Еволюція розвитку інвестиційних теорій

Курс лекцій

З дисципліни «Інвестування»

 

ТЕМА 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТУВАННЯ

 

План

1.1.1. Еволюція розвитку інвестиційних теорій.

1.1.2. Поняття інвестування та його призначення в соціально-економічних процесах.

1.1.3. Сутність, форми та класифікація інвестицій.

1.1.4. Основні аспекти інвестиційної діяльності.

1.1.5. Інвестиційний процес та інвестиційний цикл.

1.1.6. Інвестиційний ринок: поняття, інфраструктура, кон’юнктура.

1.1.7. Фактори формування інвестиційного клімату країни.

 

 

Еволюція розвитку інвестиційних теорій

Перші ідеї осмислити суть інвестицій і з’ясування ролі держави в економічному процесі пов’язані з іменами античних філософів Платона (427 – 347 рр. до н.е.) і Арістотеля (384 – 322 рр. до н.е.). Філософське осмислення життєво важливих питань (які актуальні і в наш час) такі, як держава, сім’я, правління, гроші, обмін, відношення до власності тощо наближує до розуміння сутності інвестицій, які тісно пов’язані з функціями грошей у суспільстві.

Деякі науковці, перший періодом формування інвестиційної теорії пов’язують з XV-XVI ст., коли почались географічні відкриття, які стали підґрунтям до виникнення інвестиційної епохи меркантилізму. У працях меркантилістів, зокрема, Т. Ман (1571 – 1641), Д. Юм (1711 – 1776), Д. Ло (1671-1729), Ж. Кольбер (1619 – 1683), Л. Зекендорф (1626 – 1692), Й. Бехер (1625-1685), Ф. Фон Горніг (1638 – 1712) вперше досліджують етапи формування основних принципів державного управління інвестиційної діяльності і їх роль у соціально-економічному житті країни.

Дослідження показують, другим етапом розвитку інвестиційної теорії вважають епоху зародження та становлення економіки капіталізму. Представники класичної політекономії В. Петті (1623 – 1687), П. Буагільбер (1646 – 1714), А. Сміт (1723 – 1790) і Д. Рікардо (1772 – 1823) поглибили дослідження інвестиційної сфери. Надалі розвитку інвестиційних теорій сприяють праці представників французькою школою фізіократів, а саме Ф. Кене (1694 – 1774) та Ж. Тюрго (1727 – 1781), які вважали, що основним джерелом інвестиційних ресурсів і об’єктом інвестування є сільське господарство. Крім того, Ф. Кене формулює поняття інвестицій, як початкових авансів, або капітальних вкладень та вважав, що інвестиції представляють собою необхідні для виробництва витрати, які визначають вартість товарів.

Вважалося, що класична парадигма інвестиційної теорії характеризується як перша цілісна, багатоаспектна систематизована концепція інвестиційної моделі суспільства.

Подальше зародження альтернативних теорій інвестицій пов’язане з перехідними процесами національних економік. В цей час представники американської школи наполягали на втручанні держави у міжнародні відносини для захисту національних інтересів. Особливо гостро ставила ці проблеми інвестиційна теорія Г. Кері, яка базувалась на твердженні, що суспільний поділ праці потребує максимальної єдності всіх членів суспільства і загальносуспільний інтерес має стати визначальним щодо індивідуального.

В свою чергу, німецька школа пов’язувала розвиток і управління інвестиційними процесами з удосконаленням діяльності суспільних інститутів. Головною функцією держави виводився захист нації через проведення активної інвестиційної кумулятивної політики (політика «примусових заощаджень»). Так, інвестиційна теорія Ф. Ліста виникла на засаді ідеї єдності Німеччини. Держава, на його думку, повинна управляти інвестиційним процесом та створювати відповідний інвестиційний клімат.

Говорячи про історичні етапи розвитку інвестиційних теорій не можне не згадати про марксистські економічні теорії та основну працю всім відомого економіста К. Маркса – «Капітал», предметом дослідження якої був капіталістичний спосіб виробництва. К. Маркс, розглядаючи інвестиції як функцію від норми прибутку, вважав, що попит на інвестиції буде підтримуватися, а накопичений капітал інвестуватиметься в повному обсязі до тих пір, доки вкладені засоби даватимуть хоч найменший зиск.

В останнє ХІХ ст. з’явилась опозиція класики – маржиналісти, а саме С. Джевонсон, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, Л. Вальрас, Дж. Кларк, які повірили в ефективність математичних методів в економіці і запропонували математичні моделі інвестиційного процесу підприємства. Інший підхід до дослідження інвестиційного процесу було запропоновано А. Маршаллом, який особливу увагу в інвестиційному процесі зосередив на визначенні мотивів поведінки інвестора або фірми за певних обставин.

З позиції інвестиційної теорії на початку ХХ ст. варто згадати Д. Робінсона (1903 – 1983) та Е. Чемберліна (1899 – 1967). У їх працях інвестиційна теорія набирає інших рис із урахуванням монополії. Вчені вважали, що монополії акумулюють значні інвестиційні ресурси, їхні можливості в галузі запровадження науково-технічних досягнень, сприяють розширенню інвестиційного потенціалу суспільства.

Разом з тим, дієвий механізм стимулювання інвестицій пропонується Дж. М. Кейнсом (1883 – 1946). Стимулювати інвестиційні процеси науковець пропонував таким чином: грошово-кредитною політикою; шляхом помірної інфляції; збільшенням кількості грошей в обігу; зниженням норми процента на державні кредитні засоби; стимулюючою системою оподаткування інвестицій; створення системи держзамовлень; регулюванням споживчого попиту – виховання нових потреб у заможних верств населення. Саме інвестиційна теорія Кейнса передбачала необхідність дієвого державного регулювання і контролю інвестиційної поведінки фірми.

Нагадаємо, підходи Кейнса щодо інвестиційної моделі суспільства були доповненні і розвинуті в працях його послідовників, неокейсіанською школою, зокрема Е. Хансеном, Р. Харроном, Дж. Хіксом, О. Домарою, П. Самуельсоном. Їх висновки внесли суттєвий вклад у теорію формування моделей інвестиційного регулювання макроекономічної рівноваги. Були розроблені нові підходи щодо аналізу інвестиційних процесів.

Представники інституціонального напрямку, зокрема Т. Веблен, А. Шпітгоф, Дж. Коммонс, В. Мітчел, Р. Кроуз, Дж. Б’юкенен, поставили в цент уваги соціальні інститути, що мали вирішальний вплив на суспільно-економічний розвиток та інвестиційну теорію, яка зводилася до обґрунтування окремих концепцій поведінки фірм та аналізу складових інвестиційного клімату.

Основні висновки неокласичного, кейнсіанського, інституціонального напрямків дослідження інвестиційної діяльності отримали узагальнення в сучасному синтезі інвестиційної теорії, який представлений відомими Нобелевськими лауреатами П. Самуелсоном, Г. Марковичем, М. Міллером, Ф. Модільяні, У. Шарпом, Д. Тобіном, Р. Солоу, а також іншими відомими дослідниками.