Категорія робіт за ступенем важкості

Категорія робіт	Енерговитрати
	Ват	Ккал/год
Легкі
Іа	до 139	до 120
Іб	140-174	121-150
Середньої важкості
Па	175-232	151-200
Пб	233-290	201-250
Важкі	Понад 290	Понад 250

 

Якщо через технологічні особливості виробництва, технічну недосяжність чи економічну недоцільність забезпечити оптимальні величини параметрів мікроклімату неможливо, то встановлюються допустимі величини параметрів мікроклімату, які мають дещо ширші межі коливань. Якщо і допустимі величини параметрів мікроклімату є недосяжними, то для приведення їх до встановлених норм використовують будівельно-планувальні, організаційно-технологічні та санітарно-гігієнічні засоби колективного захисту.

Нормативні параметри мікроклімату з економічних міркувань повинні бути досягнуті, першою чергою за рахунок раціонального планування виробничих приміщень та оптимального розміщення технологічного устаткування з джерелами тепло-, холодо- та вологовиділення.

Для забезпечення у закритих приміщеннях оптимальних параметрів мікроклімату та належної чистоти повітря (допустимограничних концентрацій шкідливих речовин) використовують вентиляцію приміщень, яку організовують за допомогою сукупності пристроїв для транспортування, подання та видалення повітря.

У закритих приміщеннях з потужними джерелами тепла використовують природну вентиляцію (аерацію) шляхом з'єднання приміщення з атмосферою аераційними ліхтарями або шахтами. Інтенсивність такої вентиляції визначається різницею температур повітря у приміщенні та зовнішнього повітря, а також швидкістю вітру. Крім організованої природної вентиляції є неорганізована, коли свіже повітря у приміщення проходить через вікна, двері, щілини та ін. Така природна вентиляція неефективна, та значною мірою залежить від метеорологічних умов, однак вона є найдешевшою.

Механічна вентиляція позбавлена цих недоліків, проте потребує затрат енергії та більших коштів. За призначенням механічна вентиляція буває припливною, витяжною та припливно -витяжною. За характером охоплення приміщень вона поділяється на загальнообмінну та місцеву. Загальнообмінна вентиляція ґрунтується на розбавленні забрудненого повітря свіжим і приведенням до норм параметрів мікроклімату та чистоти повітря. Місцеву вентиляцію використовують за наявності у приміщенні окремих джерел тепловиділення чи шкідливих речовин і ґрунтується на видаленні забрудненого повітря через пристрої місцевої вентиляції: витяжні парасольки, бокові відсмоктувачі, відсмоктувані вмонтовані в робочі столи, інструменти, обладнання тощо. У невеликих за об'ємом приміщеннях при виконанні операторських робіт використовують системи кондиціювання повітря з індивідуальним регулюванням температури та об'єму повітря, що подається. Це найефективніший засіб нормування параметрів мікроклімату, проте він і найдорожчий.

Інтенсивність вентиляції характеризується кратністю обміну повітря за одну годину, К, яка обчислюється за формулою

                                                 (1)

де L - об'єм повітря, яке подається або виділяється з приміщення, м³ /год;

V - об'єм приміщення, м³.

Об'єм повітря, L, яке подають у приміщення для видалення надлишкового тепла, визначають за формулою

,                                         (2)

де W – потужність джерела тепла, Вт;

С – питома теплоємність повітря при постійному тиску, Дж/(кг·К);

р - густина повітря, кг/м³;

Т₁, Т₂ – температура повітря, яке видаляється з приміщення і подається в приміщення відповідно, К.

Для визначення об'єму повітря, яке подається у приміщення з метою зменшення концентрації шкідливих речовин до граничнодопустимої, користуються формулою

                                                            (3)

де Q – маса шкідливих речовин, що надходять у повітря приміщення за одиницю часу, мг/год;

С₁ і С₂ – концентрації шкідливих речовин у повітрі, що видаляється з приміщення і подається у приміщення відповідно, мг/м³. При цьому концентрація шкідливих речовин у повітрі, що видаляється, не повинна перевищувати гранично допустиму концентрацію С₁=С₃. Це досягається за умови, що:

                                             (4)

де t – час, за який концентрація шкідливих речовин у повітрі досягне гранично допустимої, год;

V – об’єм приміщення, м³.

Знайшовши із формули (4) Q і підставивши послідовно у формулу (3) и (1), визначимо кратність обміну повітря у приміщенні. Яка забезпечує його належну чистоту:

                                           (5)

Час, за який концентрація шкідливих речовин досягне допустимої величини, визначають за формулою:

                                          (6)

Як видно з цього рівняння, чим нижча ГДК шкідливої речовини С₃, тим більшою повинна бути кратність обміну повітря. В сучасних умовах свіже повітря, яке подається. Рідко буває чистим, і, згідно з формулою (4), чим брудніше повітря, що подається, тим більшою повинна бути кратність обміну. У випадку, коли С₂>С₃ повітря у приміщенні не очищується, а навпаки, забруднюється.

    Санітарно-гігієнічним показником забруднення повітря, де причиною зміни його складу є тільки продукти життєдіяльності людини, прийнято вважати вміст вуглекислого газу. Атмосферне повітря, як відомо, містить 0,036 % вуглекислого газу, а при його вмісті в повітрі понад 0,07 % виникає неприємне самопочуття, відчуття нечистого, «спертого» повітря. Ці явища виникають у людей не через токсичну дію вуглекислого газу, а через зміну терморегуляції організму внаслідок підвищення температури і вологості повітря. Разом із вуглекислим газом організм виділяє у повітря тепло і воду. Між цими виділенням існує взаємозв’язок. Наприклад, доросла людина масою 70 кг видихає з повітрям приблизно 22 л вуглекислого газу за годину, що відповідає джерелу вуглекислого газу 44 г за годину. Водночас у повітря за нормальних умов виділяється приблизно 42 г вологи і від 90 до 200 ккал тепла за годину залежно від важкості виконуваної роботи. В цих умовах людина є джерелом тепла потужністю в межах від 100 до 230 Вт. За наявності великої кількості людей у погано провітрюваних приміщеннях параметри мікроклімату можуть виходити за оптимальні межі і порушувати режим терморегуляції організму. Разом з тим відзначимо і вплив ще й інших факторів, наприклад, із виділень людини неприємним запахом, які рефлекторно впливають на дихання. Воно стає менш глибоким, не забезпечує достатньої вентиляції легенів і зумовлює кисневе голодування клітин - найперше кори головного мозку. Як наслідок погіршується самопочуття, виникає головний біль тощо.

Відтак встановлено, що граничнодопустимий вміст вуглекислого газу дорівнює 0,1%, або 2000 мг/м³. Із цієї величини обґрунтовані норми площі робочого місця та об'єму повітря, що припадає на одне робоче місце. Площа кожного робочого місця повинна бути не меншою як 4,5 м², а об'єм повітря - не менше як 15 м³.

Останнім часом через значні забруднення повітря закритих приміщень від інших джерел, зокрема сучасних будівельних матеріалів, одягу, виникають сумніви, що вміст вуглекислого газу може адекватно відображати загальне забруднення повітря. Тому пропонується використовувати інші критерії, такі як відношення кількості важких аероіонів до легких, вміст аміаку та амонійного азоту в повітрі. Встановлено, що із збільшенням загального забруднення повітря вміст легких іонів зменшується, а важких збільшується. Тому їх відношення може адекватно відображати загальне забруднення повітря.

Кількість тепла, яке виділяється у приміщенні за одну годину, дорівнює

Q=3600W=3600gN                                                       

де W – сумарна потужність джерел виділення тепла, Вт;

N – кількість джерел виділення тепла (кількість людей у приміщенні);

g – потужність виділення тепла однією особою, яка коливається в межах від 100 до 230 Вт залежно від фізичного навантаження.

Це тепло йде на нагрівання повітря, яке було у приміщенні об'ємом V, і нагрівання повітря, яке надійшло в приміщення за одну годину. Отже, за цей час об'єм повітря, яке нагрілося до температури Т₂, становить V+KV.

Кількість тепла, яка йде на нагрівання повітря з теплоємністю С і масою від температури Т₁ до температури Т₂ визначається за формулою

Q = тс(Т₂-Т₁).                                 

  Об'єм повітря пов'язаний з його масою відомою формулою:

т = ρ V(1 + К),                           

де ρ – густина повітря.

Прирівнюючи праві частини рівнянь, що описують кількість виділеного тепла і тепла, що пішло на нагрівання повітря, знаходимо шукану різницю температур:

                                  

Масу вуглекислого газу, що надходить у повітря в результаті дихання N осіб, визначають за формулою:

де m – маса вуглекислого газу, яку видихає одна особа годину (г/год).

 

Освітлення приміщень

Найкращі умови для повного зорового сприйняття, поза сумніву, створює сонячне світло, в природних умовах якого протягом багатьох мільйонів років відбулася еволюція зорового аналізатора. Розвиток техногенної сфери та соціально-економічної системи безпеки привів до того, що людина значну частину свого життя проводить в умовах закритих приміщень. Особливо це стосується міського населення. Проблема природного освітлення закритих приміщень вирішується на основі компромісу між рівнем освітленості та іншими вимогами до них, зокрема ступенем захисту від холоду та негоди.

Для гігієнічної оцінки освітлення приміщень використовують світлові величини, що прийняті в фізиці. Людське око сприймає електромагнітні коливання у діапазоні 370 - 770 нм. Тому основною їх характеристикою є світловий потік - потужність електромагнітної енергії, яка оцінюється за світловим сприйняттям людського ока. Світловий потік вимірюється в люменах (Лм). Відношення світлового потоку до площі поверхні, яку він опромінює, називають освітленістю, яка вимірюється в люксах (Лк).

Природне освітлення є найбільш гігієнічним і передбачається для всіх приміщень, в яких постійно перебувають люди. Його поділяють на бокове, верхнє та комбіноване - поєднання бокового верхнього. Систему природного освітлення вибирають, враховуючи:

• призначення та об'ємно-просторове розміщення забудови;

• вимоги до зорової роботи;

• кліматичні та світло-кліматичні умови;

• економічні чинники.

Найчастіше вибирають бокове освітлення: одностороннє чи двостороннє.

Залежно від географічної широти, пори року, часу дня і стану погоди рівень природного освітлення може змінюватись у широких межах. Головним параметром, який використовують для нормування та обґрунтування природного освітлення закритих приміщень, є коефіцієнт природного освітлення (КПО) - відношення освітленості у певній точці приміщення Е₁ до освітленості під відкритим небом у цей же момент Е₂, %

                                        (7)

Мінімальне значення КПО, при якому рівень освітленості є достатнім для проведення заданих робіт, називають нормою КПО. Норми залежать від розряду зорової роботи, світлового поясу та системи природного освітлення.

Для бокового (одностороннього та двостороннього) освітлення норми КПО встановлюють для точок, розміщених на відстані 1 м від протилежної стіни при односторонньому і посередині приміщення – при двосторонньому освітленні на висоті робочої поверхні (0,7 - 1,0 м). При верхньому чи комбінованому освітленні норма встановлюється для середнього значення КПО у проміжку між стінами не ближче як 1 м до них.

Зорові роботи поділяють на 8 розрядів, які визначають, головно, за розмірами об'єктів, які треба розрізнити (табл. 3).

Таблиця 3

Розряди зорових робіт

 

Розряд	Характеристика зорової роботи	Найменший розмір об'єкта, мм
1	найвищої точності	менше як 0,15
2	дуже високої точності	0,15-0,3
3	високої точності	0,3 - 0,5
4	середньої точності	0,5- 1,0
5	малої точності	1 -5
6	грубої точності	понад 5
7	робота з матеріалами, що світяться, в гарячих цехах	понад 0,5
8	загальне спостереження за ходом процесу

Кількість світлової енергії, яку отримує певна територія, залежить від географічної широти, тому за санітарними нормами виділено 5 світлових поясів норми КПО встановлені для 3-го світлового поясу (див. табл. 4)

Таблиця.4