатость. Выявлена: 1) планетарная ступенчатость: материковые выступы - океанические впадины; 2) ступенчатость материков; 3) ступенчатость океанов.
Ступенчатость материков заключается в расположении низменностей, возвышенностей, плоскогорий, гор, нагорий. Причины: геологическая история и геологическое строение земной поверхности определяют расположение низменностей, возвышенностей и гор. Следствием ступенчатости является горизонтальная зональность и поясность природных процессов и явлений, высотная поясность.
Морфологическая вертикальная ступенчатость материков и океанов в метрах:
- 0-100 - низменность,
- 100-200 - равнина,
- 200-400 - возвышенность,
- 400-3000 - плоскогорье (поверхности плоские, как равнины, и высокие, как горы),
- до 1000 - низкие горы,
- 1000-2000 - средние горы,
- 2000-5000 - высокие горы,
- свыше 5000 - высочайшие
- свыше 3000 - нагорье (горы на горах).
- 0-200 - материковая отмель,
- 200-2000 - материковый склон,
- 2000-6000 - ложе Мирового океана,
- свыше 6000 - абиссальные желоба.
Острова бывают материковые (на шельфе и материковом склоне); океанические (на океаническом дне); вулканические и коралловые (береговые, барьерные рифы, атоллы)
Основные формы рельефа земной поверхности могут быть плоскими, выпуклыми (холм, гора), вогнутыми (котловина, горная долина, овраг) и др. Наибольшие части земной коры – материковая и океаническая – заметно отличаются друг от друга. Их рельефчрезвычайно разнообразен. Но и на суше, и на дне Океана выделяются две основные формы: горы и обширные равнинные пространства. Главная причина разнообразия рельефа земной коры – это взаимодействие внутренних процессов, создающих большие неровности, и внешних, направленных на выравнивание поверхности.
Внешняя оболочка Земли – литосфера – тесно связана с внутренними ее оболочками, в том числе с мантией Земли. Во-первых, литосфера образовалась из вещества мантии. Во-вторых, она подвижна и движение это определяется движением вещества мантии. В-третьих, в результате такого движения в наиболее активных ее участках возникают горы, океанические впадины, островные дуги, т.е. рельеф Земли. В-четвертых, возникновение рельефа Земли сопровождается явлениями вулканизма и землетрясениями. Даже такое поверхностное знакомство с внутренними силами Земли говорит о том, что они грандиозны. Именно внутренние силы Земли формировали и формируют лик нашей планеты. Откуда же берутся эти силы? Главным образом это результат распада радиоактивных элементов, входящих в состав ядра Земли.
Мета: сформувати уявлення про види географічних карт; сформувати поняття «океан», «море», «материк»; навчити користуватися картою півкуль, показувати на карті океани та материки.
Обладнання: глобус, карта півкуль, фізична карта України, демонстраційні картки з назвами материків та океанів (українською й англійською мовами), експонати для виставки «Мешканці океанів і морів».
ХІД УРОКУ
Учитель. Розпочинаємо урок природознавства, на якому ви довідаєтесь багато нового й цікавого. Як завжди, на початку уроку попрацюємо в Календарі погоди.
Прогноз погоди. Сьогодні, 14 січня 2006 р., у м. Києві о 15 год. t° = 7.
Переходимо до перевірки домашнього завдання. Пропонуємо вам тест із природознавства. Спілкуватися будемо за допомогою сигнальних паличок. (Учитель читатиме твердження: якщо воно вірне, учні повертають картку із зеленим кольором, ні — червоним.) Крім того, троє учнів виконуватимуть індивідуальні завдання на картках, які потім перевіримо разом.
Картка 1
Земля має форму:.
Глобус — це:
Скільки полюсів на глобусі?
Картка 2
Якої форми Земля?
Як називається рухома модель Землі?
Познач Північний та Південний полюси.
Який колір переважає на глобусі?
Що позначено цим кольором?
Картка 3
Слово «глобус» у перекладі означає:
Скільки полюсів на глобусі?
Познач екватор червоним кольором.
Фронтальне опитування
Екватор проходить на однаковій відстані від…(полюсів).
Земля має чотири полюси: Пн, Пд, Зх і Сх… (це чотири сторони горизонту, а не полюси; полюсів два — Пн і Пд).
Першою людиною, яка побачила Землю з космосу, був космонавт…(Юрій Гагарін).
Умовні знаки на цьому глобусі такі, як…(і на фізичній карті Украіни).
Екватором називають умовну лінію, по якій…(небо ніби з’єднується з поверхнею Землі).
Масштаб карти (або глобуса) — це число, яке показує…(у скільки разів зменшено або збільшено дійсні відстані).
Учитель. З ваших відповідей я зрозуміла, що ви добре засвоїли тему “Форма Землі. Глобус“. Хто покаже на цьому глобусі Пн і Пд полюси? Екватор? Пн і Пд півкулі? (Від Пн полюса до екватора — це Пн півкуля, від Пд полюса до екватора — це Пд півкуля.)
Вивчення нової теми
Учитель. Сьогодні на уроці ми довідаємося, що таке фізична карта півкуль, океани, материки. З якою географічною картою ми працювали на уроках природознавства? (Фізична карта України.)
Яка карта називається фізичною? (Карта, на якій голубим кольором позначаються моря й океани, зеленим — рівнини, жовтим — височини, коричневим — гори.)
Сьогодні ви ознайомитеся ще з однією картою, назву якої написано на дошці.
Глобус — це модель нашої планети. За допомогою умовних знаків і масштабу на ньому зображена вся наша планета Земля. Але чи можна побачити відразу всю поверхню, якщо дивитися на глобус збоку? (Ні.) Ми бачимо лише частину, яка навпроти нас. Крім того, глобус — об’ємний предмет, його незручно переносити. Якщо глобус розрізати навпіл, на дві половинки — півкулі й розмістити їх перед собою, тоді можна відразу побачити всю поверхню Землі. Якщо зобразити ці дві півкулі на папері, то отримаємо карту півкуль. Розгорніть сторінки 48¬49 вашого підручника. Одна півкуля, яка знаходиться на карті праворуч, називається східною, а ліворуч — західною.
Робота з картою півкуль
Учитель. Яким кольором позначаються на цій карті водойми, гори, рівнини, тобто місця, де немає води? Подивіться на карту півкуль і скажіть, чого на Землі більше — суші чи води? Так, більшу частину Землі займає вода. Великі простори води називаються океанами.
Учитель. На Землі є чотири океани. (Учитель показує їх на карті півкуль, діти знаходять на карті в підручнику.) Тихий океан найбільший. Подивіться на карту півкуль. У яких півкулях він зображений? Цей океан дуже глибокий. Місцями його глибина сягає 11022 м.
Атлантичний океан не такий великий і не такий глибокий. Знайдіть його на карті півкуль. Індійській океан у якій півкулі знаходиться?
Північний Льодовитий — це найменший з океанів. Пропоную поміркувати разом, чому в нього така назва. Біля якого полюса він знаходиться? Що означає слово «льодовитий»? (Укритий кригою товщиною 1 км.)
Отже, скільки океанів існує на Землі? (4.)
В якій послідовності за величиною їх розрізняють і чому?
Подивіться уважно на карту і скажіть, чи розділені чимось океани між собою? (Ні.) Усі океани Землі разом утворюють Світовий океан. Місця, де океан вдається в сушу, називають морями. Отже, море — це частина океану.
Географічний блок
Учитель. А тепер — той сюрприз, на який ви всі чекаєте. Мине три місяці, і ви прийдете вчитися у 5-й клас. Серед наших гостей присутня вчителька, яку ви зустрічали у школі раніше, бо вона викладає у старших класах надзвичайно цікавий предмет — географію. (Виставка експонатів із дна морів та океанів.)
Слово «океан» прийшло до нас від давніх греків. Так вони називали безперервну водну оболонку Землі, що, немов величезна ріка, обтікала світ з усіх боків. Звідси і з’явилося поняття «Світовий океан».
Світовий океан настільки великий, що материки на його поверхні виглядають, як острови. Світовий океан з давніх-давен приваблював людину своїми безмежними просторами, незвіданими багатствами.
Тихий океан не омиває берегів Європи, в якій ми живемо. Проте саме європейці дали йому таку назву. Це сталося в 1520 р. під час першої навколосвітньої експедиції, яку очолював португалець Фернан Магеллан. Обігнувши першим із європейців Південну Америку, він здійснив перехід через величезні водні простори та незабаром переконався, що це — невідомий новий океан. Оскільки погода під час плавання сприяла мандрівникам, Магеллан назвав його Тихим.
У водах океану біля узбережжя Північної Америки є велетенські водорості, які щодня виростають на 30¬60 см. Тут росте й найдовша у світі водорость, довжина якої становить близько 60 м, окремі її екземпляри досягають 150 м. На півночі та півдні Тихого океану бурі та червоні водорості часто утворюють справжні зарості — «підводні ліси», де росте ламінарія, яку в побуті називають «морською капустою».
У водах океану живуть: скумбрія, акули, камбала, дельфіни, моржі, морські слони, котики, кальмари, морські їжаки, кити, краби. Біля берегів виявлено багато родовищ нафти та газу. У Тихому океані знаходиться найглибша западина світу — Маріанська (11022 м).
Атлантичний океан — найтепліший серед океанів. Він дуже солоний. Тільки в ньому розташоване море без берегів, яке має надзвичайно прозору воду. Це Саргассове море. Предмети видно в ньому до глибини 66,5 метра. Португальські мореплавці експедиції Х. Колумба назвали їх «саргассо», оскільки бульбашки повітря на водоростях за своєю формою нагадують сорт винограду такої назви.
У листопаді 1963 р. води океану біля південного узбережжя острова Ісландія раптом почали закипати, а над його поверхнею виник стовп чорного диму. Потім загуркотіло, і з-під води з’явився острів. Він на очах збільшувався за рахунок лави, яка надходила з підводного вулкану. Уже на другий день висота острова становила 10 м, ще за п’ять днів — 60 м, а за два тижні — більш ніж 90 м. Довжина острова досягала близько 800 м. Коли у квітні наступного року виливи лави припинилися, новонароджений острів сягав висоти 145 м. Минув час, і розмитий хвилями острів знову занурився в океан.
Індійський океан за розмірами займає третє місце серед усіх океанів планети. У водах океану можна виловити риб, які вважаються вимерлими десятки мільйонів років тому. Унаслідок бурхливого розмноження органічного світу вода іноді починає «цвісти», змінюючи при цьому свій колір (звідси, наприклад, назва Червоного моря). Червоне море — найтепліше море планети. Червоне море утримує перше місце у світі й за солоністю. Індійський океан відомий запасами нафти, газу. Найбільшим у світі постачальником нафти є район Перської затоки. У зв’язку з інтенсивним видобутком нафти та газу на півночі Індійського океану його води часто забруднюються нафтопродуктами. Це створює серйозну загрозу для всього живого в океані, а також для населення узбережних районів.
Північний Льодовитий океан. Більша частина океану завжди вкрита кригою. Через суворі кліматичні умови життя в Північному Льодовитому океані бідне. Незважаючи на бідність, органічний світ Північного Льодовитого океану дуже своєрідний. Одна з його особливостей — гігантизм. Тут трапляється найбільша медуза — ціанея, яка в діаметрі сягає 2 м, а щупальці її витягуються до 20 м. У холодних водах океану життєві процеси уповільнюються, що зумовлює значну тривалість життя його мешканців. Наприклад, мідії живуть до 25-ти років (для порівняння — у Чорному морі тільки 5 років), тріска — близько 20-ти, а камбала — 40 років.
Стан вод Світового океану сьогодні викликає велику тривогу. Активна господарська діяльність людини спричинила значне забруднення вод Світового океану.
Учитель. Повернемося до карти півкуль. Більшу частину Землі займає вода. А тепер поговоримо про сушу. Сушу Землі поділяють на 6 частин, які називаються материками. Материки з усіх боків оточені водою. Існує шість материків:
1) Євразія: Європа Азія;
2) Африка;
3) Північна Америка;
4) Південна Америка;
5) Австралія;
6) Антарктида (найменша).
Відшукайте їх на карті півкуль у підручнику.
Які материки знаходяться у східній півкулі? (Євразія, Африка, Австралія, частково — Антарктида.)
У західній півкулі? (Північна Америка, Південна Америка, частково — Антарктида.)
Який материк знаходиться у західній та східній півкулях? (Антарктида.)
Антарктиду позначено білим кольором, бо вона вкрита кригою.
Скільки існує материків? Який з них найбільший? Найменший?
| Земля. Вигляд з космосу. |
Земля (від слов'янського зем - підлога, низ) - одна з дев`яти планет Сонячної системи. За розміром і масою планета Земля займає п'яте місце серед великих планет, але з планет так званої земної групи, до якої також входять Меркурій, Венера і Марс, вона є найбільшою. Найважливішою відмінністю Землі від інших планет Сонячної системи є існування на ній життя. Умови для розвитку життя на найближчих до Землі тілах Сонячної системи несприятливі; населені тіла за межами останньої поки що також не виявлені.
Відповідно до сучасних космогонічних уявлень, Земля утворилася ~4,5 млрд. років тому шляхом гравітаційної конденсації з розсіяного у навколосонячному просторі газопилової речовини, що містить усі відомі в природі хімічні елементи. Формування Землі супроводжувалося диференціацією речовини, що сприяло поступовому розігріванню земних надр, в основному за рахунок теплоти, що виділялася при розпаді радіоактивних елементів (урану, торію, калію й інших).
Результатом цієї диференціації став поділ Землі на концентрично розташовані шари - геосфери, що розрізняються хімічним складом, агрегатним станом і фізичними властивостями. У центрі утворилося ядро Землі, оточене так званою мантією. З найбільш легких і легкоплавких компонентів речовини, що виділилися з мантії у процесах виправлення, виникла розташована над мантією земна кора. Сукупність цих внутрішніх геосфер, обмежених твердою земною поверхнею, іноді називають "твердою" Землею (хоча це не зовсім точно, оскільки встановлено, що зовнішня частина ядра має властивості грузлої рідини).
"Тверда" Земля складає майже всю масу планети. За її межами знаходяться зовнішні геосфери - водяна (гідросфера) і повітряна (атмосфера), сформована з парів і газів, що виділилися з надр Землі під час дегазації мантії. Диференціація речовини мантії Землі і поповнення продуктами диференціації земної кори, водяної і повітряної оболонок відбувалися протягом усієї геологічної історії і продовжуються дотепер.
Схема будови Землі (без верхньої атмосфери і магнітосфери)
| Геосфери | Відстань нижньої* межі від поверхні Землі, км | Об`єм, 1018 м3 | Маса, 1021 кг | Частка маси геосфери від маси Землі, % |
| Атмосфера | 2000** | ~0,005 | ~ 10 –6 | |
| Гідросфера | до 11 | 1,4 | 1,4 | 0,02 |
| Земна кора | 5-70 | 10,2 | 0,48 | |
| Мантія | до 2900 | 896,6 | 67,2 | |
| Ядро | 6371 (центр Землі) | 175,2 | 32,3 | |
| Уся Земля (без атмосфери) | 1083,4 | 100,0 |
* Крім атмосфери.
** Атмосфера в цілому простягається до висоти ~ 20 тис. км.
Більшу частину поверхні Землі займає Світовий океан (361,1 млн. км2, чи 70,8%), суша складає 149,1 млн. км2 (29,2%) і утворює шість великих масивів - материків: Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Антарктиду й Австралію, а також численні острови. Розподіл суші на частині світу не збігається з розподілом на материки: Євразія поділяється на дві частини світу - Європу й Азію, а обидва американських материки вважають за одну частину світу - Америку, іноді за особливу "океанічну" частину світу приймають острови Тихого океану - Океанію, площа якої звичайно враховується разом з Австралією.
Материки (з островами)
| Назва материка | Площа, млн. км2 | Середня висота, м | Найбільша висота гір на материку, м* |
| Євразія | 53,45 | ||
| Африка | 30.30 | ||
| Північна Америка | 24,25 | ||
| Південна Америка | 18,28 | ||
| Антарктида | 13,97 | ||
| Австралія (з Океанією) | 8,89 |
* Зверху вниз по стовпчику вершини: Джомолунгма (Еверест), Кіліманджаро, Мак-Кінлі, Аконкагуа, масив Вінсон, Косцюшко. Найвища вершина Океанії — м. Джая, 5029 м (на острові Нова Гвінея).
Світовий океан розчленовується материками на Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий.
Океани
| Назва океану | Поверхня дзеркала, млн. км2 | Середня глибина, м | Найбільша глибина, м |
| Тихий | 179,68 | ||
| Атлантичний | 93,36 | ||
| Індійський | 74,92 | ||
| Північний Льодовитий | 13,10 |
Північна півкуля Землі - материкова (суша тут займає 39% поверхні), а Південна - океанічна (суша складає лише 19% поверхні). У Західній півкулі переважна частина поверхні зайнята водою, у Східній - сушею.
Узагальнений профіль суші й дна океанів утворює дві гігантські "сходинки" - материкову й океанічну. Перша піднімається над другою у середньому на 4670 м (середня висота суші 875 м; середня глибина океану близько 3800 м). Над рівнинною поверхнею материкової "сходинки" піднімаються гори, окремі вершини яких сягають 7-8 км і більше. Найвища вершина світу - г. Джомолунгма у Гімалаях - сягає 8848 м. Вона піднімається над найглибшим зниженням дна океану (Маріанський глибоководний жолоб у Тихому океані 11 022 м) майже на 20 км.
Земля має гравітаційні, магнітні й електричні поля. Гравітаційне тяжіння Землі утримує на навколоземній орбіті Місяць і штучні супутники. Дією гравітаційного поля обумовлена сферична форма Землі, більшість рис рельєфу земної поверхні, течія річок, рух льодовиків та інші процеси.
Магнітне поле створюється в результаті складного руху речовини в ядрі Землі. З магнітним полем Землі тісно пов'язане її електричне поле. "Тверда" Земля несе негативний електричний заряд, що компенсується об'ємним позитивним зарядом атмосфери, так що в цілому Земля, очевидно, електронейтральна.
У просторі, обмеженому зовнішньою межею геофізичних полів Землі (головним чином у магнітосфері й атмосфері), відбувається послідовна і глибока зміна первинних космічних факторів - поглинання і перетворення сонячних і галактичних космічних променів, сонячного вітру, рентгенівського, ультрафіолетового, оптичного і радіовипромінювань Сонця, що має важливе значення для процесів, які протікають на земній поверхні. Затримуючи значну частину твердої електромагнітної і корпускулярної радіації, магнітосфера й особливо атмосфера захищають від їхнього смертоносного впливу живі організми.
Земля одержує 1,7-1017 дж/сек (чи 5,4 X 1024 дж/рік) променевої енергії Сонця, але лише близько 50% цієї кількості досягає поверхні Землі і служить головним джерелом енергії більшості процесів, що відбуваються на ній.
Поверхню Землі, гідросферу, а також прилягаючі шари атмосфери і земної кори поєднують назвою географічної, або ландшафтної, оболонки. Географічна оболонка стала ареною виникнення життя, розвитку якого сприяла наявність на Землі певних фізичних і хімічних умов, необхідних для синтезу складних органічних молекул. Пряма чи непряма участь живих організмів у багатьох геохімічних процесах згодом набула глобальних масштабів і якісно змінила географічну оболонку, перетворивши хімічний склад атмосфери, гідросфери і почасти земної кори. Глобальний вплив на хід природних процесів вносить також діяльність людини. Через величезне значення живої речовини як геологічного агента вся сфера поширення життя і біогенних продуктів була названа біосферою.
Сучасні знання про Землю, її форму, будову і місце у Всесвіті формувалися в процесі довгих пошуків. Ще в часи сивої давнини робилися спроби дати загальне уявлення про форму Землі. Індуси, наприклад, вірили, що Земля має форму лотоса. Вавілоняни, як і багато інших народів, вважали Землю плоским диском, оточеним водою. Однак, ще близько 3 тис. років тому почали формуватися правильні уявлення. На підставі спостережень місячних затемнень, халдеї першими помітили, що Земля - куляста. Піфагор, Парменід (6-5 ст.ст. до н.е.) та Аристотель (4 ст. до н.е.) намагалися дати цьому наукове обґрунтування. Ератосфен (3 ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити розміри Землі за довжиною дуги меридіана між містами Олександрією й Сієною (Африка). Більшість античних вчених вважали Землю центром світу. Найбільше повно розробив цю геоцентричну концепцію Птолемей у 2 ст. Однак значно раніше Аристарх Самоський (4-3 ст.ст. до н.е.) розвивав геліоцентричні уявлення, вважаючи центром світу Сонце. У середні століття уява про кулястість Землі та її рух заперечувалися, як такі, що суперечному священному писанню, і вважалися єрессю. Ідея кулястості Землі знову завоювала визнання лише в епоху Відродження, з початком Великих географічних відкриттів. У 1543 році Копернік науково обґрунтував геліоцентричну систему світу, відповідно до якої Земля й інші планети обертаються навколо Сонця. Але цьому вченню довелося витримати тривалу жорстоку боротьбу з геоцентричною системою, яку продовжувала підтримувати християнська церква. З цією боротьбою пов'язані такі трагічні події, як спалення Джордано Бруно і змушене зречення від геліоцентричних уявлень Галілео Галілея. Остаточне підтвердження геліоцентричної системи зобов'язано відкриттю на початку 17 ст. І. Кеплером законів руху планет і обґрунтуванням у 1687 році Ісаком Ньютоном закону всесвітнього тяжіння.
Структура "твердої" Землі була з'ясована головним чином у 20 ст. завдяки досягненням сейсмології. Відкриття радіоактивного розпаду елементів призвело до корінного перегляду багатьох фундаментальних концепцій. Зокрема, уявлення про спочатку вогненно-рідкий стан Землі було замінено ідеями про її утворення зі скупчень холодних твердих часток. На основі радіоактивного розпаду були розроблені також методи визначення абсолютного віку гірських порід, що дозволило об'єктивно оцінювати тривалість історії Землі і швидкість процесів, що протікають на її поверхні й у надрах. У 2-ій половині 20 ст. у результаті використання ракет і супутників сформувалися уявлення про верхні шари атмосфери і магнітосфери.
1. Материки и океаны - главные структуры оболочки
Что же представляют собой современные материки и океаны - основные элементы рельефа земного шара? Это образования со сложной геологической структурой, сформировавшейся в результате длительного развития. Их особенности определяются прежде всего различиями строения внешней оболочки Земли, которая состоит из сравнительно легких горных пород (см. "Внутреннее строение Земли").
У самой поверхности залегает "чехол" осадочных пород: глин, песков, песчаников, известняков. Под ними - породы типа гранитов, а еще глубже - породы, близкие по свойствам к базальту. Все три слоя вместе и составляют земную кору. Различают два крайних типа земной коры: материковую - мощностью в 35-80 км, причем у нее хорошо развиты и "чехол" осадочных пород, и гранитный и базальтовый слои, и океаническую кору мощностью не более 5-10 км. Два верхних слоя у нее совершенно отсутствуют. Геологические границы материков шире, чем их современные физико-географические очертания, так как шельфы и часть материкового склона имеют континентальное строение земной коры. Данные геофизики позволяют говорить о том, что строение верхней мантии под материками и океанами тоже имеет свои отличия.
Образование материков и океанов - этих крупнейших элементов рельефа земного шара, как мы уже говорили, обусловлено тектоническими, космическими и планетарными процессами. Очевидно, материки и океаны наметились еще в догеологическую стадию развития Земли, но механизм их образования, особенно океанов, еще не выяснен, и в наше время по этому важному вопросу существуют самые различные гипотезы (см. ст. "Геологическая история Земли").
В строении поверхности Земли огромную роль играют глубинные разломы, рассекающие всю земную кору и нередко уходящие в верхнюю мантию. От более мелких разломов, которые наблюдаются близ поверхности Земли, в пределах осадочной оболочки, их отличает не только огромная глубина, но и длительность развития: некоторые глубинные разломы существуют несколько периодов и даже эр, т. е. сотни миллионов лет. Такие разломы разделяют земную кору на отдельные глыбы, образуя как бы мозаику из блоков различной величины. Обычно эти блоки хорошо выражены в рельефе.
Нередко вдоль глубинных разломов вытянуты цепочки вулканов или по ним в земную кору внедряются глубинные магматические породы. С глубинными разломами бывают связаны прямолинейные очертания континентов, а их склоны совпадают с зоной дробления земной коры. Особенно хорошо видны глубинные разломы на фотографиях, сделанных с космических кораблей.
Есть существенные различия в строении океанических побережий. Посмотрите на глобус: западные берега Тихого, Индийского и Атлантического океанов изрезаны речными долинами и расчленены сильнее, чем восточные, а там, где основные линейные структуры (горные хребты и тектонические разломы) совпадают с направлением берега, побережья изрезаны меньше. Очертания материков усложняются деятельностью крупных рек, отлагающих в прибрежной зоне огромное количество обломочного материала: за его счет местами наращивается суша.
